Тектоніка плит - сучасна геологічна теорія про рух літосфери. Вона стверджує, що земна кора складається з відносно цілісних блоків - плит, які знаходяться в постійному русі один щодо одного. При цьому в зонах розширення (серединно-океанічних хребтах і континентальних рифтах) в результаті спредингу (англ. seafloor spreading - розтікання морського дна) утворюється нова океанічна кора, а стара поглинається в зонах субдукції. Теорія пояснює землетрусу, вулканічну діяльність і горотворення, велика частина яких присвячена до кордонів плит.[1]
Вперше ідея про рух блоків кори була висловлена в теорії дрейфу континентів, запропонованої Альфредом Вегенером в 1920-х роках. Ця теорія була спочатку відкинута. Відродження ідеї про рухи у твердій оболонці Землі («мобілізма») відбулося в 1960-х роках, коли в результаті досліджень рельєфу і геології океанічного дна були отримані дані, що свідчать про процеси розширення (спредингу) океанічної кори і підсовування одних частин кори під інші ( субдукції). Об'єднання цих уявлень зі старою теорією дрейфу материків породило сучасну теорію тектоніки плит, яка незабаром стала загальноприйнятою концепцією в науках про Землю.
В одній і тій же геодинамічної обстановці відбуваються однотипні тектонічні, магматичні, сейсмічні й геохімічні процеси.
За минулі десятиліття тектоніка плит значно змінила свої основні положення. Нині їх можна сформулювати наступним чином:Верхня частина твердої Землі ділиться на тендітну літосферу і пластичну астеносферу. Конвекція в астеносфері - головна причина руху плит. Сучасна літосфера ділиться на 8 великих плит, десятки середніх плит і безліч дрібних. Дрібні плити розташовані в поясах між великими плитами. Сейсмічна, тектонічна і магматична активність зосереджена на кордонах плит. Літосферні плити в першому наближенні описуються як тверді тіла, і їх рух підкоряється теоремі обертання Ейлера.
2. ТЕКТОНІЧНА БУДОВА УКРАЇНИ
2.1 ХАРАКТЕРИСТИКА ТЕКТОНІЧНИХ СТРУКТУР УКРАЇНИ
Низовини, височини і гори України приурочені до різних тектонічних структур, що впливали на розвиток сучасного рельєфу, поверхню окремих частин території.
Територія України має складну тектонічну будову, яка сформувалася протягом тривалої геологічної історії. Більша частина території України належить до Східноєвропейської платформи, яка має давній кристалічний фундамент. Крім неї, тут є Західноєвропейська і Скіфська платформи, складчасті структури Середземноморського рухливого поясу.
Тектонічні структури - це великі ділянки земної кори, обмежені глибинними розломами. Будову й рухи земної кори вивчає геологічна наука тектоніка.
Як ви вже знаєте, найбільшими тектонічними структурами є платформи і рухомі пояси. Платформа — це відносно стійка ділянка земної кори з досить плоскою поверхнею, що лежить на місці зруйнованих складчастих споруд. Вона має двошарову будову: знизу залягає кристалічний фундамент, складений давніми твердими породами, над ним — осадовий чохол, утворений молодшими відкладами. На платформі виділяють щити і плити. Щит — піднята аж до земної поверхні ділянка кристалічного фундаменту платформи. Осадовий чохол на ньому є малопотужним і не суцільним. Плита - це ділянка платформи, де фундамент занурений на глибину і всюди перекритий осадовим чохлом.
Рухомий пояс — це видовжена ділянка земної кори, у межах якої тривалий час відбувалися давні й продовжуються сучасні рухи земної кори. У рухомому поясі розрізняють складчасті споруди, крайові (передгірні) прогини.
Крім того, на території України поширені такі тектонічні структури, як западини, — глибоко увігнуті ділянки земної кори, заповнені товщами осадових та вулканічних відкладів. Западини поширені як на платформах, так і в рухомих поясах, а також у зонах їх стикування.
Межі тектонічних структур відображено на тектонічній карті. На ній також зазначено складчастості, під час яких вони сформувалися.
Найбільшою тектонічною структурою, що лежить в основі території України, є давня Східноєвропейська платформа — одна з найбільших, відносно стійких ділянок континентальної земної кори, що належить до числа древніх (дорифейських) платформ. Займає значну частину Сх. і Півн. Європи, від Скандинавських гір до Уралу і від Баренцeва до Чорного і Каспійського морів.
Межа платформи проходить вздовж Тіманського кряжу і по узбережжю Кольського п-ова, а також по лінії, що перетинає Середньоєвропейську рівнину поблизу Варшави і йде через Балтійське море і південну частину п-ова Ютландія. [13, парагр. 11]
Консолідація фундаменту припадає на пізній протерозой. Фундамент складений метаморфічними і магматичними породами докембрію, розчленованими глибинними розломами на тектонічні блоки, які занурені на різну глибину. Найбільшими виступами фундаменту є Балтійський щит та Український щит. Чохол платформи складений слабо деформованими осадовими, частково вулканічними породами від рифейського до антропогенового віку. З фундаментом пов'язані родовища металів, пегматитів, апатитів, з чохлом — нафти, газу, вугілля, солей фосфоритів, чорних і рідкісних металів, мін. вод. У зах. і центр. частині Руської плити, що лежить між Балтійським і Українським щитами, підмурівок відносно підведений і залягає неглибоко, місцями вище за рівень океану, утворюючи Білоруську і Воронезьку антеклізи. Від Балтійського щита їх відділяє Балтійська синекліза, а від Українського — система ґрабеноподібних западин Прип'ятсько-Дніпровсько-Донецького авлакогену.
