Первинним біологічним субстратом для формування гідробіоценозу в річці, особливо малій, є рослинні угруповання. Особливо велику середовищеутворюючу роль для гідробіоценозу відіграють вищі водні рослини.
Вищі водні рослини відіграють роль первинних продуцентів органічної речовини та кисню, беруть активну участь у самоочищенні води, виконують бар'єрну функцію на шляху надходження органічних та мінеральних забруднень з водозбірної площі у річку, а головне – є субстратом для річкового біоценозу в цілому [11].
Вищі водні рослини зосереджені по берегах річок, затоках, мілководдях. При незначній течії та глибині ними може заростати навіть все русло. Вищу водну рослинність поділяють на повітряно-водну, занурену та з плаваючими листками.
Повітряно-водні рослини за допомогою коріння прикріплені до ґрунту чи донних відкладів. Частина їх знаходиться у воді, а частина – над водою, в повітряному просторі, звідки і пішла їх назва. Молоді пагони можуть знаходитись цілком у воді, а берегові зарості – у повітряному просторі. До цієї групи рослин належать: очерет звичайний, рогіз вузьколистий, рогіз широколистий, куга озерна, або комиш, татар-зілля болотне (лепеха), частуха подорожникова, сусак зонтичний, стрілолист звичайний, їжача голівка пряма, рис водяний, або цицанія водяна, лепешняк великий та багато видів осок [20].
Занурені рослини залежно від виду можуть бути закріпленими до дна або вільноживучими. До них належать такі поширені види: рдесники блискучий, пронизанолистий, гребінчастий, водопериця колосиста, кушир занурений, водяний різак алоевидний, елодея канадська або водяна чума.
Рослини з плаваючими листками представлені такими видами: гірчак земноводний, латаття біле та сніжно-біле, глечики жовті, водяний горіх.
Рослини вільноплаваючі: ряска мала, ряска триборозенчаста, ряска багатокоренева, або спіродела, сальвінія плавуча, пухирник звичайний, жабурник.
Зелені нитчасті водорості обплітають коріння та пеньки, вищі водні рослини, нерідко вистеляють дно біля берегів та на мілинах. Особливо багато їх розвивається в стариках разом із зануреними вищими рослинами. Утворюють вони також зелені “килими” з біомасою 2-З, а інколи до 4-6 кг/м2 водної поверхні.
Оскільки в малих річках України є похідні як від морської, так і від наземної фауни, розрізняють первинноводних і вторинноводних представників тваринного світу. Перші досить часто не мають навіть далеких родичів серед морської чи сухопутної фауни і неспроможні існувати в морських чи в наземних умовах. Наприклад, деякі коропові риби – вівсянка, лин, голян. До вторинноводних належать водні комахи, щелепні п'явки, легеневі м'якуни, павукоподібні та інші.
За віком проникнення в прісні води виділяються три групи тварин.
Палеолімничні тварини пристосовані до всього розмаїття життя у прісних водах – пересихання, нестачі кисню, коливання температури; вони лабільніші при забрудненнях. Великий діапазон пристосувань, відсутність близьких морських родичів і чимале поширення їх високих таксонів (особливо в рангах роду, триби чи родини по континентальних водоймах) підтверджує, що це найстародавніші мешканці прісних вод. До них належать малощетинкові й кільчасті черви, ряд м'якунів, коропових риб.
Мезолімничні – трапляються лише в деяких типах водойм. Вони потребують постійного високого вмісту кисню і стабільної температури, чутливіші до змін середовища і практично не живуть у забруднених водах. Ці відносно недавні вихідці з моря не втратили ряду особливостей, характерних для морських тварин. Серед них такі молюски, як дрейссена, теодоксуси, фаготії, а з риб – деякі окуневі.
Неолімничні організми – недавні вихідці з моря. Це досить часто солонуватоводні види, дуже чутливі до наявності кисню, які не зносять забруднень (наприклад, деякі оселедцеві та бичкові риби).
За характером сучасних зв'язків організмів з морем їх поділяють на туводних (що постійно живуть у прісних водах), напівпрохідних, прохідних і морських. До напівпрохідних (лиманних) належать сазан, лящ, білизна, рибець, сом, судак, тараня, які мешкають у чорноморських солонуватоводних лиманах, а на нерест піднімаються з лиманів у річки; до прохідних – осетрові, оселедцеві, чорноморський лосось та деякі інші. Вони характеризуються анадромними міграціями: з моря, де постійно мешкають, ідуть на нерест у прісні води. Єдина у нас риба, яка має катадромну міграцію, це вугор, що живе у прісних водах, але мігрує на нерест саме в море [17].
В цілому малі річки населені досить поширеною європейською, європейсько-сибірською, голарктичною та палеоарктичною флорою і фауною. Всі ці види загалом визначають нинішній біом даного регіону земної кулі. Однак сучасний органічний світ, в силу своєї діалектичної єдності з умовами життя, має здатність відображати своїм складом, біологією та розповсюдженням характер і послідовність розвитку й формування окремих територій в минулому. У річках живуть організми або комплекси організмів, самобутні для певної території. Це так звані ендеміки (ендемічні види). Є також група видів, що існують з часів тих чи інших геологічних подій. Вони дістали назву релікти (реліктові види), тобто залишки минулих епох і подій.
