регистрация /  вход

1933г. Трагедия голода на Украине (1933: Трагедія голоду) (стр. 1 из 7)

Укрзалізниця

Дніпропетровський Державний Технічний

Університет Залізничного Транспорту

РЕФЕРАТ

по предмету:Історія України

1933 : Трагедія голоду

Виконала: Роменська І. Є.

Шифр: 00-ЕП-224

Дніпропетровськ

2001 рік


ЗМІСТ

ВСТУП......................................................................................................... 3

В. І. ЛЕНІН ПРО СОЦІАЛІСТИЧНУ ПЕРЕБУДОВУ СЕЛА................... 5

ВІДСТУП ВIД ЛЕНІНСЬКОЇ ЕКОНОМІЧНОЇ ПОЛІТИКИ.................. 12

ТРИ РОКИ ПРОДРОЗКЛАДКИ............................................................... 19

КОМІСІЯ МОЛОТОВА В ДІЇ................................................................... 29

НАСЛІДКИ ГОЛОДУ............................................................................... 35

ВИСНОВОК.............................................................................................. 41

ЛІТЕРАТУРА............................................................................................ 42

ВСТУП

Понад півстоліття трагедія 1933 року перебувала поза увагою істориків. Настав час звернутися до цієї раніше за­бороненої теми. Правда про голод, якою б вона не була страхітливою, потрібна не лише тим, хто пережив його, а й молодому поколінню.

Про голод 1933 року у світі знали давно. Література на цю тему в західних країнах налічує сотні назв. До піввікової річниці конгрес США утворив «Комісію по голоду на Украї­ні», яка провела і задокументувала опитування багатьох очевидців.

Переконливої відповіді на питання про першопричини голоду американська комісія не дає. Перелічуються різні фактори: дезорганізація виробництва, непосильні для селян хлібозаготівлі, надмірний хлібний експорт, небажання кол­госпників працювати в громадському господарстві, конфіс­кація властями продовольчих запасів у відповідь на цей саботаж. Проте неясно, якою мірою кожний із них вплинув на економічну катастрофу, яка сталася 1932 року і виклика­ла голод з мільйонними жертвами. Власне кажучи, голод навіть не розглядається на Заході як результат економічних прорахунків. Комісія конгресу США тяжіє до ірраціональ­ного уявлення про організований голод-геноцид, спрямова­ний своїм вістрям проти українського народу як етносу. Таке уявлення відповідає «надзавданню», поставленому конгрес­менами: «полегшити американській громадськості краще розуміння радянської системи шляхом викриття ролі Рад в організації голоду». Тут явно простежується спроба закріпити у свідомості американців образ «імперії зла».

Кілька вступних зауважень. Винесені роз­думи про голод 1933-го грунтуються на фактичному матеріалі, який взято з архівних джерел українського походження.

Наведені тут положення не безспірні. У рефераті часто цмтуватимуться документи головної дійової особи в трагедії 1933 року - Й. В. Сталіна, проте тільки ті, які він особисто сам бажав побачити опублікованими.

І останнє зауваження: аби зрозуміти, що трагедія голоду була результатом тодішнього політичного курсу, наслідком підміни ленінізму сталінізмом у перетвореннях у сільському господарстві, треба відкинути стереотипні уявлення про економічну політику і проаналізувати її, починаючи з пер­ших років Радянської влади.

В. І. ЛЕНІН ПРО СОЦІАЛІСТИЧНУ ПЕРЕБУДОВУ СЕЛА

К. Маркс і Ф. Енгельс були переконані: товарне виробництво і ринок, які обслуговували всі експлуататорські формації і досягли розквіту в умовах буржуазного ладу, з соціалізмом несумісні. Звідси випливав висновок: після Пролетарської революції товарообмін поступиться місцем продуктообміну, а грошовий облік - обліку суспільної пра­ці безпосередньо в робочому часі. Зримо яскравий опис відносин усуспільненого господарства з дрібним селянським виробництвом, що не підлягало усуспільненню,дав В. І. Ленін у брошурі «До селянської бідноти» (травень 1903р.): «Коли робітни­чий клас переможе всю буржуазію, тоді він відніме землю у великих хазяїв, тоді він організує на великих економіях товариське господарство, щоб землю обробляли робітники разом, спільно, обираючи вільно довірених людей у розпо­рядники, маючи всякі машини для полегшення роботи, пра­цюючи позмінно не більше восьми (а то й шести) годин на день кожний. Тоді й дрібний селянин, який захоче ще по-старому сам господарювати, господарюватиме не на ринок, не на продаж першому стрічному, а на товариства робітни­ків: дрібний селянин постачатиме товариству робітників хліб, м'ясо, овочі, а робітники будуть без грошей давати йому машини, худобу, добрива, одяг і все, що йому потріб­но». В аграрній програмі партії більшовиків, на основі якої було написано цю популярну брошуру, соціалістична перспекти­ва для села пов'язувалася з утворенням на базі експропрі­йованої поміщицької власності великих державних госпо­дарств під керівництвом Рад депутатів від сільських робіт­ників. Економічні зв'язки між сільськими радянськими гос­подарствами та промисловістю мали здійснюватись у нетоварній формі, шляхом продуктооб­міну.

