· Сприяння досягненню сучасного технічного рівня розвитку на основі нових технологій;
· Розвиток ресурсозберігаючих, наукомістких та екологічно чистих технологій;
· Збільшення обсягів експортного потенціалу України;
· Подолання залежності економіки країни від імпорту;
· Створення виробництв з використанням місцевих природних ресурсів;
· Сприяння розвитку приватного сектору.
Досягти цього можна за умови розробки й реалізації вітчизняної стратегії залучення іноземного капіталу. Особливо назальним і виваженим має бути розв’язання проблеми залучення іноземних інвестицій у період економічної кризи в Україні. При цьому важливо зацікавити зарубіжних партнерів, знайти баланс взаємних інтересів, реалізувати проекти, які економічно вигідні вітчизняним та іноземним партнерам.
1.3 Вільні економічні зони.
За оцінками іноземних спеціалістів, сьогодні нараховується близько 3000 вільних економічних зон, у яких створено майже 3 млн. робочих місць.
Вільні економічні зони можуть класифікуватися таким чином:
· Вільні економічні зони, які виступають організаційною формою активізації експорту, залучення іноземних інвестицій;
· Вільні економічні зони як форма регіональної політики для стимулювання соціально-економічного розвитку депресивних регіонів;
· Вільні економічні зони в яких поєднуються характеристики перших двох зон.
Згідно із законодавством України спеціальна економічна зона визначається як частина території України, на якій створюється і діє спеціальний правовий режим економічної діяльності, порядок використання та дії законодавства України.
Поняття ВЕЗ – правова категорія, що широко використовується інститутами Міжнародної організації праці, Центром ООН щодо транснаціональних корпорацій, Всесвітньою асоціацією вільних економічних зон, документами Євросоюзу.
Діяльність ВЕЗ в Україні, процедуру їх створення, взаємовідносини з місцевою виконавчою владою регламентує ціла низка законів. Але основою цього процесу є „Концепція створення спеціальних економічних зон в Україні”, затверджена Постановою Кабінету Міністрів від 14.03.94 № 167.
Суть створення вільних економічних зон полягає в необхідності вирішення нагальних проблем виходу народного господарства України з економічної кризи шляхом:
· Залучення іноземних і вітчизняних інвестицій;
· Стимулювання виробництва;
· Досягнення збалансованості економічного розвитку відповідних регіонів країни;
· Ефективного розміщення та використання їх матеріальних, трудових та інших ресурсів.
В Україні ВЕЗ створюються з метою:
· Залучення іноземних інвестицій та сприяння їм;
· Активізації спільно з іноземними інвесторами підприємницької діяльності для нарощування експорту товарів і послуг;
· Поставок на внутрішній ринок високоякісної продукції та послуг;
· Розвитку інфраструктури ринку;
· Прискорення соціально-економічного розвитку України.
В Україні залежно від господарської спрямованості та економіко-правових умов діяльності можуть створюватися наступні ВЕЗ:
Зовнішньоторговельна зона – частина території держави, де товари іноземного походження можуть зберігатися, купуватися та продаватися без сплати мита і митних зборів або з їх відстроченням.
Комплексна виробнича зона – частина державної території, на якій запроваджується спеціальний режим економічної діяльності з метою стимулювання підприємництва. Вони можуть мати форму експортних виробничих зон, де розвивається, насамперед, експортне виробництво, орієнтоване на переробку власної сировини переважно складальні операції, та імпортоорієнтованих зон, головна функція яких –розвиток імпортозамінних виробництв.
Науково – технічна зона – ВЕЗ, спеціальний правовий режим якої орієнтований на розвиток наукового і виробничого потенціалу, досягнення нової якості економіки через стимулювання фундаментальних і прикладних досліджень із подальшим впровадженням результатів наукових розробок у виробництво. Вони можуть існувати у формі регіональних інноваційних центрів - технополісів, районів наукового розвитку, високотехнологічних промислових комплексів, а також локальних інноваційних центрів та опорних інноваційних пунктів.
Туристко – рекреаційна зона – створюється в регіонах, що мають багатий природний, рекреаційний та історико – культурний потенціал, з метою ефективного його використання і збереження, а також активізації підприємницької діяльності у сфері рекреаційно – туристичного бізнесу.
Банківсько – страхова зона – це зона, в якій запроваджується особливо сприятливий режим здійснення банківських та страхових операцій в іноземній валюті для обслуговування нерезидентів. Офшорний статус надається банківським і страховим установам, які були створені за участю лише нерезидентів і обслуговують тільки ту їх підприємницьку діяльність, що здійснюється за межами України.
