Методика розробки планів реструктуризації державних підприємств та організацій, затверджена наказом Агентства з питань запобігання банкрутству підприємств та організацій № 73 від 2 червня 1997 року [49]. Методика складання бізнес-планів розроблена для надання методичної допомоги спеціалістам Агентства з питань запобігання банкрутству підприємств, інших органів виконавчої влади, банків та інвесторів при складанні бізнес-планів, а також для їх оцінки з метою вибору найбільш ефективного бізнес-плану в процесі проведення реструктуризації підприємств. Згідно з цією Методикою, бізнес-план - це специфічний плановий документ, в якому передбачено організаційно-фінансові заходи для забезпечення виробництва окремих видів товарів, робіт, послуг. План дає можливість визначити перспективи розвитку майбутнього ринку збуту, його потенційну прибутковість, оцінити витрати на виготовлення і реалізацію потрібної цьому ринку продукції. План також мусить дати відповідь на запитання: чи доцільно здійснювати інвестування виробництва з точки зору самоокупності витрат? Запропонована Агентством з питань запобігання банкрутству підприємств та організацій структура бізнес-плану не містить жодної специфічної особливості реструктуризації підприємства та нічим не відрізняється від звичайного бізнес-плану. Інший нормативний документ - Методика розробки планів реструктуризації державних підприємств та організацій - регламентує зміст бізнес-плану реструктуризації підприємств, який розробляється після внесення їх до Реєстру неплатоспроможних підприємств та організацій. У пункті 4.7 цього документа зазначено, що обов'язковою і необхідною складовою проекту з реструктуризації підприємства є наявність бізнес-планів нових реорганізованих підприємств. Для розробки бізнес-планів запропоновано використовувати „Типовий бізнес-план", затверджений постановою Кабінету Міністрів України №645 від 19.09.94 р. Але і в цьому документі не відображено особливостей бізнес-планування у процесі фінансового оздоровлення неплатоспроможного підприємства. Більш вдалими, з огляду на зміст та структуру бізнес-плану фінансового оздоровлення, є нормативні акти Російської Федерації.
Додаток до розпорядження Федерального управління у справах неспроможності (банкрутства) № 98-р від 5 грудня 1994 р. [205, с 676-712] містить ґрунтовні рекомендації щодо планування фінансового оздоровлення підприємств. Згідно з цим документом план фінансового оздоровлення має включати такі розділи: короткі відомості про план фінансового оздоровлення (резюме); загальна характеристика підприємства; аналіз фінансового стану підприємства; заходи щодо відновлення платоспроможності та підтримки ефективної господарської діяльності; ринок та конкуренція; діяльність у сфері маркетингу підприємства; план виробництва; фінансовий план.
Особливістю бізнес-плану фінансового оздоровлення є наявність розділу „Заходи щодо відновлення платоспроможності і підтримки ефективної господарської діяльності", в якому наводяться їх перелік, сутність, терміни проведення, необхідні ресурси та очікувані результати. Таким чином, бізнес-план фінансового оздоровлення, як правило, розглядається як зовнішній документ, що розробляється для характеристики передумов та можливостей подальшого розвитку підприємства. У ньому не лише визначаються антикризові заходи (їх сутність та результативність), а й подається стислий опис усього внутрішнього та зовнішнього оточення підприємства, стратегії його діяльності. Сферою його застосування є пошук та залучення зовнішнього кредитора (інвестора), що може здійснюватися (але тільки як один з можливих заходів) у перебігу проведення фінансового оздоровлення підприємства. Інша назва планового документа, що розроблюється для керування антикризовим процесом, - план санації.
Назва цього документа введена в обіг Законом „Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" [6, ст.18]. План санації розроблюється в рамках проведення лише однієї з можливих форм антикризових заходів - судової санації. Відповідальним за його розробку призначено керуючого санацією, особу якого затверджено відповідним рішенням суду. План санації є обов'язковим документом, який підлягає опрацюванню (не пізніше трьох місяців з дня винесення ухвали про санацію боржника), схваленню комітетом кредиторів підприємства, погодженню з інвесторами (за їх наявності) та затвердженню ухвалою господарського суду.
Шанс санації має містити заходи щодо відновлення платоспроможності боржника, умови участі інвесторів (за їх наявності) у повному або частковому задоволенні вимог кредиторів, зокрема шляхом переказу боргу (частини боргу) на інвестора, терміни та черговість виплати боржником або інвестором боргу кредиторам та умови відповідальності інвестора за невиконання взятих, згідно з планом санації, зобов'язань.
Визначено, що план санації має передбачати термін відновлення платоспроможності боржника, під якою розуміється відсутність ознак неплатоспроможності, визначених законом. Вимоги до змісту плану санації мають бути розроблені Агентством з питань банкрутства.