Та величезна більшість селян бажала зрівняльного поді­лу земель. І тому наприкінці серпня 1917р. В. І. Ле­нін висловився за те, щоб партія пішла на поступки дрібно­буржуазному селу і задовольнила його вимогу про оголошення державних, поміщицьких, селян­ських та інших земель всенародним надбанням, їх безвід­платне відчуження і перехід у користування всіх трудящих на зрівняльній основі. По суті, партія більшовиків брала на озброєння есерівську аграрну програму. Соціалізація зем­лі була узаконена Декретом про землю.

Здійснювані за Декретом про землю аграрні перетво­рення були історично прогресивні. Передачею землі в без­оплатне користування і забороною її куплі-продажу Радян­ська влада захищала трудящих селян від визискування. Безземельне і малоземельне селянство України одержало близько 15млн. десятин землі, 600тис. коней, 800тис. голів великої рогатої худоби. Склалася нова соціально-класова структура села. Кількість бідняцьких господарств зменшила­ся з 58% (перед революцією) до 33% у 1923р. Питома вага середнього селянства збільшилася, відповідно, з З0% до 63%. Частка куркульських господарств скоротилася з 12% до 3%. В. І. Ленін так коментував результати аграр­ної революції: «Селянство стало далеко більш середнім, ніж раніше, суперечності згладились, земля поділена в корис­тування далеко більш зрівняльне, куркуль підрізаний і в значній частині експропрійований - у Росії більше, ніж на Україні, в Сибіру менше».

Аграрні перетворення перших років Радянської влади привели до того, що за нових умов класові позиції всього селянства почав уособлювати середняк. Середняцькими стали майже половина бідняць­ких господарств і три чверті куркульських. Куркульський клас, який почав формуватися ще в дореволюційному селі, перетворився на прошарок всередині селянства.

Соціалістичне будівництво у перші роки Радянської вла­ди здійснювалося на воснно-комуністичних засадах. Система воєнного комунізму передбачала продуктообмін між міс­том і селом при забороні торгівлі, націоналізацію всієї про­мисловості, включаючи дрібну, встановлення практики за­мовлень-нарядів на державних підприємствах при макси­мальній централізації управління промисловістю (главкізм), поступове згортання грошового обігу. Однак вже в умовах переходу до мирного будівництва було прийнято ряд воєнно-комуністичних дек­ретів, спрямованих на дальше згортання сфери грошового обігу.

Радянський уряд прагнув налагодити «державну органі­зацію розподілу продуктів замість приватної торгівлі, тоб­то державну заготівлю і доставку хліба в міста, промисло­вих продуктів на село». Положення про витіснення торгів­лі планомірно організованим розподілом у рамках спожив­чо-виробничих комун увійшло до підготовленого Леніним начерку проекту нової партійної програми. В умовах роз­рухи у промисловості обмін між містом і селом набув фор­ми продовольчої розкладки, коли всі товарні лишки заби­рали у селян майже безкоштовно. Селянські маси реагували на продрозкладку скороченням обсягу вироблюваної продукції. І тоді, щоб запобігти цьому, VIII з'їзд Рад у грудні 1920р. висловився за встановлення кожному селянському господарству обов'язкових завдань по засіву. Цей крок (ні­коли не реалізований) був таким же логічним продовжен­ням продрозкладки, як і заборона торгівлі.

Пануючі у партії воєнно-комуністичні уявлення про со­ціалістичне майбутнє села знайшли відображення у програ­мі РКП(б), яку прийняв у березні 1919р. VIII партійний з'їзд. Написаний Леніним аграрний пункт програми називав такі найважливіші заходи по організації великого землероб­ства: влаштування державних економій - радянських госпо­дарств, а також сприяння селянам в організації колективних господарств - сільськогосподарських комун, громад (арті­лей) і товариств для громадського обробітку землі. Коли переважна більшість поміщицьких маєтків була поділе­на між селянами, в організації колгоспів Ленін побачив єдино можливий шлях переходу від землеробства дрібного, товарного до землеробства великого, нетоварного - комуністичного.

Після виходу з війни партія не збиралася відмовлятися від воєнно-комуністичних методів. Схвалений VIII з'їздом Рад план ГОЕЛРО мав виконуватися перш за все за рахунок розкладки з селянських господарств. Сподіваючись на те, що продрозкладка 1920/21 року дасть до 300 млн. пудів хліба, В. І. Ленін на цьому з'їзді зауважив: «Без такого фон­ду неможливо відбудувати промисловість країни, неможли­во думати про відродження транспорту, неможливо навіть підходити до великих завдань електрифікації Росії».

Життя показало, однак, що селяни не мирилися з прод-розкладкою, забороною торгівлі, директивним плануван­ням посівних площ. Все це йшло врозріз з їх життєвими інтересами. Як тільки війна закінчилася, селянське невдово­лення набуло гострих форм. Стягнення продрозкладки про­ходило з величезними труднощами. У хлібовиробничих ра­йонах виник і поширився політичний бандитизм. Зростання продовольчих труднощів поглибило господарську розруху. Продрозкладка, як відзначав В. І. Ленін, «стала основною причиною глибокої економічної і політичної кризи, на яку ми наткнулися весною 1921 року».