Практика України засвідчила, що найважливішим для державного кредитування є не залучення коштів, а насамперед, їхнє цільове використання, що в майбутньому забезпечує стабільність функціонування фондового ринку.
Важливою проблемою у забезпеченні ефективності використання позикових коштів є встановлення оптимальної структури за напрямами їх використання. Нині у структурі запозичення переважає забезпечення фінансування бюджетного дефіциту. Відповідно в бюджеті кошти, що залучаються державою, знеособлюються і практично не піддаються контролю.
Вважаємо, що використання залучених державних фінансових коштів для фінансування дефіциту державного бюджету можливе тільки в період економічного зростання, коли економіка потребує дорожчих грошових ресурсів. В період економічної стабільності залучені державою кошти мають використовуватися для розв'язання довгострокових стратегічних завдань, спрямованих на реструктуризацію економіки, окремих галузей і виробництв, при цьому таке фінансування повинне забезпечувати реалізацію стратегії інноваційного розвитку економіки України і виходу її продукції на конкурентних засадах на світовий ринок.
Враховуючи усе вище зазначене, можна зробити висновок, що кожна ланка фінансової системи України має ще низку проблем, які потребують поступового вирішення. Першочерговості у вирішенні даних питань встановити не можливо, оскільки кожна ланка фінансової системи здійснює певний вплив на економіку в цілому.
Кількісне зростання та якісне ускладнення фінансового ринку зумовлює об'єктивну потребу в розвитку функцій саморегулювання, що означає, з одного боку, посилення ролі операторів ринку в його подальшій розбудові, а з іншого боку, необхідністю підвищення ефективності взаємодії саморегулюючих організацій (СРО) і державних регуляторних органів влади, які об’єднують професійних учасників фінансового ринку й ринку цінних паперів за видами діяльності, а також компаній з управління активами, які функціонують з метою створення ефективної системи регулювання та контролю діяльності професійних учасників фінансового ринку.
Метою функціонування саморегулюючих організацій фондового ринку є забезпечення діяльності професійних учасників фондового ринку, які є їх членами, розробка й запровадження правил та здійснення відповідного виду діяльності. До основних функцій саморегулюючих організацій на ринку цінних паперів належать такі:
нормотворча, що реалізується шляхом прийняття внутрішніх нормативних актів, які регулюють порядок здійснення професійної діяльності та проведення операцій з цінними паперами;
контрольна - полягає в організації нагляду за дотриманням учасниками ринку цінних паперів внутрішніх вимог саморегулюючих організацій і національного законодавства;
примусова, що передбачає розробку санкцій, заходів впливу та дисциплінарних заходів щодо членів саморегулюючих організацій;
арбітражна, яка реалізується через діяльність створених при саморегулюючих організаціях третейських судів.
Відповідно статті 21 Закону України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг" в Україні існує множинна система органів регулювання у фінансовому секторі, структурована за видами фінансових установ. До основних повноважень саморегулюючих організацій належать розробка і внесення змін до нормативних документів, запровадження й забезпечення дотримання правил поведінки, врегулювання спорів, переважно через арбітраж, тощо. Переваги використання саморегулюючих організацій полягають у тому, що вони добре обізнані зі специфікою розвитку відповідного сегмента фінансового ринку та характером його фінансових послуг, а тому спроможні належним чином запроваджувати ефективні регуляторні програми.
На ефективність регулювання у фінансовому секторі України негативно впливає слабка узгодженість регуляторних дій та недостатня співпраця з професійними учасниками фінансового ринку, їх саморегулівними організаціями та об'єднаннями споживачів фінансових послуг. За таких обставин перехід до сучасної моделі регулювання вимагає масштабного та досить глибокого реформування існуючої в Україні системи регулювання на фінансовому ринку. Ініціатором повноцінного саморегулювання в Україні повинна стати держава, що об'єднує споживачів фінансових послуг.
Принципи діяльності саморегулюючих організацій закріплено в Законі України "Про цінні папери та фондовий ринок", „Положенні про саморегулівну організацію ринку цінних паперів", а також у нормативних документах, розроблених Державною комісією з регулювання ринку фінансових послуг України, зокрема в розпорядженнях: „Положення про делегування саморегулівній організації адміністраторів недержавних пенсійних фондів окремих повноважень" (розпорядження від 12.04.2007 №7153), „Положення про делегування Державною комісією з регулювання ринку фінансових послуг України окремих повноважень одній із всеукраїнських асоціацій кредитних спілок” (розпорядження від 03.10.2006 №6280), „Положення про делегування Державною комісією з регулювання ринку фінансових послуг України окремих повноважень об’єднанню страховиків" (розпорядження від 21.08.2008 №1000).
