створення об'єднаних грошових запасів, за рахунок яких на
даються кредити країнам, котрі мають фінансові труднощі;
визначення максимального обсягу фінансування з боку Фонду (суми, яку країна-учасниця може позичити у МВФ або отримати
під час періодичного розподілу спеціальних активів — СДР);
визначення кількості голосів, якими володіє кожен учасник.
Фонду.
МВФ самостійно встановлює розмір квоти на підставі аналізу таких макроекономічних показників, як національний дохід та обсяги зовнішньої торгівлі і платежів.
Відповідно до Статуту МВФ Рада керуючих повинна проводити загальний перегляд квот не рідше одного разу на п'ять років, пропонуючи при цьому внесення змін, які вона вважає потрібними. Такий перегляд необхідний для врахування змін, що відбуваються у розвитку світової економіки та економік окремих країн. Крім того, це дає змогу перевірити, чи достатньо ресурсів має МВФ для виконання своїх функцій та чи зберігається при цьому їхня поновлюваність.
З поданням країною заяви про вступ до МВФ розмір її квоти розраховується здебільшого в діапазоні квот тих учасників, які мають приблизно однакове економічне становище.
Розмір квоти виражається в «Спеціальних правах запозичення» (СПЗ або, інакше, СДР — від англійської абревіатури SDR. «Special Drawing Rights»). СПЗ — це міжнародні резервні та платіжні засоби, що випускаються Міжнародним валютним фондом і використовуються для безготівкових міжнародних розрахунків та як розрахункова одиниця. Вони розподіляються між країнами — членами МВФ пропорційно до їхніх квот. Курс СПЗ визначається на основі валютного кошика, до складу якого з 1981 р. входить п'ять найважливіших вільно конвертованих валют: долар США, німецька марка, японська єна, французький франк та англійський фунт стерлінгів. На 1 січня 1991 р. узгоджені частки цих валют становили 40 % відносно долара США, 21 % — німецької марки, 17 % — японської єни та по 11 % відносно французького франка й англійського фунта стерлінгів. Вартість СПЗ визначається Фондом щоденно як еквівалентна долару США сума вартості певної кількості кожної валюти, що входить до кошика оцінки СПЗ.
Членський внесок у розмірі квоти кожна країна — учасниця мусить повністю сплатити Фонду. До 25 % внеску сплачується у резервних
активах, що визначаються Фондом (СПЗ чи вільно конвертована валюта), а решта — у власній валюті держави.
У 1994 р. країни — засновники МВФ прийняли рішення про встановлення прямої залежності між розміром сплачуваних квот та кількістю голосів, що належать членам Фонду. Країни, які сплачують більше грошей, відповідно мають і більшу кількість голосів під час визначення політики Фонду та розв'язання поточних проблем. Частка найбільших країн — членів МВФ (США, Німеччини, Японії, Франції та Великобританії) в розподілі квот та кількості голосів становить 40 % їх загального числа.
Розмір квоти України в 1997 р. становив 997, 3 млн СПЗ і відповідно 10223 голоси.
Рада директорів Міжнародного валютного фонду 8 травня 1997 р. зробила оголошення про те, що Україна взяла на себе зобов'язання щодо виконання статті VIII Статуту Міжнародного валютного фонду (всього такі зобов'язання взяли на себе 138 країн світу). Це стало можливим завдяки створенню в країні необхідних передумов, таких як достатній рівень розвитку валютного ринку, забезпечення внутрішньої конвертованості та стабільності національної валюти.
У рамках світової валютної системи з юридичного погляду вільно конвертованою вважається валюта країни, яка взяла на себе зобов'язання, передбачені пунктами 2, 3 і 4 статті VIII Угоди про Міжнародний валютний фонд. А це означає, що дана країна:
має право запроваджувати заходи контролю (в тому числі й
дискримінаційні) щодо руху капіталу (як відпливу його, так і при
пливу з-за кордону);
не має права обмежувати можливість використання своєї ва
люти або валюти інших членів Фонду для здійснення поточних платежів (хоча вона і може визначати, в яких валютах резиденти мають
право одержувати платежі з-за кордону, але в жодному разі не по
винна обмежувати їхнього права одержувати ці платежі в національній валюті);
зобов'язана викуповувати в інших членів фонду (їхніх офіційних органів) залишки коштів у своїй валюті за умови, що вони утворилися за рахунок платежів за поточними операціями, і конвертація необхідна для здійснення поточних операцій.
