Мінова́ ва́ртість — видиме кількісне співвідношення, в якому споживні вартості одного роду обмінюються на споживні вартості іншого. Кожний окремий товар можна обмінювати на безліч інших у різних кількісних пропорціях; отже, він має безліч мінових вартостей.
Економі́чний зако́н — об'єктивний закон розвитку суспільства, що відображає виробничі відносини людей в процесі виробництва, розподілу, обміну і споживання матеріальних благ або послуг. Цей закон виражається в тому, що людьські забаганки є необмежені, а блага є обмеженими. Економічні законизавжди відображають необхідні, причинно-зумовлені зв'язки і взаємозалежність економічних явищ і процесів. Економічні закони виражають найбільш суттєві, типові риси функціонування і розвитку тієї чи іншої економічної системи. Кожен із них є виразом якісних і кількісних сторін економічних явищ та процесів у їх єдності і служить їх внутрішньою мірою.
Зако́н ва́ртості — загальний економічний закон, який виражає внутрішньо необхідні, суттєві і сталі зв'язки між суспільно необхідною працею (затраченою навиробництво товару з урахуванням умов його відтворення) і цінами товарів за умов відносної відповідності попиту та пропозиції.
Закон попиту — величина (об'єм) попиту зменшується у міру збільшення ціни товару. Математично це означає, що між величиною попиту і ціною існує обернено пропорційна залежність (проте не обов'язково у вигляді гіперболічно представлено формулою y=a/x).
Закон пропозиції — при інших незмінних чинниках величина (об'єм) пропозиції збільшується у міру збільшення ціни на товар.
Экономические законы отличаются по своему содержанию и продолжительности действия. Наряду со специфическими законами, действующими на протяжении какой-либо одной общественно-экономической формации, функционируют общие экономические законы, присущие всем или ряду общественно-экономических формаций. Например, общие законы рыночной экономики, закон экономии времени, закон повышения производительности труда, закон соответствия производственных отношений уровню производительных сил.
Закон зростання потреб – закон, що виражає внутрішньо необхідні, сталі і суттеві звязки між виробництвом і досягнутим рівнем задоволення потреб людей, розвиток яких (зв'язків) сприяє появі нових потреб та засобів їх задоволення
Закон економії часу Сутність цього закону полягає у подоланні суперечності між необхідністю збільшення вільного часу і зайнятим часом.
Закон зростання продуктивності праці
Цей закон відображує існування суперечності між зростанням потреб і обмеженими можливостями екстенсивного розвитку економіки. Розв'язання суперечності здійснюється на основі підвищення продуктивності праці, що знаходить конкретне вираження в економії робочого часу.
Підвищення продуктивності праці свідчить про випереджальне зростання обсягу продукту порівняно зі зростанням витрат праці. Протилежний процес спричиняє появу негативних форм вияву закону зростання продуктивності праці: нестачу робочої сили, зниження трудової активності.
Економічні категорії - це узагальнені логічні поняття, які виражають суттєві сторони економічних явищ і процесів, наприклад, товар, вартість, гроші, ціна, рівновага, пропозиція, маркетинг, менеджмент і т.д.
Економічна доктрина сприяє поясненню теорії та здійснення аналізу економічних механізмів, відображає необхідність вибору між сукупностями основоположних принципів, на основі яких може розвиватися пояснювальна теорія.
Программа – сукупність дій в економіці задля досягнення деякого результату ????
Арістотель розрізняв два види багатства: багатство як сукупність споживних вартостей (природне, істинне багатство) і багатство як накопичення грошей. Багатство першого виду має межу, якою є споживання. Багатство, виражене у грошовій формі, не знає меж.
У багатогранному творі "Повість времєнних літ" (кін. XI — поч. XII СТ.), автором якого був чернець Києво-Печерського монастиря Нестор, твердиться, що джерелом всякого багатства є праця.АБО Джерелом багатства вважався нееквівалентний обмін у результаті торгових взаємовідносин з іншими державами
Меркантилизм (итал. mercate — торговец, купец) — система взглядов экономистов XV—XVII вв., ориентированная на активное вмешательство государства в хозяйственную деятельность. Крупнейшие представители направления: Томас Мэн, Антуан де Монкретьен, Уильям Стаффорд (1554—1612) 1. XV-XVI ст. Ранний меркантилизм. Другими словами монетаризм. Основные положения: всестороннее ограничение импорта товаров; вывоз золота и серебра из страны карался смертной казнью; установление высоких цен на экспортируемые товары. Главной являлась теория денежного баланса, которая обосновала политику, направленную на увеличение денежного баланса. В целях удержания денег в стране запрещался вывоз за границу товаров, и сумму, вырученную за товар, тратить на покупку местных товаров.
