Багато дискусій точиться навколо ролі банків у німецькій системі управління.
Переважання банківського представництва не зумовлюється володінням акціями: банкам належить щонайбільше 5 % загальної кількості котируваних акцій (хоча в окремих компаніях ця частка перевищує 25 %). Це швидше віддзеркалює спільну позицію банків як власників і державників доручень. Як правило, усі банки разом мають понад 4/5 усіх голосів на загальних зборах, причому щонайбільше 3 % індивідуальних акціонерів мають право диктувати банкам умови, як їм голосувати за власними акціями. Загалом банки як групи можуть визначати склад наглядових рад (крім представництва службовців) і блокувати будь-які зміни у статутах і правилах внутрішнього розпорядку багатьох німецьких компаній, особливо тих, де власників багато, але без домінування якогось акціонера.
Здатність впливати на голосування посилюється роллю, яку банки відіграють, надаючи зовнішні фінансові ресурси. Банківська система має величезне значення для німецьких компаній, які домагаються зовнішнього фінансування. Через банки здійснюється доступ практично до всіх інших джерел, оскільки вони контролюють більшість нових випусків ринкових цінних паперів і надають брокерські та консультативні послуги при отриманні небанківських, іноземних і Урядових позик.
Одинарна (як у США) або подвійна (як у Німеччині) структури правління — основні організаційні форми правлінь корпорацій.
Проте в різних країнах світу існують різні підходи до організації роботи правлінь.
Японська система корпоративного управління. Формальна структура японської системи правлінь аналогічна американській (власне, американці й запропонували японцям свою систему).
Проте на практиці майже 80 % японських ВАТ взагалі не мають зовнішніх членів, і правління є представником інтересів компанії і її провідних пайовиків. І це за відсутності таких елементів німецької системи, як представництво службовців і наявність представників від банків. Майже всі японські директори є старшими службовцями фірми. Банки ж делегують зазвичай своїх представників на нижчі посади для нагляду за обліком і ревізією бухгалтерської звітності. Незважаючи на формальну схожість японська система не схожа ні на німецьку, ні на американську: вона є складовою унікальної системи організації ділового життя Японії. Ця організація, що характеризується діловими угрупованнями, відомими як «кейретцу» (промислово-фінансова група), включає банки, що зробили великі інвестиції в підприємства, і ділову активність з розгалуженою «перехресною» власністю. Компанія, що належить до якогось «кейретцу», має набагато більше зиску від ділових відносин з іншими членами «кейретцу», ніж від отримуваних від них дивідендів.
4. Законодавча база корпоративних фінансів
Створення і фінансово-господарська діяльність АТ в Україні обумовлене статтями Закону «Про акціонерні товариства».
АТ – господарське товариство, статутний капітал якого поділено на визначену кількість акцій однакової номінальної вартості, корпоративні права за якими посвідчуються акціями.
Акціонерне товариство не відповідає за зобов’язаннями акціонерів. До товариства та його органів не можуть застосовуватись будь-які санкції, що обмежують їх права, у разі вчинення протиправних дій товариством або іншими акціонерами.
Акціонери не відповідають за зобов’язаннями товариства і несуть ризик збитків, пов’язаних з діяльністю товариства, тільки в межах належних їм акцій, обмежують їх права, у разі вчинення протиправних дій товариством або іншими акціонерами.
Акціонери, які повністю оплатили акції, у випадках визначених статутом товариства, відповідають за зобов’язаннями товариства у межах неоплаченої частини вартості належних їм акцій.
Акціонерне товариство може бути створене в Україні шляхом заснування або злиття, поділу, виділу чи перетворення підприємницького (чи підприємницьких) товариства, державного (державних), комунального (комунальних) та інших підприємств у акціонерне товариство.
Товариство створюється без обмеження строку (якщо строк не встановлено статутом). Воно вважається створеним і набуває прав юридичної особи з дати його державної реєстрації.
Діяльність акціонерного товариства здійснюється на основі статутного і власного капіталу. Мінімальний розмір статутного капіталу АТ становить 1250 мінімальних заробітних плат. Власний капітал (вартість чистих активів) товариства – різниця між сукупною вартістю активів товариства та вартістю його зобов’язань.
Вищим органом акціонерного товариства є загальні збори акціонерного товариства, що вирішають будь-які питання діяльності акціонерного товариства.
