Найпоширенішим різновидом кредиту є комерційний кредит. Це такий кредит, який за взаємною домовленістю надається одним підприємством іншому через поставку товарів з відстрочкою платежу. Основними умовами отримання платежу є його цільовий характер, поворотність у певний строк, забезпеченість позики матеріальними ресурсами й платність.
Вся сукупність кредитних відносин разом з формами та методами кредитування, фінансовими та комерційними установами, що обслуговують їх, становить кредитну систему. Головною ланкою кредитної системи є банки, які одночасно виступають і покупцями, і продавцями грошових коштів. При цьому акції банків щодо залучення грошових коштів являють собою пасивні операції, а продаж та інвестування - активні.
Активні операції банків здійснюються за принципами строковості, цільового характеру, забезпеченості та платності кредиту, а пасивні - це грошові кошти, передані в банк їхніми власниками для зберігання на визначених умовах. Сучасна кредитна система включає, скажімо, в Україні державні кредитні та кредитно-фінансові установи, кооперативні, акціонерні кредитні товариства. Вже розпочинають фінансово-кредитну діяльність фінансово-виробничі об'єднання, консорціуми, а також іноземні банки та фізичні особи.
Світовий досвід показує, що найефективніше себе зарекомендувала така банківська система, яка складається з дворівневих частин: на вищому рівні - центральний, або національний, банк, який наділяється монопольним правом випуску грошей в обіг і контролю за станом грошового обігу, та розгалужена система комерційних спеціалізованих банків. Може бути й інша структура, наприклад, у США функцію центрального банку виконує Федеральна резервна система, яка складається з Ради керуючих і 12 федеральних банків. Останні, щоб здійснювати контроль за всією грошовою масою і не допускати інфляції, пов'язані жорсткими угодами й підкоряються наказам лише Ради керуючих. Водночас ці 12 резервних банків виконують функції центральних банків для окремих територій, на яких вони розміщені. Досвід функціонування Федеральної резервної системи є корисним для докорінної реформи банківської системи. Адже національні банки тепер незалежних держав також могли б утворити міжбанківський союз, на базі якого забезпечувати виконання міждержавних розрахунків, встановлювати параметри регульованої грошової маси, замінивши, таким чином, єдиний центральний банк.
В основу функціонування резервної системи покладено принцип жорсткої грошової політики: чим менше грошей в обігу, тим краще для суспільства. Саме резервна система здатна ефективно забезпечити стабільність купівельної сили грошової одиниці, дотримання платіжної дисципліни, стабільність фінансово-банківської системи й довіру до неї. Тому перед резервною системою, яку формує Україна, стоять завдання мобілізації резервів і нагромаджень, утримання й використання грошових ресурсів, забезпечення стабільності та життєздатності фінансово-кредитних установ та ринків.
Банківська система України будується на дворівневій основі:
Національний банк України - вищий рівень, всі інші банки й кредитні установи інших типів - нижчий рівень.
Національний банк України як емісійний центр став провідним фінансовим інститутом. Стосовно інших банків він виступає банком банків, кредитором і регулятором кредитної системи, стає автономним органом управління грошово-кредитною системою. На щорічних сесіях Верховної Ради України Національному банку затверджуються лише основи єдиної державної грошово-кредитної політики, максимальні межі грошової маси в обігу, основні напрями відсоткової та валютної політики та методи її регулювання.
Звільняючись від операцій з клієнтами, Національний банк взаємодіє з усією системою комерційних банків. Він встановлює відповідні рівні їхніх обов'язкових резервів, якщо необхідно, кредитує комерційні банки резервними засобами, здійснює операції на ринку цінних паперів. Поряд з правами застосування санкцій, контролю за дотриманням комерційними банками законодавства Національний банк надає їм кредити, купує (продає) векселі і чеки, державні цінні папери, іноземну валюту, забезпечує зберігання резервних фондів грошових знаків, дорогоцінних металів і золотих запасів. Він представляє інтереси України у відносинах з центральними банками інших країн. Проте головним у діяльності Національного банку стане досягнення таких стратегічних завдань:
по-перше, забезпечення стабільного, безінфляційного, збалансованого розвитку української економіки;
по-друге, проведення єдиної державної політики в грошовому обігу, кредитуванні, організації міжбанківських розрахунків, координації діяльності банківської системи в цілому;
по-третє, визначення курсу гривні відносно до валют інших країн;
по-четверте, реалізація монопольного права випуску грошей в обіг.