2. 2я пол. XVI-XVII ст. Поздний меркантилизм. Основные положения: снятие жестких ограничений по импорту товара и вывозу денег; доминирует идея торгового баланса; появляется протекционизм экономической политики государства. Характерна система активного торгового баланса, который обеспечивался путем вывоза готовых изделий своей страны и при помощи посреднической торговли в связи с чем разрешается вывоз денег за границу. Появляется принцип покупки дешевле в одной стране и продажи дороже в другой
Представники раннього меркантилізму О. Ордін-Нащокін в Росії. Представниками пізнього меркантилізму були І. Посошков і В. Татищев у Росії, Ф. Прокопович в Україні.
Фізіократи (від грец. — природа, влада, тобто влада природи) критикували меркантилізм і вважали, що увага держави має бути зосереджена на створенні багатства із «утворів землі». Заслуга фізіократів полягає у тому, що вони перенесли дослідження про походження прибутку зі сфери обігу в сферу виробництва. Однак вони обмежили виробництво тільки галуззю землеробства. Джерелом багатства вважали тільки працю у сільськогосподарському виробництві. Вважали, що промисловість, транспорт і торгівля — безплідні сфери, а праця людей у цих сферах лише покриває витрати на їхнє існування і не прибуткова для суспільства. Представники: Ф. Кене, А. Тюрго, В. Мірабо, Д. Hope.
В Україні Головним представником фізіократії був В. Н. Каразін (1773-1842), ініціатор заснування Харківського університету і реформи освіти в Російській імперії.
А. Сміт став засновником систематизованої науки, генератором нових ідей, які були сприйняті й розвинуті наступними поколіннями економістів. Економічна думка Заходу схвально поставилася до таких визначальних ідей цього видатного економіста, як свобода людини, особи, вільна конкуренція, невтручання держав:! в економіку. Саме ці принципи стали теоретичною основою сучасних концепцій економічного консерватизму, неолібералізму, соціального ринкового господарства.
Теорія моральних почуттів, дослідження природи та причин багатства народів, теорія рівноваги на ринку, теорія розподілу доходів,
Найвідоміший афоризм Сміта — невидима рука ринку — фраза, яку він використовував для пояснення того як егоїзм стає ефективним важелем в розподілі ресурсів.
Сміт стверджує: праця і природа. Рікардо дає однозначну відповідь — праця. Вона єдиний творець вартості. Проте пізніше він припускає, що другим джерелом може бути час (колись пустеля Сахара була житницею. Потепління на Землі вносить багато змін у проблему її цінності).
Саме вони започатковують трудову теорію вартості, а ринок розглядають як саморегулюючу систему
Марксизм, або політична економія праці. Засновники цього напряму К. Маркс і Ф. Енгельс досліджують систему законів капіталістичного суспільства з позицій робітничого класу. Продовжуючи дослідження трудової теорії вартості, зробили аналіз розвитку форм вартості, запропонували свої концепції додаткової вартості, грошей, продуктивності праці, відтворення, економічних криз, земельної ренти. Однак положення марксизму про заперечення приватної власності і ринку, посилення експлуатації і зростання зубожіння трудящих, про єдиний фактор формування вартості, переваги суспільної власності, неминучість краху капіталізму не мали належної наукової обґрунтованості й не знайшли практичного підтвердження. Тому нині вони піддаються справедливій науковій критиці.
Ніхто до Маркса не давав настільки глибокого обґрунтування класової структури суспільства, виводячи її з фундаментального аналізу всієї системи економічних відносин. Ніхто до нього не давав настільки всебічного розкриття класових відносин у капіталістичному суспільстві, механізму експлуатації у тому капіталістичному суспільстві, що існувало в його час. Ключем до розуміння марксової теорії класового розподілу суспільства є відкриття К.Маркса, яке він сам вважав своїм головним досягненням - двоїстий характер праці