Смекни!
smekni.com

Етапи розвитку валюти (стр. 8 из 8)

Найбільше реальні досягнення ЄВС: успішний розвиток ЕКЮ, що набула ряд рис світової валюти, хоча ще не стала нею в повному значенні; режим узгодженого коливання валютних курсів у вузьких межах, відносна стабілізація валют, хоча періодично переглядаються їхні курсові співвідношення; об'єднання 20% офіційних золотих-доларових резервів; розвиток кредитно-фінансового механізму підтримки країн-членів: міждержавне і частково наднаціональне регулювання економіки. Досягнення ЄВС обумовлені поступальним розвитком західноєвропейської інтеграції.

Проте валютна інтеграція не завершена. У ЄС і ЄВС чимало труднощів, протиріч і невирішених проблем.

Після дворічних дебатів важливою віхою в розвитку валютної інтеграції в ЄЕС постав Єдиний європейський акт, ухвалений у травні 1987 р. У середині 80-х років склалися нові умови, посилилися економічна взаємозалежність і міждержавне регулювання. По-перше, сформована розгалужена інституційна-організаційна структура. По-друге, зміни у валютній сфері були органічно ув'язані з завершенням лібералізації прямування капіталів і утворенням єдиного ринку. Новий етап у розвитку західноєвропейської інтеграції - програма створення валютної й економічної спілки, розроблена комітетом Ж. Делора (голова КЄС) у квітні 1989 р.

“План Делора” передбачав: створення загального (інтегрованого) ринку, заохочення конкуренції в ЄС для удосконалювання ринкового механізму щоб уникнути зловживань монопольним положенням, політикою угод, зливань, державних субсидій: структурне вирівнювання відсталих зон і регіонів; координацію економічної, бюджетної, податкової політики з метою стримування інфляції, стабілізації цін і економічного росту, обмеження дефіциту держбюджету й удосконалювання методів його покриття; заснування наднаціонального Європейського валютного інституту в складі керуючими центральними банками і членів директорату для координації грошової і валютної політики; єдину валютну політику, уведення фіксованих валютних курсів і колективної валюти.

Крім того, поставлена задача утворення політичної спілки ЄС до 2000 р., що зобов'язує країни-члени (всі входять у НАТО, за винятком Ірландії) проводити спільну зовнішню політику і політику в галузі безпеки.

На основі “плану Делора” до грудня 1991 р. був вироблений Маастрихтський договір про Європейську спілку, що передбачає, зокрема, поетапне формування валютно-економічної спілки.

Договір про Європейський союз підписаний 12 країнами ЄС у Маастрихті (Нідерланд) у лютому 1992 р., ратифікований і набрав сили з 1 листопада 1993 р.

Маастрихтський договір передбачає поетапне просування до економічного і валютного союзу.

Таким чином, узятий курс на оптимальну відповідність між валютною інтеграцією, лібералізацією руху капіталів і створенням єдиного ринку. З 1 січня 1993 р. створений Європейський економічний простір.

Розвиток валютної інтеграції в ЄС йде під знаком двох протилежних тенденцій: погоджені дії і протиріччя. Для виробітки розумної поступки застосовуються цивілізовані форми і методи співробітництва, використовуються двосторонні і багатосторонні переговори. Так, ФРН і Францією створений сумісний фінансово-економічний комітет для узгодження валютної політики і єдиний підхід у відношенні третіх країн.

У перспективі створення економічного і валютного союзу може змінити розміщення сил у всесвітньому господарстві між США, Японією і “новою Європою” на користь ЄС.

Висновок

Як очевидно з усього вищесказаного, світова валютна система з моменту введення золотого стандарту в 1867 році зазнала достатньо серйозних змін. Золото було демонетаризовано і в даний момент грає усе меншу роль у світовому грошовому обігу, замінюючись на валюти різноманітних країн. Причому останні роки усе більше оголюють тенденцію до багатовалютної системи (замість пережитків Бреттон-вудської системи у вигляді єдиної резервної валюти - долара США). Усе більше сучасні замінники світових грошей стають схожими на звичайні внутрішньодержавні гроші. Проте, як уже відзначалося, СДР ще далекі від відповідності вимогам, запропонованим до світових грошей: самі по собі вони поза МВФ практично не використовуються (та й у рамках МВФ в основному в якості засобів перерахунку) і, що головне, їхнє використання приватними особами практично взагалі не зустрічається. У меншому ступені “страждають” цією хибою ЕКЮ - їхнє використання приватними особами набагато ширше (може бути фізичні особи і не бережуть заощадження в ЕКЮ, але банки вже прийшли до утримання авуарів у цій валюті). ЕКЮ ще в багатьох відношеннях перевершують СДР, хоча і не позбавлені хиб.

Можна відзначити, що гідності ЕКЮ як міжнаціональної валюти обумовлені принципами, що використовувалися при закладанні основ ЄВС: нове політичне мислення, подолання ідеології і політики націоналізму і роз'єднаності, що відразу ставить ЕКЮ на порядок ближче до світових грошей. На мій погляд ідеальною являється ситуація, коли взагалі відсутня валюта кожної окремої країни, а в усім господарському світовому просторі використовується єдина валюта (ідеалізм, звичайно, але приємний) - тоді ми набуваємо безлічі переваг: до повної стабільності світової економічної системи, відсутності криз зниження ризику у валютних операціях, що сприяло б більш широкому розвитку міжнародної торгівлі і поділу праці.

Необхідно визнання, що економічна інтеграція, господарська взаємозалежність держав вигідніше, чим протекціонізм, роз'єднаність і автаркія. Характерно, що взаємна торгівля країн ЄЕС збільшилася з 49% загального обсягу їхньої торгівлі в 1970 р. до 60% на початку 90-х років - от приклад дії інтеграції і зростання поділу праці. Необхідні компромісні рішення для подолання протиріч (принцип згоди), і реальне делегування частини суверенних прав наднаціональним органам. Проти цього, звісно будуть заперечувати США - адже саме вони за рахунок переважного повоєнного положення одержали найбільші вигоди в міжнародній валютній системі і, зрозуміло, не захочуть повною мірою віддавати повноваження міжнародним органам.

Таким чином, можна зробити висновок: сучасна валютна система далеко не ідеальна, але надалі (із зміною світового розставляння сил на користь відносного ослаблення США) можливі поступка і прихід до системи, більш задовільної, ніж нині існуюча.