Професор М. Г. Білопольський [7] стверджує, що формування ефективного механізму розвитку і реалізації експортного потенціалу країни потребує розв'язання таких проблем:
забезпечення державних гарантійних зобов'язань до зовнішньоекономічної діяльності;
проведення експертизи законопроектів та інших нормативних актів, які впливають на розвиток вітчизняного експортного потенціалу;
створення системи зовнішньоекономічної інформації та інформаційно-консультативної служби у регіональних і закордонних представництвах;
зменшення податків на експортні послуги;
організація оперативної роботи державних органів щодо активного просування і захист інтересів вітчизняних експортерів за кордоном.
Слід визнати, що необхідно прийняти комплекс дієвих засобів економічного характеру щодо державної підтримки українського експорту.
Як стверджує академік М. Г. Чумаченко [13], найефективнішими з них є:
фінансове сприяння держави вітчизняним експортерам;
удосконалення механізму фінансової підтримки українського експорту;
посилення стимулюючого впливу податкової системи України;
зниження розмірів державного мита;
економічні перетворення й удосконалення нормативної бази, організаційного та іншого забезпечення експортної діяльності українських виробників;
послаблення втручання держави у зовнішньоекономічні підприємства;
створення бази питань комерційних заявок і пропозицій вітчизняних підприємств;
створення Українського центру зі стандартизації, сертифікації та усунення митних, валютних бар'єрів в експорті;
створення з використанням можливостей науково-дослідних центрів та українських закордонних установ системи інформації щодо сучасних досягнень вітчизняної та закордонної науки і техніки, а також передового підприємницького досвіду;
створення автоматизованої системи інформаційно-аналітичного забезпечення зовнішньоекономічних зв'язків України на основі запровадження аналітичної програмної системи нової генерації, яку можна охарактеризувати, як систему інтелектуального аналізу даних зовнішньоекономічної діяльності;
створення Центру сприяння доступу українських експортерів на зовнішні ринки (антидемпінгові процедури, юридично-консультативні функції, кредитування і страхування експорту).
Для здійснення запропонованого комплексу заходів щодо розвитку і реалізації експортного потенціалу України необхідні бюджетні державні асигнування та іноземні інвестиції, обсяг яких слід визначити з урахуванням існуючої світової практики, а також сучасного стану національної економіки і сформованої структури експорту.
За даними О. Л. Устенко [12], у сучасних умовах вирішення проблеми розвитку вітчизняного експортного потенціалу залежить від окремих країн-партнерів із зовнішньоекономічних зв'язків, міжнародних правових норм, а також від конкретних підприємств, здатних брати активну участь у світовому економічному співробітництві.
На думку І. Л. Єрухимовича [3], успіху в реалізації експортного потенціалу можна досягнути лише за умови орієнтації конкурентноздатних вітчизняних підприємств на зовнішніх ринках на ефективне тісне міждержавне економічне співробітництво.
В Україні формування основ політики державної підтримки і стимулювання експорту знаходиться на початковому етапі. Існуюча система державної підтримки експорту не має цілісного характеру. Це обумовлено тим, що більшість елементів законодавчо не оформлені і, відповідно, не можуть стати чіткими орієнтирами для виробників експортної продукції на майбутнє. Велика частина заходів державної системи розвитку експорту має адміністративний характер. Найбільш поширеними є застосування квотування і заборона експорту, нульова ставка ПДВ на експортну продукцію, ліцензування експортної продукції, регулювання валютної виручки від реалізації вітчизняних товарів на зовнішніх ринках. Через недостатній розвиток страхової та банківської систем, відсутність спеціальних інститутів підтримки експорту на державному рівні в Україні практично не діють фінансові інструменти (кредитування і страхування експорту, державні гарантії, податкове регулювання), які виступають найбільш ефективними засобами формування експортного потенціалу, як свідчить досвід інших країн.
Наведемо низку напрямків розвитку експортного потенціалу на макро- і мезорівнях країни, що включає такі етапи:
1. Вибір стратегічного напрямку розвитку експортного потенціалу на основі загальної макроекономічної політики, яка проводиться країною. За зовнішній орієнтир державної стратегії розвитку експорту пропонується обрати експортну експансію з елементами активної валютно-фінансової та кредитної внутрішньої політики.