Зона прикордонної торгівлі – частина території держави на кордонах із сусідніми країнами, де діє спрощений порядок перетину кордону і торгівлі.
2. Регіональна економічна політика.
2.1 Суть понять регіон, регіональна економічна політика.
Регіон - це не тільки територія, але й населення на ній; це не тільки ряд адміністративних одиниць, якими є область і край; це всілякі й доцільні рівні адміністративного подолу, що забезпечують даному соціальному організму необхідні для нормального існування й функціонування рівні “самости”, самодостатності. Регіон являє собою й поняття зі сфери правосвідомості, а діяльність у регіоні виступає об'єктом правового регулювання. Варто виявляти ієрархію регіонів, наявність специфічної детермінації між ними. Важливе значення мають проблемні регіони, здатні підняти країну в цілому й інші регіони, що розташовують меншим потенціалом. У першому наближенні регіон визначається як самодостатній соціальний організм, що перебуває в єдності із середовищем, що володіє фізико-географічними, культурно-цивілізаційними, еколого-економічними, етнічно-історичними, політико-адміністративними й правовими властивостями й виступаючими коштами формування й функціонування країни.
Економічне реформування потребує здійснення ефективної і гнучкої регіональної політики. Важливою складовою цієї політики є програмування розвитку регіона наперед.
Під регіональною політикою слід розуміти, з одного боку, чітко опрацьовану в законодавчому аспекті практичну діяльність держави в усіх регіонах країни, а з другого, - соціально - економічну політику, здійснювану на базі загальнодержавного законодавства самими регіонами для досягнення тих чи інших регіональнизх і місцевих цілей і завдань.
Регіональну соціально - економічну політику можна визначити як сукупність таких економічних, правовоих та адміністративнро - організаційних засобів і методів, що органічно поєднують загальнодерджавні і місцеві інтереси, будучи спрямованими в кінцевому підсумку на повнокровний, рівноцінний та рівномірний розвиток регіонів і країни в цілому.
Стратегічною метою цієї політики має бути істотне підвищення життєвого рівня населення всіх регіонів на основі якісного поліпшення використання їх ресурсного потенціалу, принципово нових підходів до розвитку продуктивних сил, докорінного поліпшення екологічної обстановки.
При розробці регіональної політики слід враховувати два її вирішальних напрями. Незважаючи ні на які регіональні особливрості, відмінності в рівнях соціально - економічного розвитку регіонів держава, по-переше, покликана забезпечувати міжрегіональну єдність відтворювальних макроекономічених процесів. По-друге, створити економічні інтереси в активній соціально - економічній діяльності регіонів, добиваючись забезпечення стратегічної мети розвитку, структурного та якісного оновлення господарства.
При розробці такої моделі міжрегіонального розвитку необхідно передбачати кроки по розвитку, з одного боку, інтеграційних процесів між регіонами країни (так звані зв’язки «по горизонталі» за рахунок поглиблення і розвитку спеціалізації та кооперування регіонів), а з другого - по впорядкуванню, систематизації та поглибленню вертикальних зв’язків між державою та регіонами на основі вдосконалення інвестиційної, науково - технічної, бюджетної, податкової, фінансової, зовнішньоекономічної політики.
Було б недостатньо обмежитися сказаним, говорячи про цілі регіональної політики. Адже коли розуміти під регіоном великий економічний район (що складається, як правило, з кількох областей), який виділяється всередині країни своєю спеціалізацією та структурою господарства, природними і трудовими ресурсами, соціальними та економічними особливостями, то необхідно вести мову про розробку і реалізацію регіональних моделей відтворювальних процесів.
Необхідно у нерозривному зв’язку з вибраними пріорітетами розвивати та поглиблювати територіальний поділ праці, добиватися комплексного використання ресурсного потенціалу територій, розвивати сучасну інфраструктуру та місцеві ринки капіталу, робочої сили, цінних паперів, нових технологій тощо. Увесь сенс наукової ефективної регіональної політики якраз у тому й полягає, щоб органічно пов’язати між собою загальнонаціональну модель міжрегіонального розвитку та територіальні моделі відтворювальних процесів, притаманних тій чи іншій території.
Що ж до способів та методів пов’язаня цих двох типів стратегічних моделей розвитку, то до їх числа слід віднести: розробку стимулюючих, а не фіскальних держбюджету та регіональних бюджетів усіх рівней, використання балансових методів планування та прогнозування, розробку довгочасних та стабільних нормативів економічного розвитку, в тому числі тих, які належать до інвестиційної діяльності як у національному, так і в регіональному розрізах.
2.2 Обєкти і субєкти регіональної економічної політики.