Сьогодні порядок здійснення валютних операцій в Україні відповідає загальноприйнятим міжнародним стандартам та вимогам, передбаченим статтею VIII Статуту МВФ.
Кредити МВФ призначені для загального підтримування платіжного балансу і поділяються на декілька видів:
— кредити, що надаються у межах резервної позиції країни у МВФ. Для покриття дефіциту платіжного балансу країна може отримати позику в іноземній валюті в обмін на національну терміном до 3 — 5-ти років. Погашення проводиться зворотним способом викуп через певний строк національної валюти за вільно конвертовану. Такий кредит може бути наданий у межах 25 % квоти, а також на суму кредитів в іноземній валюті, раніше наданих Фонду;
— кредити, що надаються понад резервну частку. Такі позики видаються після попереднього вивчення економічного стану держави, а також після виконання певних вимог щодо проведення стабілізаційних заходів.
Міжнародний банк реконструкції та розвитку (МБРР) — міждержавна інвестиційна інституція, створена з метою сприяння країнам-членам у розвитку їхньої економіки через надання довгострокових позик і кредитів, гарантування приватних інвестицій. МБРР функціонує з 1946 р. Членами МБРР є 155 країн. Лідируючі позиції належать «сімці»: США, Японії, Великобританії, ФРН, Франції, Канаді та Італії.
Ресурси банку, крім акціонерного капіталу, формуються за рахунок коштів від продажу облігацій, а також розширення обсягів облігаційних позик, головно на американському ринку.
МБРР надає кредити переважно на строк до 20 років для розширення виробничих потужностей країн — членів банку. Кредити одержуються під гарантію країн — членів банку. МБРР надає також гарантії за довгостроковими кредитами інших банків. Більшість кредитів спрямовується в галузі інфраструктури: енергетику, транспорт, зв'язок. З середини 80-х років МБРР збільшив частку кредитів у сільське господарство (до 20 % ), на охорону здоров'я та освіту. У промисловість спрямовується менше 15 % кредитів банку.
В останні роки МБРР надає кредити для врегулювання проблем зовнішнього боргу країн, що розвиваються (так зване спільне фінансування). Банк також надає структурні кредити для регулювання структури економіки, оздоровлення платіжного балансу.
Крім того, у сфері міжнародного кредиту були створені такі фінансові інституції: Міжнародна асоціація розвитку, Міжнародна фінансова корпорація, Агентство з гарантій багатосторонніх інвестицій, які разом з МБРР утворюють Світовий банк з єдиними органами управління.
Міжнародна асоціація розвитку (МАР) створена у 1960 р. з метою надання пільгових кредитів країнам, що розвиваються. Такі кредити надаються терміном до 50-ти років з виплатою 0, 75 % річних. У середньому за рік МАР надає кредитів на суму до 5 млрд дол. США.
За ініціативою США у 1956 р. була створена Міжнародна фінансова корпорація (МФК) для заохочення розміщення приватного капіталу в промисловість країн, що розвиваються. МФК надає кредити високорентабельним приватним підприємствам без гарантій уряду. Кредити надаються у розмірі 20 % вартості проекту терміном до 15 років.
Страхування капіталовкладень від політичного ризику на випадок війни, громадських заворушень, експропріації і зриву контрактів здійснює Агентство з гарантій багатосторонніх інвестицій.
Європейською спільнотою також створені регіональні валютно-кредитні організації. Зокрема, відповідно до підписаної в Парижі 29 травня 1990 р. країнами — членами Спільного ринку угоди створено Європейський банк реконструкції та розвитку (ЄБРР) для сприяння реформам у країнах Центральної та Східної Європи у зв'язку з переходом їх до ринкової економіки. Засновниками банку є 40 країн. Україна також є членом ЄБРР. Банк розпочав свою діяльність у квітні 1991 р., маючи на меті стимулювати залучення капіталів у галузі інфраструктури країн Центральної та Східної Європи, сприяючи прискоренню їхнього переходу до економічної стабільності.