Така кваліфікація не є єдиною і вичерпною; стосовно сучасного суспільства вона не охоплює чимало інститутів, але вона включає так звані "головні соціальні інститути", які регулюють основні суспільні функції, що мають місце у всіх типах цивілізації.
Дослідники виділяють дві форми існування соціальних інститутів: просту і складну. Прості соціальні інститути - організовані об'єднання людей, що виконують визначені соціально значимі функції, що забезпечують спільне досягнення цілей на основі виконання членами інституту своїх соціальних ролей, обумовлених соціальними цінностями, нормами [2, с.34].
Проблеми, зв'язані з функціонуванням економічних інститутів, нині є найактуальнішими. Усім зрозуміло, що без відновлення вітчизняної економіки Україні не вийти з кризи. Економіка має забезпечити виробництво, обмін і реалізацію товарів та послуг, необхідних для задоволення людських потреб і нормальної життєдіяльності суспільства.
Відомий американський економіст-соціолог П. Самуельсон зазначає, що економічна ситуація будь-якого типу суспільства має зумовлювати, що і в якій кількості необхідно виробляти; хто і як, за допомогою яких ресурсів і технологій повинен виробляти; для кого призначене і як буде розподілене те, що вироблятиметься.
У соціології, що розглядає економіку як підсистему суспільного цілого, її (економіки) головна функція полягає в забезпеченні найважливішого завдання соціальної системи - адаптації до соціального і навколишнього середовища, що постійно змінюється, і задоволенні потреб індивідів.
Адаптація - це обов'язкова умова виживання будь-якої системи, а тим більше такої, як людське суспільство. Саме господарсько-економічна діяльність за всіх часів забезпечувала нормальну життєдіяльність суспільства.
Соціологічне вивчення економіки має свої особливості. Соціологи аналізують функціонування економічної системи в її зв'язках з іншими системами суспільства, економічних інститутів - з іншими соціальними інститутами.
Економіка як соціальний інститут - це насамперед сталий комплекс правил, принципів, норм економічної поведінки, за допомогою яких організовується практична взаємодія індивідів і здійснюється адаптація суспільства до умов його існування. Економічній поведінці притаманна раціональність, ретельний облік витрат і доходів [3, с.54].
Для забезпечення свого функціонування економічним інститутам потрібні певні обов'язкові передумови: технології виробництва, що передбачають поділ праці, функцій і обов'язків; приміщення; засоби виробництва; транспорт; фінансові засоби і, головне, трудові ресурси - люди.
Форми поєднання цих складових економіки як соціального інституту, тобто типи економічної організації, відповідають типу суспільного устрою. Як відомо, можна назвати (у спрощеному вигляді, звичайно) чотири типи економічної організації, котрі послідовно змінювали одна одну: примітивна, аграрна, індустріальна та інформаційна.
Щоб глибше усвідомити сутність економічних інститутів, слід розглянути їх функції. Про основну їх функцію вже йшлося. Вона полягає в забезпеченні адаптації до навколишнього середовища, яке постійно змінюється. Така адаптація можлива за умови виробництва певних товарів і послуг для задоволення потреб кожного індивіда й суспільства загалом.
Економічні інститути виконують стимулюючу функцію, формуючи економічний інтерес, заінтересованість у зменшенні витрат, підвищенні продуктивності праці, поліпшенні якісних показників, збільшенні доходу. Тому особливого значення для їх нормального функціонування набуває визначення принципів оплати праці та правильне використання (розподіл і перерозподіл) коштів.
Оновлення системи стимулювання та організації праці, організації виробничих процесів - це прояв інноваційної функції економічних інститутів. Успіх інновацій значною мірою залежить від ставлення до нових наукових досягнень самих суб'єктів господарсько-економічної діяльності, їхньої творчої активності [2, с.35].
Окрім того, економічні інститути виконують інтегративну функцію, яка не завжди усвідомлюється. Функціонування економіки передбачає спеціалізацію та кооперацію праці, обмін (за допомогою грошей) результатами праці. Це все інтегрує членів суспільства в єдиному процесі суспільного виробництва. Вони потрапляють в економічну залежність один від одного.
