Моря і гірські утворення перешкоджали широкому розселенню багатьох родів та видів фауни. Разом з неоднаковими кліматичними умовами це призводило до появи своєрідних спільнот видів тварин, чи фауністичних комплексів, характерних для окремих територій і визначених відрізків часу. Зі змінами клімату на протязі четвертинного періоду фауністичні комплекси змінювали свій склад: одні тварини вимирали, інші широко розповсюджувались.
Найбільш древніми являються молдавський і хапровський (Хапри в Приазов’ї) комплекси, що мають пізньопліоценовий вік (1,8-2,5млн.р). Фауна ссавців цих комплексів характеризує сухі субтропічні, степові і лісостепові ландшафти. Вона включала трьохпалих коней (гіпаріонів), предків сучасних коней, і з цієї причини цю фауну назівають гіпаріоновою. Для неї також характерні мастодонти – пращури сучасних слонів, широко розселених на величезних просторах, шаблезубі тигри, носороги, верблюди та ін.
Для інтервалу 1,8-0,8млн.р, що виділяється в еоплейстоцен В.І. Громов виділив одеський і таманський комплекси. У зв’язку з похолоданням клімату ці комплекси сильно збіднілі на фауну. Поруч із південними слонами, носорогами в них з’являються більш холодолюбиві види слонів, бізони, вовки, а також дрібні ссавці – некорнезубі полівки.
Приблизно з’являється фауна тираспольського комплексу, віднесена до раннього плейстоцену. Для неї типові древні слони, етруський носоріг, бізони, коні, що характеризують лісостепові ландшафти.
Наступний, більш молодий сингильський комплекс, охоплює період часу 380-280тис.р. і відповідає початку середнього плейстоцену (лихвинському міжльодовиков’ю). В нього входять древній лісовий слон, носоріг Мерка, гігантський олень та ін.
Хазарський комплекс має вік 280-225тис.р. Характерними представниками є шерстистий носоріг, еласмотерій сибірський, хазарський кінь, довгоногий бізон, верблюд Кноблоха, сайгак та ін. Цей комплекс свідчить про відкриті простори з різким континентальним кліматом і відповідає зледенінню першої половини середнього плейстоцену.
Наступний верхньопалеолітичний чи мамонтовий комплекс охоплює великий інтервал часу від одинцовськго міжльодовиков’я від 225до 10тис.р. Його типовими представниками є тварини, пристосовані до суворих умов існування – мамонти, олені, лосі, вівцебики, зубри, коні, шерстисті носороги, печерні леви. З дрібних ссавців характерні лемінги, степові сурки, пеструшки та ін. Характерне періодичне змішення видів степової, лісової та тундрової фаун викликане коливанням клімату в міжльодовиков’я та зледеніння.
Сучасний фауністичний комплекс склався на протязі останніх 10тис.р після вимирання мамонтів і шерстистих носорогів і розселення сучасних видів тварин по ландшафтним зонам.
Палеофлористичні методи включають карпологічний, палінологічний (спорово-пилковий) методи і діатомітовий аналіз. Ці методи являються основними джерелами інформації про зміну палеоклімату і рослинності в четвертинному періоді.
Карпологічний метод вивчає викопні плоди і насіння рослин. Він дозволяє дуже чітко визначати видовий склад рослинності. Але застосування методу обмежене рідкістю зустрічі плодів і насіння; вони добре зберігаються, головним чином, у викопних торфянниках.
Палінологічний метод вивчає пилок і спори рослин, що широко розповсюдженні, не розчиняються у ґрунтових водах і значно краще зберігаються у викопному стані, ніж листя, стебла і деревина, і зустрічаються майже у всіх генетичних типах відкладів.
Діатомітовий аналіз заснований на вивченні кременистих залишків діатомітовий водоростей, застосовується для переважно озерних осадків.
Геоморфологічний метод для стратиграфічного розчленування четвертинних відкладів широко застосовується у всіх районах, де відклади бідні викопною фауною чи флорою і їх вік не може бути визначений будь-якими іншими методами. Геоморфологічний метод заснований на тісному зв'язку генетичних типів четвертинних відкладів з відповідними формами рельєфу. Він дозволяє за формами рельєфу, їх морфологією і співвідношенням (накладанню, дотичності) говорити про відносний вік відкладів, що складає ці форми. Чим більш зруйновані форми рельєфу, тим древніший вік відповідних ім. відкладів. Крім того на основі геоморфологічного методу виділяються різновікові комплекси спільних чи дотичних форм рельєфу і відповідних відкладів. У межах кожного крупного регіону, рівнинного чи гірського, на основі геоморфологічної кореляції можуть бути виділені 5-6 різновікових комплексів форм рельєфу чи складаючи їх відкладів від найдревніших і до сучасних. Вік таких комплексів визначається за рідкісними палеонтологічними і археологічними знахідками чи за віком морських відкладів, зазвичай надійно датованих фауною морських молюсків.
Археологічний метод. Викопні рештки існування древньої людини широко поширені на Україні. Вони приурочені до різних за віком і генетичними типами четвертинних відкладів і формам рельєфу і тому можуть використовуватися для стратиграфії четвертинних відкладів. Особливо важливе значення мають кісні рештки самої людини, оскільки еволюція наклала відбиток на деякі їх особливості.
Методи визначення абсолютного віку четвертинних відкладів дозволяють датувати відклади роками, сотнями і тисячами років. Вони засновані на підрахунку рокових ритмів осадко накопичення, природної радіоактивності і перетворення хімічних елементів у фізико-хімічних процесах, що проходять в деяких мінералах, що є у четвертинних відкладах.
Список використаної літератури:
1. Макарова Н.В. Четвертичная геология. – М.: МГУ, 2002. – 234 с.
2. Кизельватер Д.С., Раскатов Г.И., Рыжова А.А. Геоморфология и четвертичная геология.- М.: Недра, 1981.-215с.
3. Кизельватер Д.С., Рыжова А.А. Основы четвертичной геологии.- М.: Недра, 1985.-174 с.