Смекни!
smekni.com

Міжнародна економічна система та її головні елементи (стр. 3 из 8)

Для розуміння характеру еволюції світового господарства важливим є аналіз структури ВВП як за виробництвом, зак і за використанням, а такоє динаміка зміни цієї структури по роках. Уявлення о розподілі світового ВВП дає діаграма 2

Діагрма 2

Галузевий склад світового ВВП, 1996 р. (у %)


Джерело: [3]

В епоху індустріального розвитку ознакою благополучного розвитку вважалось збільшення питома вага промисловості. Починаючи з середини ХХ ст. Ознакою динамічного розвитку стало збільшення питома вага сфери послуг, як матеріального, так і нематеріального характеру. На долю цього сектора на початку століття припадало ≈45%, сьогодні – 63%. Збільшення обох секторів супроводжувалось зменшенням долі сільськогосподарського виробництва. Не вважаючи на вражуючі цифри приросту абсолютних обсягів виробництва продовольчої та сільськогосподарської сировини, питома вага сільського господарства зменшився з 18% на початку століття до 5% в кінці його. Сьогодні за питомою вагою аграрного сектора в ВВП роблять висновок про ступінь зрілості національних економік. Максимальну питому вагу цей сектор займає в Африці (30%), а мінімальну – в Північній Америці, Європі та Австралії (6%). З таблиці 3 можна побачити розподілення країн світу за часткою аграрного сектору в ВВП.

Статистика дозволяє також прослідкувати використання ВВП в світі вцілому, розподілення його на приватне і державне споживання, інвестиції і експорт.

В 1995 році приватне споживання склало близько 18,8 трлн дол., державне – близько 4,6 трлн дол. Загальносвітовий обсяг інвестицій склал ≈7,5 трлн дол., а темпи ії збільшення у 1994 і 1995рр. Склали відповідно 4,7 і 7,6 %.

Таблиця 3

Розподілення країн світу за часткою аграрного сектору в ВВП

Частка країн, %

Кількість країн

ВВП, млн дол.

Населення, млн чол.

ВВП на душу населення, дол.

Менше 6

43

23 361,889

1,027

23,010

6 – 9

20

1 786,497

378

4,730

10 – 19

37

1 945,440

839

2,320

20 – 29

28

1 745,517

2,697

650

30 і більше

44

177,141

701

250

Немає даних

38

223,131

112

2,000

Джерело: [3]

Ступінь зайнятості країн світу в світовому товарообізі характеризується показником відношення зовнішньоторгівельного обігу (сумарного обсягу експорту і імпорту) до ВВП.

Світовий обсяг експорта товарів і послуг склав у 1996 р. 6,8 трлн дол., при цьому щорічні темпи його приросту з 1994 р. складали близько 6%. Експортна квота, тобто відношення обсягу світового експорту до світового ВВП, склала 23,7 %. На кожного мешканця планети у 1996 р. було експортовано товарів та послуг на суму 1181 трлн дол. Стосовно імпорту, його обсяг теж склав 6,8 трлн дол. і він збільшується з 1994 р. практично так само, як і світовий експорт. До того ж на кожного мешканця планети було імпортовано товарів на суму, якадорівнює сумі експорту, а імпортна квота практично дорівнювала частці експорту. Отже, сумарний зовнішньоторгівельний обіг склал у 1996 р. 13,6 трлн дол., або 2 363 дол. на душу населення, а зовнішньоторгівельна квота, тобто відношення зовнішньоторгівельного обігу до світового ВВП, склала 47,5 %.

Неважко зрозуміти, що близько поливини валового продукту, який виробляється в світі, потрапляє на зовнішній ринок, що й показує досить високий рівень “відкритості” національних економік та ступінь їх залучення в світове господарство.

Частка торгівлі в ВВП по країнам світу і регіонам за минулі роки показана на карті 4.

Карта 4

Доля торгівлі в ВВП (1996 р.) по країнам світу та регіонам

Джерело: [3]

Пояснення до карти 4

Розподілення країн світу за часткою торгівлі в ВВП

Доля торгівлі, %

Кількість країн*

ВВП,

млн дол.

Населення, млн чол.

ВВП на душу нас., дол.

Менше 20

6

5 837,023

372

15,700

29 – 39

13

7 751,256

1,695

4,570

40 – 49

25

7 486,401

1,907

3,920

50 – 69

36

3 071,967

748

4,110

70 і вище

88

3 243,227

672

4,820

Немає даних

41

315,449

281

1,120

Джерело: [3]

Оскільки країни світу пов’язані між собою не лише зовнішньоторгівельними відносинами, а й потоками капіталів, частка яких потрапляє у вигляді кредитів і займів – на 1995 р. всі країни світу “заборгували” один одному більш ніж 2,9 трлн дол., або 557 дол. на кожного жителя Землі. Потоки капіталів, які представлені у вигляді іноземних інвестицій складають зараз щорічно декілька сотен міліардів доларів, з яких більша частина – кошти для купівлі висококваліфікованих цінних паперів та інших активів, а відносно невелика частина (близько 315 млрд дол., 1997 р.) – прямі закордонні інвестиції.

Маштаби світового господарства можна було б також відобразити десятками цифр і натуральних показників, які характеризують, наприклав, довжину транспортних шляхів та трубопроводів, обсяги спожитої енергії, видобуваємиї сировини, виробництво нескінченної кількості промислових виробів, споживання продуктів харчування і т.д. Але всі ці цифри мало що ще зможуть додати для розуміння функціонуваня міжнародної економічної системи.

Головні елементи міжнародної економічної системи

Світове господарство як система складається з соціально-еконо­мічних підсистем, що підпорядковуються певним внутрішнім і зов­нішнім закономірностям.

Окремі національно організовані господарства країн розвине­ної ринкової економіки, країн ринкової економіки, що розвива­ються, та держав перехідної від централізовано керованої до рин­кової економіки у своїй суперечливій єдності становлять матеріальну основу, речовий зміст світового господарства і одночасно є його основними соціально-економічними підсистемами. Міжнародні еко­номічні відносини пов'язують ці господарства у цілісну систему.

Отже, основними ешалонами світової економіки є:

¨ центри, або ядра;

¨ перехідні, транзитивні економіки;

¨ традиційні (переферійні) економічні системи.

Кожна з перелічених мегасистем, розвиваючись у загальноцивілізаційному колі, характеризується власною траєкторією руху, натрапляє на свою систему протиріч і обмежень.

1. Критерії визначення основних елементів міжнародної економічної системи

Основні соціально-економічні підсистеми сучасного світового господарства визначають за такими критеріями, як 1) рівень і ха­рактер розвитку продуктивних сил у взаємозв'язку їх з організа­ційно-економічними відносинами, тобто зі ступенем розвитку рин­ку всередині тієї чи іншої країни; 2) специфіка багатоукладності економіки; 3) особливості державного регулювання господарсько­го життя (співвідношення позаекономічних та економічних форм і методів регулювання, роль держави в цьому процесі). Для того щоб віднести конкретну країну (або групу країн) до певної соціально-економічної підсистеми, потрібна наявність усіх трьох згаданих кри­теріїв.