Такому розумінню суті даного документа відповідає назва „проект санації-" (project of sanation), який було запропоновано професором І.О.Бланком в [152, с.294]. Проект санації визначає процес здійснення судової санації та розроблюється, як правило, представниками санатора підприємства-боржника та незалежною аудиторською фірмою. Запропоновано зазначену нижче структуру цього документа. Економічний та фінансовий стан підприємства-боржника до початку проведення санації. Основні причини (фактори), що обумовлюють кризовий фінансовий розвиток підприємства. Мета та запропонована форма санації.
План-графік проведення санації з виокремленням першочергових заходів. Організація контролю за проведенням санації. Розрахунок ефективності запропонованої форми санації. Формулювання системи основних умов, що забезпечують успіх проведення санації в запропонованій формі. Таким чином, план санації - це також вузький за призначенням документ. Він розроблюється тільки у разі доведення кризи до найбільш глибокої стадії - виникнення ситуації юридичного банкрутства боржника. Аналогом плану санації в російському законодавстві є план зовнішнього управління, рекомендована структура якого викладено в чисельних навчально-методичних виданнях [128].
План зовнішнього управління містить зазначені нижче розділи.
1. Резюме (стислий виклад основних ідеї плану), у якому в стислій формі викладаються такі відомості цілі плану, оцінка причин виникнення неплатоспроможності, характеристика розмірів та структури кредиторської заборгованості, основні аргументи, які обґрунтовують можливість відновлення платоспроможності, основні заходи по відновленню платоспроможності, комплекс організаційно-економічних заходів, які забезпечують реалізацію плану зовнішнього управління, графік погашення заборгованості;
2. Загальні відомості про підприємство. Інформація цього розділу містить розгорнену характеристику основних аспектів діяльності підприємства і надає кредиторам відомості щодо його потенційних можливостей.
3. Виявлення причин неплатоспроможності. Цей розділ плану присвячений узагальненню результатів діагностики неплатоспроможності та повинен містити якісну характеристику результатів аналізу фінансового стану підприємства, проведену на етапі спостереження (в російському законодавстві перший етап арбітражного управління), метою якого є забезпечення збереження майна та проведення аналізу неплатоспроможності підприємства, реалізується з моменту прийняття судом заяви про банкрутство до призначення іншої судової процедури (зовнішнє управління або конкурсне виробництво).
4. Оцінка поточної ситуації та резерви підвищення ефективності діяльності підприємства. Цей розділ плану повинен містити результати аналізу зовнішнього оточення підприємства, викладення основних резервів підвищення ефективності діяльності та відновлення платоспроможності.
5. Комплекс заходів по відновленню платоспроможності. Цей ключовий розділ плану зовнішнього управління узагальнює інформацію щодо виробничо-технічних та економічних заходах, реалізацію яких здатна забезпечити беззбиткову роботу підприємства та погашення його кредиторської заборгованості. Організаційний план, в якому узагальнюється інформація щодо організаційно-економічних перетворень, які планується здійснити на підприємстві з метою відновлення платоспроможності та погашення кредиторської заборгованості, викладається зміст нових „схем" робіт з партнерами, використання майна, ведення окремих бізнес-процесів тощо. Фінансовий план, економічні розрахунки та графік погашення кредиторської заборгованості. Цей розділ плану є результуючим і має за мету дати уявлення кредиторам підприємства щодо динаміки фінансово-економічного стану підприємства у період зовнішнього управління стосовно джерел його доходів, термінів та обсягів погашення кредиторської заборгованості.
У цьому розділі обов'язковим є наведення не тільки табличних форм, які містять результати розрахунку фінансово-економічних показників, а й викладення основних концептуальних положень (гіпотез, припущень) стосовно діяльності підприємства у перспективному періоді.
В Україні структура та вимоги стосовно розробки плану судової санації затверджені Фондом держмайна України в „Положенні про порядок погодження планів санації щодо господарських товариств та державних підприємств, щодо яких прийнято рішення про приватизацію" [80], а також плану досудової санації - у „Положенні про порядок проведення досудової санації господарських товариств, у статутних фондах яких державна частка перевищує 25 відсотків, та державних підприємств, щодо яких прийнято рішення про приватизацію" [82].
Структура планових документів, яка визначена цими нормативними документами, є оригінальною, оскільки, порівняно з російськими нормативними документами, більш чітко та розгорнуто регламентує перелік питань, які підлягають розкриттю.
Поряд з традиційними розділами (попередня історія, аналіз фінансово-майнового стану, заходи щодо операційної та фінансової реструктуризації, прогноз фінансових результатів тощо) передбачені й принципово нові розділі, які є вельми слушними як для підприємства, так і для його кредиторів: матеріали руху готівки за попередні 12 місяців роботи (дозволять поглибити уявлення про стан неплатоспроможності підприємства); аналіз ліквідації (суми грошей, яку можна отримати після продажу активів з метою сплати боргу); структура боргу (загальна сума, кількість кредиторів, якісні показники боргу, черговість погашення, обсяг боргів важливим і неважливим постачальникам); заключне порівняння для кредиторів: реструктуризація проти ліквідації тощо.