Сміт бачив, що реальне суспільство складається не тільки з цих трьох класів, але також включає різні проміжні групи. Але основні класи відрізняються тим, що їх доходи є первинними, тоді як доходи всіх інших груп - вторинними, перерозподіленими. Вони мають кінцеве джерело або в прибутку, або в ренті, або в заробітній платі.
Заробітна плата у Сміта – це продукт праці, природна винагорода за неї. Сміт говорив, що, працюючи на своїх власних засобах виробництва і на своїй землі, виробник товарів одержує повний продукт своєї праці. Але з тих пір, як засоби виробництва і земля знаходяться у власності капіталістів і поміщиків, а незалежний виробник перетворився на найманого робітника, останній не одержує у вигляді заробітної плати вартість всього продукту своєї праці. Сміт відзначав тенденцію до зникнення незалежності дрібного виробництва, до загального розповсюдження найманої праці.
Сміт писав: "Людина завжди повинна мати можливість існувати своєю працею, і його заробітна плата повинна, щонайменше, бути достатньою для цього" [5, 63]. Він вважав, що в основі величини заробітної платні лежить вартість засобів існування, необхідних для життя робітника і виховання дітей, які змінять його на ринку праці. Він відзначав, що її нижньою межею є фізичний мінімум. Якщо вартість робочої сили (нормальна заробітна плата) найманих робітників нижче за цей мінімум, це загрожує вимиранням "раси цих робітників" [5, 64]. Це можливо лише в суспільстві, вважав Сміт, де існує економічний регрес: як приклад такої країни він називав території в Індії і Китай, де заробітна плата лише трохи перевищувала фізичний мінімум, а економіка знаходилася в стані застою. Проте в країнах, де йшов помірний і тим більше швидкий розвиток господарства, заробітна плата включала крім фізичного мінімуму певний надлишок, розміри якого визначалися нормами споживання, традиціями, культурним рівнем, що склалися. Сміт відзначав, що, наприклад, в Америці заробітна плата вище, ніж в Англії, оскільки економіка першої розвивалася особливо бурхливо.
Він вважав, що стихійний ринковий механізм утримує природну (середню, нормальну) заробітну плату на певному рівні, обмежуючи відхилення фактичної заробітної плати від цього рівня. Значне підвищення заробітної плати викликає зростання народжуваності в сім'ях робочих, виживання більшого числа дітей і внаслідок цього збільшення пропозиції робочої сили і конкуренції між робітниками. Під впливом цих чинників нормальний рівень заробітної платні знижується, що може викликати зворотну тенденцію: падіння народжуваності, збільшення дитячої смертності, скорочення пропозиції робочої сили і посилення конкуренції між підприємцями. В результаті заробітна плата може підвищитися. Таке розуміння відповідало загальному уявленню Сміта про роль вільного ринку у встановленні певної економічної рівноваги.
Розбираючи питання про оплату по професіях, Сміт дуже добре обґрунтовував необхідність підвищеної оплати тих видів праці, які вимагають спеціальної підготовки. Більш високо, доводив він, повинні оплачуватися праця важка, неприємна, ті види праці, до яких суспільство відноситься з презирством. Із його точки зору цілком природно, що праця почесних професій оплачується порівняно низько.
Сміт з великою енергією виступав за високу заробітну плату, оскільки він вважав, що це краще всього відповідає умовам поступового економічного зростання. Відносно висока заробітна плата є найважливішим стимулом зростання продуктивності праці. Це, у свою чергу, призводить до накопичення капіталу і підвищує попит на працю. Він категорично заперечував поширену думку, що висока заробітна плата робить робітників ледачими і зменшує стимули до праці. Крім того, він закликав підприємців не побоюватися зростання заробітної плати, оскільки стихійний механізм все одно обмежить це зростання.
Прибуток у Сміта теж має трудове походження. Сміт говорив, що із створеної працею і визначеної кількістю цієї праці вартості товару робітнику дістається у вигляді заробітної плати лише деяка частина. Решта є прибутком капіталіста-підприємця. В деяких випадках частину її він повинен віддати у вигляді земельної ренти, частину - у вигляді позичкового відсотка, якщо використовував позичковий капітал.
Сміт називав прибутком всю різницю між доданою працею вартістю і заробітною платою і в цих випадках мав у вигляді додаткову вартість. В інших випадках Сміт розумів під прибутком залишок після сплати ренти, а також відсотка, і тоді прибутком називав, підприємницький дохід капіталіста.