З породами фундаменту пов'язані залізні руди (Криворізький залізоруд. бас., Курська магнітна аномалія (КМА), Костомукша в Карелії, Кіруна в Швеції та ін.), руди нікелю, міді, титану, слюди, пегматити, поклади апатиту (Хібінські родов.) та ін. Осадовий чохол містить поклади газу та нафти (Волгоуральська нафтогазоносна провінція, Прип'ятська і Дніпровсько-Донецька западини — Дніпрово-Прип'ятська нафтогазоносна провінція, Балтійсько-Переддобрузька нафтогазоносна провінція, Прикаспійська синекліза), родовища кам. і калійних солей (Верхньокамський соленосний басейн, Прип'ятський калієносний басейн та ін.), викопного вугілля (Львівсько-Волинський вугільний басейн, Донецький вугільний басейн, Підмосковний буровугільний басейн), фосфоритів, бокситів, вапняків, доломітів. Син. — Руська платформа.
На платформі підноситься Український щит. Український щит (український кристалічний масив) — піднята південно-західна частина фундаменту Східноєвропейської платформи.
Простягається з північного заходу на південний схід, приблизно на 1 000 км від ріки Горині до Азовського моря. Найбільша ширина 250 км, площа в контурах виходу докембрійських утворень складає 136 500 км2, при загальній площі з врахуванням схилів, 256 600 км2. Кристалічні породи у межах українського кристалічного масиву виступають вище базису ерозії, часом як мальовничі скелі та пороги (так званий гранітовий краєвид). Поверхня українського кристалічного масиву злегка хвиляста, ускладнена тектонічними рухами та процесами денудації. Складчастий фундамент розчленований меридіональними глибинними розломами на ряд блоків, що виділяються в рельєфі: Волинсько-Подільський, Білоцерківсько-Одеський, Кіровоградський, Придніпровський (так звана Запорізька гряда) і Приазовський. Найбільша абсолютна висота 347 м (у верхів'ях Бугу).
Український кристалічний масив майже весь складається з метаморфічних і магматичних порід, основна маса яких глибоко перероблена ультраметаморфічними процесами, включно з гранітизацією і вибірковим анатексисом, що спричиняли формування місц. корових магм. Є райони, де ці процеси виявлялися порівняно слабо і де можна визначити первинні літологічні й вулканогенні формації. Український кристалічний масив був і є об'єктом інтенсивних досліджень, існують деякі розбіжності в поглядах на його тектоніку, магматизм і метаморфізм. Але загалом український кристалічний масив розглядають як багатоярусну складчасту споруду, розчленовану глибинними і регіональними розломами на великі блоки неоднакової величини, переміщені відносно один одного по вертикалі на різні глибини. Найпоширеніші архейські породи (переважно ґнайси, амфіболіти, кристалічні лупаки, міґматити, метабазити), на які припадає понад 50% території У.к.м. з виходами докембрійських формацій. Ступінь метаморфізації їх вищий, ніж ін. докембрійських порід У.к.м. Осадові і первинні магматичні формації утворилися в умовах архейської рухомої зони (геосинкліналі). Нагорі архейського розрізу лежать дайкові породи, які розглядаються як утвори епіархейської платформи. Вік архею (докембрій I + II) 2 800 — 3 500 млн. pp. Нижньої протерозойські формації (докембрій III, вік 1 600 — 2 000 млн. pp.) є типові геосинклінальні утвори, слабше метаморфізовані, ніж архейські.
Зустрічаються ультраметаморфічні формації (мігматитові гранітоїди), переважають метабазити і метаультрабазити, епідотові і актинолітові амфіболіти, зелені лупаки, метаморфізовані конгломерати. Сюди належить криворізька серія порід, поширена в центр. частині У.к.м. і зібрана в складчасті структури субмеридіонального простягання. Залізорудні родовища пов'язані з мікрокварцитами, джаспелітами і залізясто-силікатними лупаками. З сер. протерозою (докембрій IV, вік 1 150 — 1 600 млн. pp.) почався етап стабілізації У.к.м. Відклалися типові платформні осадові породи, які перейшли слабий ступінь метаморфізації, перетворившись на кварцити і лупаки. Утворилися маси вивержених порід (коростенський і корсунь-новомиргородський плутони гранітоїдів-рапаків, приазовський комплекс лугових порід та ін.). Породи верхнього протерозою (докембрій IV) у межах У.к.м. відомі тільки в його півн.зах. частині, де вони складають овруцьку серію, утворену в континентальних умовах (теригенно-ефузивна формація). До цього ж циклу віднесено дайкові породи з ізотопним віком, меншим 1 500 млн. pp., поширені в півн.-зах. і півд.-сх. частинах У.к.м. Більшість їх діябази, частково порфірити. Вони фіксують найпізніші прояви магматизму в декембрії У.к.м.