До складу Національного банку входять:
1) державна Скарбниця України, її функцією є зберігання резервних фондів національних грошових знаків, нагромадження золотого запасу, коштовностей та валютних запасів;
2) валютна біржа, де купують і продають за вільними ринковими цінами іноземну валюту;
3) Зовнішньоекономічний банк, через який встановлюються прямі кореспондентські зв'язки з іноземними банками;
4) розгалужена мережа управлінь, регіональних відділень, розрахунково-касових центрів, які й складають "кістяк" резервної системи. Другу, умовно нижчу частину фінансово-кредитної системи становить розгалужена система комерційних банків та їхніх відділень, які своєю діяльністю доходять до будь-якого товаровиробника і здійснюють усі кредитні операції. Тому комерційні банки виконують функції акумулювання тимчасово вільних коштів і надання їх у строкове користування всім бажаючим. Вони працюють на принципах комерційного розрахунку, тобто їх функціонування передбачає пошук найефективніших операцій, прибутковість, незалежність від органів державної влади у прийнятті рішень щодо поточної банківської діяльності.
Комерційні банки створюють асоціації, спілки, інші об'єднання для вдосконалення власної діяльності та захисту своїх інтересів. Правовим документом, що дозволяє комерційну банківську діяльність, є ліцензія Національного банку України. За статутним фондом і способом його формування комерційні банки виступають у вигляді акціонерних товариств і товариств з обмеженою відповідальністю. Їх засновниками можуть бути юридичні й фізичні особи, але частка будь-якого засновника не повинна перевищувати 35% статутного фонду.
Комерційні банки бувають універсальними й спеціалізованими, галузевими й регіональними. Наприклад, комерційні банки універсального типу акумулюють грошові кошти населення, підприємств, організацій, здійснюють грошові розрахунки, розміщують кредитні ресурси, надають традиційні банківські послуги, керують грошово-кредитним обігом. Водночас універсальні банки не претендують на монопольне становище в банківських операціях. Вони в рівних умовах конкурують за вигідніші депозитні ставки, вільний вибір клієнтів. Докорінно змінилися стосунки цих банків з підприємствами. В їх основу покладено партнерство, рівноправність, ступінь ризику та платоспроможність боржника. За допомогою кредиту для боржників такі відносини гарантують широкі можливості швидко нарощувати виробництво й отримувати додатковий прибуток.
Отже за універсальними банками - майбутнє. Водночас їхня система доповнюватиметься численними спеціалізованими, кредитними, кооперативними, селянськими, інвестиційними, а також іноземними банками. До розгалуженої і демонополізованої системи банків долучатимуться пенсійні фонди, брокерські та лізингові фірми. Цілком доречними в такій системі стануть і державні банки, які фінансуватимуть з державного бюджету України кошти на здійснення загальнонаціональних проектів і програм.
Фінансування капітального будівництва здійснюють довгостроковими кредитами інвестиційні банки. Вони також фінансують реновацію основних фондів промислових підприємств, транспорту, зв'язку, а також житлового, комунального й культурно-побутового будівництва. Існує ряд інших спеціалізованих банків.
Експортно-імпортний банк України, який розпочав свою діяльність з 1 січня 1992 р., отримав повноваження на фінансування й кредитування експортно-імпортних поставок товарів та інших операцій згідно з ліцензією Національного банку України. Незабаром з'являться Земельний банк з філіями на місцях, Іпотечний банк - для надання довгострокових позик під заставу за нерухоме майно. Свою сферу діяльності в ринковій економіці матимуть холдингові компанії, які, придбавши контрольний пакет акцій підприємств, будуть контролювати їхню діяльність, видавати кредити під заставу торгових та промислових підприємств, організовуватимуть виробництво на підприємствах, котрі за угодою з власниками передані їм для управління.
Серед небанківських кредитно-фінансових установ особливе місце посідають страхові компанії. Вони здатні мобілізувати чужі грошові ресурси для вкладення в цінні папери, а також для надання позик. До небанківських фінансових інститутів належить також ломбард, який надає позики для особистого споживання під заставу рухомого майна. Для нього є характерним надто високий відсоток за позику, і не завжди є надія викупити закладені речі.
Таким чином, в Україні формується розгалужена кредитна система, яка ліквідує державну монополію, раціональніше організовує грошовий обіг, а емісію грошей приведе у відповідність з дією законів грошового обігу.