Ефективність виконання розглянутих функцій залежить від рівня економічної культури - сукупності норм, цінностей, традицій, звичаїв, за допомогою яких спрямовується й регулюється економічна поведінка суб'єктів. Серед складових економічної культури найбільшу силу впливу на економічну поведінку людини мають насамперед цінності праці та трудова етика (мораль). Під трудовою етикою слід розуміти ставлення людей до праці, зафіксоване в мотивах і стандартах трудової поведінки. Окрім трудових, на економічну поведінку впливають також і інші цінності: приватна власність, конкуренція, права людини тощо.
Регулювання трудової діяльності може бути інтерпретоване як регламентація управління. Регламентація - це сукупність правил, які визначають порядок діяльності державного органу, підприємства, установи, організації.
Існуючі регламенти можна представити у вигляді класифікації, яка залежить від існуючого менеджменту персоналу на підприємстві:
регламенти, що регулюють діяльність підприємства як єдиної юридичної особи (статут, договір сторін, правила внутрішнього трудового розпорядку та ін.);
регламенти, що регулюють роботу персоналу, який визначається як сукупність взаємопов'язаних груп робітників (положення про підрозділи, моделі робочих місць, посадові інструкції, контракти та ін.);
регламенти щодо інформаційного забезпечення (діловодство, документи, класифікатори, типові банки даних та ін.);
регламенти, які регулюють порядок роботи з технікою управління (паспорт, інструкції з експлуатації та ін.);
регламенти, які регулюють процес управління (матриця функцій, графіки процесів, технологічні карти та ін.).
Регламенти, які регулюють роботу трудового колективу, являють собою комплекс концептуальних кадрових документів відносно груп людей, пов'язаних загальними цілями - місією та головними цілями підприємства.
Трудовий колектив підприємства (організації) утворюють усі співробітники, які своєю працею беруть участь у його діяльності на основі трудового договору, який регулює трудові відносини працівника з підприємством [1, с.44].
Моральний клімат організації визначається її організаційною культурою. Формальні, юридично зафіксовані положення у вигляді статутних цілей, місії, цінностей можуть відповідати дійсним цілям та змісту діяльності, характеру взаємовідносин в організації. Тому може бути формальна, легітимна і тіньова організаційна культура, яка реалізується в даній організації.
В комерційних організаціях цілі досягаються за рахунок створення високої мотивації працівників - її членів.
У процесі регулювання трудової діяльності персоналу широко використовуються засоби регламентування посадових обов'язків працівників апарату управління організаціями.
Регламентування посадових обов'язків - це процес чіткого визначення та документального закріплення переліку обов'язкових для виконання працівником функцій і завдань, а також прав та відповідальності. Воно базується на поділі й кооперуванні праці в організації та сприяє: ефективному добору, розстановці та використанню персоналу; зміцненню виконавської дисципліни; створенню організаційно-правової бази діяльності працівників; підвищенню відповідальності працівників за результати діяльності; забезпеченню об'єктивності під час атестації працівників, заохочення або застосування дисциплінарних стягнень; запобіганню трудових спорів; підвищенню ефективності діяльності організації. Діяльність організації в цілому, її першого керівника регламентується чинним законодавством України, статутом організації або положенням про організацію, зареєстрованим чи затвердженим в установленому порядку. Деякі аспекти діяльності першого керівника можуть регулюватись контрактом, який він укладає з роботодавцем. Діяльність виконавчого директора може додатково регламентуватись його посадовою інструкцією, яку затверджує представник роботодавця.
Діяльність заступників першого керівника організації регламентується наказом про розподіл функцій та обов'язків між керівником і його заступниками. Додатковими засобами регламентування діяльності заступників можуть слугувати контракти й посадові інструкції [5, с.67].
Від організації вимагається вирішення різних соціальних проблем, наприклад: підвищення якості життя найманих працівників, захист оточуючого середовища, благодійна діяльність та підвищення якості життя всіх громадян суспільства.