Смекни!
smekni.com

Державне регулювання природних монополій (стр. 4 из 5)

· самоокупності суб'єктів природних монополій (надлишкові кошти були повернуті споживачам за рахунок адміністрації);

· стимулювання підвищення якості товарів і задоволення попиту на них;

· забезпечення захисту прав споживачів – це взагалі можна вважати одним з найголовніших аспектів регулювання монополій. Дуже цікавою, та, на жаль, дуже типовою та поширеною в наш час є наступна ситуація, що склалася в нашій країні у 2006 році:

В деяких містах України, за домовленням на ринку послуг, були встановленні економічно необґрунтовані тарифи на пасажирські автоперевезення. Дії Антимонопольного комітету забезпечили захист законних інтересів понад 280 тисяч громадян у Хмельницькій області, понад 230 тисяч – у Рівненській області. Внаслідок попередження антиконкурентних узгоджених дій на ринку послуг таксі захищено законні інтереси понад 240 тисяч мешканців міста Харкова, які протягом року користувалися цим видом транспорту. Попередження антиконкурентних узгоджених дій суб’єктів господарювання на ринку внутрішньоміських перевезень маршрутними таксі забезпечило захист інтересів майже 800 тисяч мешканців міста Запоріжжя, внаслідок зменшення вартості проїзду в маршрутних таксі міста протягом лише трьох місяців 2006 року громадянами було зекономлено понад 2,4 млн грн. [ 9 ]

Цей приклад дає нам яскраву можливість побачити, що права споживачів дійсно охороняються державними органами (а саме антимонопольним комітетом).

При регулюванні цін (тарифів) на товари суб'єктів природних монополій також враховуються: витрати, які згідно з законами про оподаткування відносяться на валові витрати виробництва та обігу; податки і збори (обов'язкові платежі) до бюджетів та до державних цільових фондів; вартість основних виробничих фондів, амортизаційні відрахування, потреби в інвестиціях, необхідних для відтворення основних виробничих фондів; очікуваний прибуток від можливої реалізації товарів за різними цінами (тарифами); віддаленість різних груп споживачів від місця виробництва товарів; відповідність якості товарів, що виробляються (реалізуються), потребам споживачів; державні дотації та інші форми державної підтримки. [ 5 ]

3. Світова практика регулювання природних монополій

В ринкових країнах суб'єкти природних монополій перебувають під пильним контролем держави та спеціальних регулюючих агенцій і комісій. В Україні ж, на жаль, природні монополії – це все ще винятковий адміністративно-економічний тип бізнес-структур з особливим статусом, привілеями і практично необмеженими можливостями контролю за своїми ринками. В ринкових країнах суб'єкти природних монополій перебувають під пильним контролем держави та спеціальних регулюючих агенцій і піддаються системним заходам державного регулювання на предмет забезпечення якості й ринкової ціни їх товарів і послуг. Природні монополії в цивілізованих ринкових державах підлягають методам державного регулювання, серед яких – антимонопольні заходи, спрямовані на запобігання зловживання монопольним становищем, врегулювання якості, ціни й процедур розподілу продукції і послуг у сфері природних монополій, до яких належить водопостачання, поштові послуги, послуги з телефонізації, комунальна сфера, електрифікація.

Світовий досвід державного регулювання природних монополій має більш ніж вікову історію та свідчить, що в більшості розвинених країн держава здійснює жорстке регулювання діяльності природних монополій. Так у США з цією метою ще в ХІХ столітті почали створювати федеральні регулюючі комісії. Створена в 1930 році Федеральна енергетична комісія контролювала такі сфери, як електроенергетика, газова промисловість, газо-, нафтопроводи, гідроенергетичні споруди. Перейменований в 1977 році на Федеральну комісію з управління енергетикою, цей регулюючий орган контролює сьогодні телефонний зв'язок, телебачення, радіо, телеграф тощо. В США регульованими залишаються такі галузі природних монополій, як залізничний, авіаційний та інші види транспорту; низка паливно-енергетичних виробництв (газопостачання, виробництво електроенергії); надання багатьох видів комунальних послуг. Державне регулювання стосується переважно тих параметрів діяльності підприємств у цих галузях, які безпосередньо впливають на інтереси споживача: рівень цін, обсяг виробництва, межі ринків збуту, вимоги до якості вироблених товарів і послуг. Найпоширеніший метод регулювання полягає в тому, що ціни на товари і послуги, які мають характер природної монополії, встановлюються державними органами.

Розвинена система галузевих регулюючих органів у сферах природних монополій і галузей, приватизованих в часи правління уряду М. Тетчер, діє у Великій Британії. Це, зокрема, Відомство з питань ринків газу й електроенергії, Управління з питань ринків послуг водопостачання, Управління з питань регулювання залізниць, Управління з питань телекомунікацій, окремі комісії з питань поштових послуг, цивільної авіації, радіозв'язку тощо. Особливість цієї країни в тому, що британські органи, які відповідають за конкурентну політику, й зазначені регулюючі органи сфери природних монополій мають паралельні повноваження застосування конкурентного законодавства у Великій Британії. Відповідні регулюючі агенції існують також у Китаї, Франції, Італії, Швеції, Бразилії, Австрії, Японії й багатьох інших країнах.