Він рішуче відкидав думку, що прибуток - це просто інший вид заробітної плати, яка відшкодовує працю по нагляду і управлінню підприємством, і приводив в обґрунтовування свого погляду переконливі аргументи. Розміри прибутку визначалися, на його думку, не кількістю, тяжкістю або складністю цієї передбачуваної праці по нагляду і управлінню, а розмірами спожитого в справу капіталу. Крім того, на багатьох великих підприємствах функції нагляду і управління передаються найманому керівнику. Сміт вважав прибуток закономірним результатом продуктивності капіталу і винагородою капіталістів за їх діяльність, працю і ризик.
Сміт відзначав тенденцію норми прибутку до пониження, вказував, що прибуток більш низький в розвинених капіталістичних країнах. В Англії, писав він, звичайно вважається, що відсоток може складати близько половини прибутку. Сміт дає наступне пояснення тенденції пониження відсотка і норми прибутку: в багатих країнах з ходом економічного розвитку утворюється надлишок капіталу, який викликає зростання конкуренції капіталів і зниження прибутковості. Низький рівень відсотка і норми прибутку Сміт розглядав як прояв економічної розвиненості і здоров'я нації, що забезпечується природним порядком. Протидіє такому порядку будь-яка монополія. Тому Сміт був непримиренним противником різних монополій і привілеїв.
Другим видом прибутку є земельна рента. Земельна рента у Сміта – це плата за користування землею. Її причиною він називає приватну власність на землю. Сміт відрізняє ренту від орендної плати, в яку включається і процент на вкладений капітал. Сміт відкидав уявлення, згідно якому рента є законна плата, свого роду відсоток на капітал, колись вкладений землевласниками в поліпшення землі. Землевласник вимагає ренту і за землю, що ніколи не піддавалася поліпшенню, і за природні об'єкти, які взагалі не можуть бути поліпшені, і навіть вимагає збільшення ренти у тому випадку, коли поліпшення землі проведено орендарем за свій рахунок. Сміт відзначав, що ділянки землі відрізняються як за родючістю, так і за місцезнаходженням, і обидві відмінності можуть бути причиною утворення диференціальної ренти.
Сміт характеризував ренту, разом з прибутком, як нетрудовий дохід, як вирахування на користь землевласника з вартості товару. Землевласники, зазначав Сміт, хочуть пожинати там, де вони не сіяли. Вони привласнюють те, що зроблене чужою працею.
Він визначав ренту як надлишок вартості над заробітною платою робітників і середнім прибутком капіталістичного фермера. Сміт стверджував, що разом із заробітною платою і прибутком вона формує вартість товару.
Крім земельної ренти та інших вищенаведених понять, Сміт приділив увагу такій економічній категорії як капітал. Капітал у нього – головна рушійна сила економічного прогресу. Під капіталом він розуміє запас продукції, що приносить прибуток, або за допомогою якого працею створюються нові блага.
Капітал Сміт поділяє на основний і оборотний. До основного належать машини і різні знаряддя праці, промислові й торгівельні будівлі, склади тощо. Оборотний капітал складається з грошей, запасів продовольства, сировини і напівфабрикатів, а також готової продукції, що перебуває на складах і в магазинах.
Велике значення Сміт надавав нагромадженню капіталу. Це, по суті, основна ідея праці Сміта. Навіть економічне зростання Сміт зв’язував не тільки зі зростанням доходу, а й з нагромадженням капіталу. Нагромадження капіталу, за Смітом, є результатом ощадливості. Річний продукт нації, робить висновок Сміт, може бути збільшений лише за рахунок зростання кількості продуктивних робітників і підвищення продуктивності їхньої праці. Отже, Сміт приділяв значну частину своєї роботи дослідженню капіталу як рушійної сили прогресу суспільства [7, 62-69].
Висновки
Економічні погляди Адама Сміта:
- Адам Сміт стверджував, що джерелом багатства країни є продуктивна праця. Всяка нова вартість створюється працею, вартість товарів виражає суспільне багатство народів.
- Праця, основа багатства суспільства, є невід’ємною властивістю людського існування, тому що у формі праці реалізується природне прагнення людини до благополуччя, бажання домогтися більш високого положення в суспільстві.
- Гармонія суспільних й особистих інтересів виражається при цьому через суспільний поділ праці. Поділ праці створює можливість для досягнення більш високої продуктивності праці й призводить до росту суспільного багатства.
- Перевагою ринкової економіки є те, що вона має здатність до саморозвитку та саморегуляції. Основою цієї здатності він вважав конкуренцію між робітниками, які прагнуть до поліпшення соціального і матеріального положення в суспільстві.