• обґрунтування необхідності включення у вартісну оцінку національного доходу умовних оцінок житлових послуг, що надаються домовласниками самим собі;
• доведення необхідності вилучення із НД приросту вартості активів, зумовленого інфляцією;
• доведення доцільності оцінювання НД не за факторною вартістю, а за ринковими цінами тощо;
• розроблення методики оцінювання неринкових послуг органів державної влади;
• зроблено пропозицію розмежування НД на вироблений, розподілений та використаний і розроблено три методи його виміру (за доданою вартістю, розподільчий та кінцевого використання);
• здійснено розмежування між НД, визначеним за факторною вартістю та НД у ринкових цінах, що дало змогу визначити місце витрат на оборону в національному продукті.
Другий етап розпочався після Другої світової війни. В цей період перед урядами країн постали нові завдання – відбудова зруйнованої війною економіки, налагодження мирних зовнішньоекономічних зв’язків і т. ін.
Характерними рисами цього етапу є:
• інтеграція в єдину систему таких інформаційних блоків: національного багатства, фінансових ресурсів, зовнішньоекономічних зв’язків, міжгалузевого балансу тощо;
• зростання ролі міжнародних економічних організацій (ООН, МВФ, МБРР, ОЕСР та ін.) у розробці методології і методики та запровадження СНР.
Здобутки ІІ етапу розвитку СНР:
• розробка міжнародних стандартів у галузі національних рахунків;
• створення єдиної методологічної основи для збору, систематизації та зіставлення у міжнародному масштабі статистичних макроекономічних показників;
• широке застосування ЕОМ і математики у розробці СНР.
Цей етап має свої віхові під етапи:
1947 р. – оприлюднена доповідь ООН, у якій було сформульовано основні принципи національного рахівництва і запропоновано досить складну СНР.
1951 р. – запропоновано „Спрощену систему національних рахунків”, поява якої зумовлена складністю збору інформації, необхідною для реалізації СНР (1947 р., Р. Стоун).
1952 р. – запропоновано „Стандартну СНР”.
1953 р. – підготовлено ”Систему національних рахунків та допоміжних таблиць”, яка стала першим стандартом ООН в галузі національного рахівництва.
1968 р. – запроваджено другий стандарт ООН в галузі національного рахівництва.
СНР 1968 р. окрім традиційних рахунків національного доходу і національного продукту включала нові:
• міжгалузевий баланс;
• баланс міжгалузевого багатства;
• систему показників руху фінансових ресурсів;
• рахунки для п’яти секторів економіки.
Вона вміщувала рекомендації для складання СНР країнам, що розвиваються.
1970 р. – розроблено європейський варіант СНР, адаптований до потреб найбільш розвинених європейських країн.
1993 р. – статистична комісія ООН ухвалила та запровадила нову СНР, робота над якою тривала близько 10 років.
СНР 1993 р. вміщує в собі понад 500 стандартних рахунків та 26 допоміжних таблиць. Укладаються вони, як і в бухгалтерському обліку, за принципом подвійного запису.
1.3 Принципи побудови СНР-93
1. Відображення господарського кругообігу в трьох аспектах – виробництва, розподілу та кінцевого використання.
2. Групування інституціональних одиниць у сектори економіки.
Інституціональна одиниця – господарська одиниця, яка володіє активами, має право здійснювати господарську діяльність, веде повний набір бухгалтерських операцій і несе відповідальність щодо своїх зобов’язань.
Ознака інституціональної одиниці властиві двом групам господарюючих суб’єктів – юридичним особам і окремим особам, об’єднаним для сумісного ведення домашнього господарства.
Домогосподарства СНР відносить до самостійних суб’єктів з таких причин:
• по-перше, доходи членів сім’ї (домогосподарства) повністю або частково передаються в спільне володіння;
• по-друге, організація, облік витрат на споживання і заощадження здійснюється теж на сумісній (колективній) основі членів домогосподарств.
Домогосподарства та групи юридичних осіб, які є інституційними одиницями, об’єднують (групують) у сектори економіки.
СНР виокремлює такі сектори:
• не фінансові підприємства і корпорації; • фінансові корпорації;
• сектор загальнодержавного управління; • домогосподарства;
• некомерційні організації, що обслуговують домогосподарства;
3. Розмежування між рухом товарів та послуг та потоками доходів (заробітна плата, рентні та процентні доходи, прибуток).
4. Розмежування між потоками і запасами.
Потоки – показники, які дають кількісну характеристику виробництва, закупівель, виплат тощо. Запаси – показники, що характеризують наявність ресурсів на ту чи іншу дату. Наприклад, наявність основного капіталу на кінець року. Взаємозв’язок між цими показниками проявляється в тому, що величина запасу на кінець періоду дорівнює величині запасу на початок періоду плюс потік, що характеризує надходження даного ресурсу в запаси мінус вилучення цього ресурсу із запасів:
Запас = Запас + Надходження - Вилучення
ресурсу = ресурсу + ресурсу в запас - ресурсу із
на кінець на початок протягом року запасів протягом
року
5. Розмежування кінцевої і проміжної продукції.