ІІІ. Регулювання природних монополій на прикладі житлово-комунальних послуг

В багатьох населених пунктах України у 2006 році відбувалося підвищення тарифів на житлово-комунальні послуги, зокрема, на послуги з водопостачання і водовідведення.Слід зазначити, що суттєве збільшення розмірів таких тарифів суперечить Закону України “Про прожитковий мінімум“, який забороняє перевищувати витрати на житлово-комунальні послуги громадян більш як 12% від встановленого прожиткового мінімуму. Загальновідомими є проблеми безгосподарності, неефективного використання ресурсів, непрозорості й необґрунтованості формування цін і тарифів, акумулювання й використання комунальних платежів громадян у системі ЖЕКів, як є рудиментарним залишком радянської системи управління в комунальній сфері. Один зі способів розв'язання проблем у цій сфері – перехід до системи саморегулювання житлово-комунальними відносинами на рівні господарської самоорганізації громадян-власників (повернення до поняття, власне, «комунальність»), реалізація ними широких можливостей і прав, які надаються їм Законом України «Про об'єднання співвласників багатоквартирного будинку», що дасть змогу шляхом громадської самоорганізації реструктуризувати стару й неефективну систему ЖЕКів, усунути їх монопольне становище, підвищити якість і оптимізувати ціни й тарифи у житлово-комунальній сфері. Безумовно, створення нових механізмів регулювання житлово-комунальних відносин передбачає, насамперед, запровадження реформування нормативно-правового середовища в цій сфері: необхідно в невідкладному порядку допрацьовувати і приймати новий Житловий кодекс, діюча редакція якого прийнята ще в 1983 році і залишається суттєвим нормативним бар'єром, що стримує розвиток житлово-комунальних відносин на ринкових засадах. Сьогодні розрахунок розміру тарифів на житлово-комунальні послуги відбувається фактично без їх належного економічного обґрунтування, із суттєвими перевищеннями реальних витрат, значну частку в яких займають витрати, зумовлені безгосподарністю і непрозорістю використання комунальних коштів, формування кінцевої споживчої вартості на деякі види продукції, наприклад, – на електроенергію, ціна на яку по дорозі до споживача внаслідок існування цілої низки приватних монопольних посередників зростає, за деякими оцінками, в 5 разів. (тарифи на комунальні послуги наведені станом на вересень 2006 року, див. таблицю 3.1, та індекси цін у таблиці 3.2, графік 3.1)

Таблиця 3.1

Тарифи на комунальні послуги

Область Kвартплата, грн. /кв. м Холодна вода, грн. /куб. м Гаряча вода, тариф на 1 чол. у міс. Опалення, Гкал
Собівартість Тариф Собівартість Тариф, грн. /Гкал
Kиїв 0,4–0,94 0,83 0,96–3,65 12,0–23,13 107,4 71,9–145,8
Севастополь 0,23–0,33 1,53 0,5 8,7 97,9 41,7
Вінницька 0,45–0,69 0,76 0,46–4,56 16,22 95,06 79,2–124,39
Волинська 0,4–0,9 0,89 0,7–2,0 17,34 79,76 62
Дніпропетровська 0,37–0,77 0,83 0,46–3 9,92 65,14 69,39–130,7
Донецька 0,48–0,93 0,94 0,72–2,36 14,49 84,85 46,16–117,46
Житомирська 0,27–0,63 1,18 1–3,36 12,7 84,55 57–119,9
Закарпатська 0,5 1,68 0,55–2,34 14,71 107,18 69,13–324,6
Запорізька 0,54–0,83 1,02 0,35–4,93 3,48 67,77 73,5–148,0
Івано-Франківська 0,35–0,81 0.97 0,1–4,15 18,41–26,96 81,66 29,66–149,15
Kіровоградська 0,32–0,63 1,6 0,64–3,68 15,99–21,44 87,24 46,9–209,9
Kрим 0,23–0,82 1,25 0,17–1,92 12,83 101,4 68,8–116,5
Луганська 0,25–0,8 1,85 0,17–2,9 15 90,71 51–97,8
Львівська 0,43–0,86 1,16 0,68–2,52 12,16–13,67 81,07 57–199
Миколаївська 0,69–0,81 1,16 0,6–2,36 14,93 79,97 65,5–405,84
Одеська 0,36–0,9 0,89 0,74–3,5 20,48 82,86 65,13–120,5
Полтавська 0,37–0,99 1,56 0,65–1,98 11,32 86,64 76,65
Рівненська 0,75–1,6 1,15 0,61–2,02 13,06 84,64 90,3–156,09
Сумська 0,33–0,56 1,12 0,68–2,69 9,86 78,63 56,5–150,8
Тернопільська 0,3–0,68 0,84 0,49–1,67 11,85 68,76 28,46–199,28
Харківська 0,37–0,77 1,22 0,67–3,54 10,92 77,42 18,5–84,86
Херсонська 0,45 1,14 0,62–3,49 15,39 86,13 83–148,2
Хмельницька 0,3–0,85 0,98 0,47–2,27 10,77 56,56 48,45–134
Черкаська 0,47–1,09 0,73 0,62–3,48 9,84 68,6 69,7–156,2
Чернігівська 0,3–0,4 0,8 0,6–2,06 11,27 85,02 77,38–188,32
Чернівецька 0,53–0,63 1,91 1,02–7,5 Відсутня 75,6 61–129,7

Підвищення вартості житлово-комунальних послуг традиційно обґрунтовується зубожілим становищем ЖЕКів та їхніх працівників. Проте підвищення житлово-комунальних тарифів відбувається без достатньої оцінки фінансово-економічного становища відповідних суб'єктів господарювання, без аналізу витрат та без формування кошторисів виробництва і розподілу конкретних товарів і послуг, які мають характер природної монополії.