Закон України «Про акціонерні товариства» складається із 17 розділів:Розділ II Заснування акціонерного товариства
Розділ III Капітал акціонерного товариства
Розділ IV Цінні папери акціонерного товариства
Розділ V Права та обов’язки акціонерів
Розділ VI Дивіденди акціонерного товариства
Розділ VII Загальні збори акціонерного товариства
Розділ VIII Наглядова рада акціонерного товариства
Розділ IX Виконавчий орган акціонерного товариства
Розділ X Посадові особи органів акціонерного товариства
Розділ XI Придбання значного та контрольного пакета акцій акціонерного товариства
Розділ XII Викуп та обов’язків викуп акціонерним товариством розміщених ним цінних паперів
Розділ XIII Значні правочини та правочини, щодо вчинення яких є заінтересованість
Розділ XIV Перевірка фінансово-господарської діяльності акціонерного товариства
Розділ XV Зберігання документів акціонерного товариства. Інформація про товариство
Розділ XVI Виділ та припинення акціонерного товариства
Розділ XVII Прикінцеві та перехідні положення
Тема 2. Фінансова політика корпорації. Інформаційна база управління фінансами корпорації
1. Основні ланки фінансової політики корпорації, АТ
Фінансова політика виражає цілеспрямоване використання фінансів для досягнення стратегічних і тактичних завдань, певних установчими документами (уставом) корпорації. Наприклад, посилення позицій на ринку товарів (послуг), досягнення прийнятного обсягу продажів прибутку й рентабельності активів і власного капіталу, збереження платоспроможності й ліквідності балансу, збільшення добробуту власників (акціонерів). Зміст фінансової політики включає наступні основні ланки: розробку оптимальної концепції керування фінансовими (грошовими) потоками корпорації, що забезпечує сполучення високої прибутковості й захисти від комерційних ризиків; виявлення основних напрямків використання фінансових ресурсів на поточний період (декаду, місяць, квартал) і на найближчу перспективу (рік і більше тривалий період). При цьому враховуються можливості розвитку виробничо-торговельної діяльності. Стан макроекономічної кон'юнктури (оподатковування, дисконтна ставка банківського відсотка, норми обов'язкового резервування для банків, норми амортизаційних відрахувань по основних фондах і ін.); здійснення практичних дій, спрямованих на досягнення поставлених цілей (фінансовий аналіз і контроль, вибір способів фінансування корпорації, оцінка реальних інвестиційних проектів і фінансових активів і т.д.). Єдність трьох ключових ланок визначає втримування фінансової політики. Виходячи із тривалості періоду й характеру розв'язуваних завдань фінансова політика класифікується на фінансову стратегію й тактику. Фінансову політику в корпоративних структурах повинні здійснювати професіонали - головні фінансові менеджери (директори), що володіють всією інформацією про стратегію й тактика акціонерної компанії (корпорації). Для прийняття управлінських рішень вони використовують інформацію, наведену в бухгалтерській і статистичній звітності й в оперативному фінансовому обліку, що і служить головним джерелом даних для визначення показників, застосовуваних у фінансовому аналізі й внутрішньому фірмовому плануванні грошових потоків.
У повсякденній практиці фінансової роботи перед головним фінансовим менеджером (директором) завжди коштує суперечливе завдання: підтримка постійної ліквідності фірми й одержання прибутку. З одного боку, щоб вирішити завдання забезпечення добробуту акціонерів, необхідно мати у своєму розпорядженні наявні кошти (наприклад для виплати дивідендів). З іншого боку - для одержання прийнятного прибутку, з якої виплачуються дивіденди власникам акцій, необхідно направляти в оборот ту ж саму готівку або інші ліквідні активи (тому що гроші в касі або на розрахунковому рахунку в банку не можуть приносити прибуток). У дозволі даного протиріччя й укладається головна мета діяльності фінансового менеджера (директори) корпорації. Акціонерне товариство у відповідності з фінансовою політикою держави будує власну фінансову політику, що вказує на систему його грошових відносин з державними органами, засновниками, акціонерами, кредиторами, банками, недержавними фінансовими посередниками, дочірними підприємствами та іншими юридичними і фізичними особами. Фінансова політики АТ передбачає дотримання прав акціонерів (отримання дивідендів) та зростання капіталу АТ.
2. Стратегічні задачі фінансової політики
Фінансова політика - сукупність заходів держави з організації та використання фінансів для забезпечення економічного і соціального її розвитку. Вона знаходить свій вияв у формах і методах мобілізації фінансових ресурсів та використанні їх на різні потреби держави, розвиток економіки і соціальний захист населення, у фінансовому законодавстві, практичних діях у галузі фінансів різних державних структур.