Це розмежування необхідне для визначення результатів економічної діяльності без повторного рахунку.
Розмежування продукції на кінцеву і проміжну здійснюється не на основі фізичного змісту продукції, а на основі способу використання. Наприклад, борошно, яке домогосподарка купила для випічки пирогів для своєї родини – кінцевий продукт. Борошно, яке купує хлібокомбінат для випічки хліба – проміжний.
Кінцева продукція – продукція, призначена для кінцевого споживання, інвестицій або експорту. Проміжна продукція – продукція, яка використовується для виробничого споживання.
6. Розмежування між доходами, отриманими від виробництва та реалізації товарів і послуг, тобто первинними доходами, та доходами, отриманими від перерозподілу. Цей принцип важливий також для уникнення подвійного рахунку.
7. Розмежування доходів та витрат на поточні та капітальні і відображення їх у різних рахунках. Додавати чи віднімати ці види затрат неправомірно.
Поточні доходи – отримання заробітної плати, прибутку, трансфертів (пенсії, стипендії, допомоги тощо). Поточні витрати – затрати на купівлю споживчих товарів, перерозподільчі поточні платежі (сплата податків, внесків тощо). Капітальні доходи – це трансферти одноразового характеру, які фінансують витрати на придбання основного і оборотного капіталу та заощадження.
8. Розмежування податків на продукти та податків на виробництво.
Податки на продукти встановлюють пропорційно вартості або обсягу виробленої та реалізованої продукції (це ПДВ, акцизи, податок з продажу і т. ін.). Інші податки на виробництво встановлюють пропорційно факторам виробництва (податок на землю, будівлі, основний капітал, фонди заробітної плати).
СНР розглядає субсидії як від’ємні податки. Їх також поділяють на субсидії на продукти та інші субсидії на виробництво. Субсидії на продукти встановлюють пропорційно обсягам вироблених і розподілених продуктів. Інші субсидії на виробництво розподіляють пропорційно факторам виробництва, використання яких субсидують.
1.4 Основні категорії СНР
Базовою одиницею СНР слугує так звана інституційна одиниця, під якою розуміють економічну одиницю, що характеризується єдністю поведінки й самостійністю у прийнятті рішень у сфері своєї основної діяльності. Інституційна одиниця веде повний набір бухгалтерської звітності і є юридичною особою.
Національна економіка в цілому визначається як сукупність всіх інституційних одиниць – резидентів (економічних одиниць), що функціонують на даній території протягом тривалого часу (понад рік).
Інституційні одиниці є резидентами даної країни, якщо центр їхніх економічних інтересів пов’язаний з економічною територією даної країни. Поняття резидента не збігається з поняттям громадянства або національності. Резиденти-підприємства даної країни – це економічні одиниці, що зайняті виробництвом на економічній території даної, включаючи змішані та спільні підприємства, філіали зарубіжних фірм і корпорацій тощо.
Усі інституційні об’єкти об’єднуються у сектори: підприємства, що виробляють товари і послуги, крім фінансових послуг (нефінансові підприємства); фінансові установи; громадські й приватні організації, які обслуговують домашні господарства; домашні господарства; зовнішньоекономічні зв’язки.
Згідно з концепцією, затвердженою ООН у 1993 році, на початку 1995 року Мінстат України завершив розробку національних рахунків України. Вони розроблені відповідно до Методології СНР і включають шість консолідованих рахунків. Це насамперед рахунок товарів і послуг, рахунки виробництва, розподілу і використання доходу і рахунок капіталу.
СНР відображає систему економічних операцій між суб’єктами макроекономіки. Економічні операції – це добровільна взаємодія між двома господарюючими суб’єктами у зв’язку з виробництвом та використанням продукції, розподілом та перерозподілом доходів, придбанням фінансових активів та прийняттям фінансових зобов’язань.
Оцінювання операцій в СНР здійснюється в таких цінах:
Валовий внутрішній продукт (ВВП) оцінюється в цінах кінцевого покупця.
Валовий випуск оцінюється в цінах виробника, або в основних цінах.
Ціни виробника менші за ціни кінцевого покупця на величину торговельно-транспортних націнок та ПДВ.
ЦВ = ЦКП – (ТТН + ПДВ),
де ЦКП – ціни кінцевого покупця; ПДВ – податок на додану вартість;
ЦВ – ціни виробника; ТТН – торговельно-транспортні націнки.
Основні ціни менші за ціни виробника на величину ПДВ, але включають субсидії на продукти: ОЦ = ЦВ – ПДВ + СВ,
де ОЦ – основні ціни; СП – субсидії на продукти.