Для посилення ролі саморегулівних організацій та професійних об’єднань на фінансовому ринку необхідно здійснити в першу чергу наступні заходи:
розробити та прийняти базовий закон про саморегулювання на фінансових ринках, в якому мають бути закріплені принципи та стандарти діяльності СРО, їх статус та порядок взаємодії з державними регуляторними органами;
сприяти створенню за участю СРО страхових та гарантійних фондів, що мають забезпечувати додатковий захист прав інвесторів та споживачів фінансових послуг.
Як засвідчила світова практика, найефективнішим використання принципів саморегулювання є у країнах з тривалим досвідом функціонування фінансових ринків. В Україні використання можливостей саморегулюючих організацій має бути пов’язане передусім з перенесенням на них частки витрат щодо регулювання, делегуванням функцій моніторингу ринку, забезпечення правозастосування та інших аспектів детального адміністрування, а також залучення їх до захисту прав споживачів фінансових послуг і реалізації фінансових програм.
Протягом останніх років проводиться послідовна робота щодо запровадження єдиного підходу до створення й функціонування саморегулюючих організацій, передання їм частини регуляторних повноважень для здійснення державного регулювання фінансового ринку та створення уніфікованої правової бази за кожним видом професійної діяльності.
Підвищення ролі саморегулювання на фінансовому ринку має відбуватися шляхом поступового передання повноважень саморегулюючим організаціям.
Зі свого боку організації повинні функціонувати відповідально, втілювати передовий досвід та здійснювати моніторинг своїх ринків, виходячи не тільки із власних економічних, репутаційних інтересів.
Включення саморегулювання до загального державного регуляторного режиму функціонування установ фінансового сектору дає змогу ефективної реалізації державних цілей відповідно до інтересів як суспільства, так і суб’єктів регулювання.
Засідання Консультаційно-експертної ради Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку було присвячено розгляду проекту Стратегії розвитку фінансового сектора України на період до 2015 року (грудень, 2009р). Метою цього документа є сприяння розбудові ефективного фінансового сектора, здатного забезпечувати реальний сектор економіки необхідними фінансовими ресурсами та підтримку соціального розвитку країни, її інтеграцію у світовий фінансовий простір без загроз національним інтересам та економічній безпеці України.
Основні цілі.
Проект Стратегії розвитку фінансового сектора України на період до 2015 року розроблено на виконання Указу Президента України №659/2007 від 20 липня 2007 року "Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 15 червня 2007 року "Про хід виконання рішень Ради національної безпеки і оборони України щодо поліпшення інвестиційного клімату в Україні" робочою групою в складі представників Держфінпослуг, НБУ та ДКЦПФР.
Згідно з документом фінансовий сектор - це фінансовий ринок, який забезпечує накопичення і розподіл інвестиційних ресурсів, взаємодію виробників та споживачів фінансових послуг за правилами, визначеними державою та її регуляторними органами. Складовими фінансового ринку виступають грошово-кредитний, страховий, фондовий ринок, ринок послуг спільного інвестування, недержавних пенсійних послуг та інші ринки фінансових послуг.
Стратегія розвитку фінансового сектора являє собою цілісну систему ідей, поглядів, намірів та ключових заходів щодо розвитку цього сегмента економіки на середньострокову перспективу з урахуванням національних фінансових інтересів та соціально-економічних потреб країни. При цьому національні фінансові інтереси визначаються як пріоритетні потреби народу та держави щодо фінансових ресурсів, джерел та механізмів їх забезпечення, реалізація яких гарантує фінансову спроможність сталого, суверенного та динамічного розвитку країни.
Необхідність розробки Стратегії зумовлена, з одного боку, суттєвим зростанням ролі фінансового сектора в сучасному економічному житті країни, а з іншого - відсутністю на сьогодні урядового документа, який би містив формулювання цілей та пріоритетні завдання розвитку фінансового ринку України як цілісної системи у сукупності усіх його складових.
Відсутність цілісного державного бачення ефективної моделі розбудови фінансового сектора на середньострокову та довгострокову перспективи призводить до проблем у його функціонуванні та недосконалості розвитку, що, в свою чергу, відбивається на вирішенні стратегічних економічних та соціальних проблем країни, забезпеченні її національних фінансових інтересів.