Вода - основа життя і дають її ріки - малі та великі, що потребують дбайливого ставлення до їхніх ресурсів, відновлення, бо саме вони забезпечують життєві потреби більшої частини населення і саме цієї води не достатньо для забезпечення всіх потреб господарства регіона, який є самим маловодним в Україні. На один квадратний кілометр Північного Приазов'я припадає в середньому від 5-10 до 40 тис. куб. метрів за рік, а на одного мешканця від 120 до 400 куб. метрів, що у 15-20 разів менше, ніж в західних областях держави. В маловодні роки ці цифри стають ще меншими. Основним джерелом питної води залишається поверхневий стік, тобто річки, озера. Всього на території Північного Приазов'я протікає біля 1900 річок, ручаїв, які поділяють за гідрологічними характеристиками на великі ( довжина більше 500 км - у Північному Приазовї відсутні), середні ( довжина від 101 до 500 км, таких - 18), малі (довжина від 26 до 100 км, їх 100), але найбільше всього надмалих - з довжиною менше 25 км - їх 1781 [1].
Найбільшою рікою Північного Приазов'я є Кальміус (з тюркської мови кил - волос, "міус" - ріг, означає "вузька, як волос" або "скривлена, як ріг"). І дійсно, Кальміус не широкий, а його русло дуже покручене - найбільша з річок Північного Приазов'я, яка має витік в межах Донецької області. Починаючись поблизу Ясиноватського залізничного вузла тоненьким струмочком, Кальміус поблизу міста Маріуполя розливається повноводною рікою (довжина 209 км, площа басейну 5070 кв. км, глибина до 6 м у верхній та середній течії, у нижньому - 1,5-2 м) Відстань від Ясиноватої до Маріуполя по прямій майже у два рази менше ніж по річці, бо для того щоб прокласти шлях до моря їй потрібно петляти по донецькій землі, обминаючи висоти та кряжі.
Другою у Північному Приазов'ї, після Кальміуса, за довжиною (197 км) і площею водозбірного басейна (3450 кв. км) є ріка Молочна, яка впадає у Молочний лиман. Ширина річки від 2-4 метрів у верхів'ї до 20-30 метрів у середній і нижній течії, при найбільшій глибині 3,5 м і похилі русла 1,2 м/км. Її притоками є Чингул, Крульман, Юшанли, Арабка. Вода високо мінералізована, але її використовують для зрошування, рибництва [4].
На всьому протязі ріка зарегульована - має 3 водосховища і численні ставки. В татаро-ногайський період ріка мала іншу назву- Сютень, що в перекладі з половецької мови означає молоко, молочна. Археологічні дослідження, порівняння історичних першоджерел дають підставу вважати, що ріка Молочна та легендарна ріка Геррос, опис якої дав 2500 років тому Геродот, одне і теж. Геродот визначав її прилеглу територію як головне місце захоронення скифських царів.
Прикладами інших малих рік можуть бути Каратюк, Каратиш, Берестянка - притоки Берди [18] (ріка середньої величини по існуючій класифікації), що впадає в Азовське море. Назва її походить від тюркського слова "Берди" - багата, богом дана. На російській карті 16 сторіччя вона має назву - ріка Богдан. І нині вона дає життя місту Бердянську, назва якого походить від назви ріки. Протікає Берда по Куйбишевському і Бердянському районах Запорізької області та впадає до Азовського моря на східній окраїні Бердянська. Її довжина 125 км, площа водозбірного басейну 1750 кв. км. Вода не відповідає вимогам для питної - занадто велика жорсткість (20-40 мг-екв/л) і солевміст 2-5 г/л, тобто її вода відноситься до солоноватих.
Потреби людей поставили цю і багато інших рік на межу зникнення. Тому і виникла для багатьох міст, особливо півдня України, проблема подачі води із Дніпра, хоча вона теж не відповідає сучасним вимогам для питної води. Мінералізація води в багатьох ріках Приазов'я зросла відносно природного фону, який був 30-40 років тому майже в 3-5 разів, що є наслідком забруднення промисловими та сільськогосподарськими стоками. До ріки надходить від 15 до 25 % азоту і 1,5-9 % сполук фосфору, внесених на поля у вигляді добрив.
Сумарний річний стік вод рік Північного Приазов'я не більше 1 куб. км, що явно не достатньо для розвитку регіона. Тому ще у 1982 році було почато будівництво Приазовської зрошувальної системи для площі біля 90 тис. гектарів. Для забезпечення приазовських міст Мелітополя, Бердянська, інших населених пунктів дніпровською водою було розпочато будівництво водоводу з Каховського водосховища.
Північне узбережжя Азовського моря потерпає від могутніх антропогенних навантажень, що погіршує якість природного середовища. Літературні джерела про екологічний стан цього регіона обмежені, і зокрема, за оцінками його рекреаційних можливостей. Особливість регіона - водночас наявність курортно-рекреаційних зон і великих промислових, аграрних центрів.