2. Виявлення внутрішніх та зовнішніх бар’єрів на шляху розвитку експортного потенціалу. Відбір та економічне обґрунтування ендогенних та екзогенних факторів, які впливають на експортний потенціал, і визначення сили їх впливу.
3. Визначення можливостей для розвитку експортного потенціалу. На даному етапі слід проаналізувати рівень конкурентоспроможності національної економіки, оцінити кон’юнктуру внутрішнього та світового ринків, розробити прогнози зростання макроекономічних показників, що дозволить виявити можливості нарощування експортного потенціалу. Особливістю цього етапу при переході на мезорівень, тобто на рівень підприємств-експортерів, є визначення параметрів їх зовнішньоторговельної діяльності.
4. Визначення пріоритетних країн, регіонів, товарів, проектів на основі розроблених моделей оцінки експортного потенціалу в розрізі його товарної і географічної диверсифікації.
5. Розробка заходів державної підтримки розвитку експортного потенціалу: торгово-політичних, організаційно-правових, податково-адміністративних, фінансових і спеціальних заходів.
6. Формулювання рекомендацій для підприємств-експортерів щодо активізації зовнішньоторговельної діяльності. Оскільки управлінські рішення для кожного підприємства індивідуальні, то заходи державного стимулювання експорту, навпаки, доцільно застосовувати для широкої групи підприємств.
7. Порівняння вигод від стимулювання експортного потенціалу з витратами, пов’язаними з таким стимулюванням.
З метою досягнення реалізації розроблених напрямків розвитку експортного потенціалу вченими пропонується створення експортних кластерів. Спираючись на проаналізовані варіанти значення терміна “кластер” та враховуючи виявлену необхідність його експортної орієнтації, сформульовано нове визначення цього поняття. Експортний кластер – це сукупність географічно локалізованих, взаємодоповнюючих підприємств-експортерів, постачальників, фінансових організацій, науково-дослідних центрів, вузів та інших організацій, які доповнюють один одного в досягненні конкретного господарського ефекту і посилюють міжнародні конкурентні переваги окремих компаній, а отже, і кластера в цілому.
Створення кластерів зовнішньоторговельного профілю сприяє досягненню таких позитивних тенденцій розвитку експортного потенціалу:
підвищення конкурентоспроможності експортної продукції за рахунок упровадження нових технологій;
зниження витрат і підвищення рівня відповідних наукомістких товарів та послуг за рахунок ефекту синергії і уніфікації підходів у якості, логістиці, інжинірингу, інформаційних технологіях тощо;
забезпечення зайнятості в умовах реформування великих підприємств і аутсорсингу;
консолідоване лобіювання інтересів учасників кластера в різних органах влади.
Зберігаючи фінансову незалежність кожного підприємства, експортний кластер представляє єдиний організм, функціонування якого може забезпечити досягнення світового рівня якості. Тісна співпраця всіх учасників виробничого процесу – від постачальників сировини до реалізації кінцевого продукту на зовнішніх ринках – забезпечує планування роботи кластера на перспективу, створює постійне його завантаження, знижує собівартість продукції та послуг, створює єдиний інформаційний та економічний простір. Унаслідок цього кластери стимулюють значне підвищення продуктивності праці і впровадження інновацій, які виступають основними чинниками підвищення національної конкурентоспроможності України. [6]
Таким чином, на основі міжнародного і вітчизняного досвіду підтримки національних товаровиробників вченими запропоновано систему напрямків політики державного стимулювання розвитку експортного потенціалу України з метою підвищення рівня національної конкурентоспроможності.
Як відомо, Україна впритул наблизилася до реалізації одного із пріоритетів своєї зовнішньоекономічної стратегії – вступу до Світової організації торгівлі (СОТ).
Вступ України до СОТ є надзвичайно важливим і водночас відповідальним кроком на шляху до сталого економічного зростання. Інтеграція нашої держави до світової господарської системи створить нові конкуренті умови співпраці на міжнародному рівні, спонукатиме до внутрішніх перетворень, поглибить реформи, сприятиме утвердженню соціально-орієнтовної і конкурентоспроможної, структурно-інноваційної моделі розвитку України.
„Світова організація торгівлі сьогодні об’єднує понад 150 держав світу, які виготовляють 93% всієї світової продукції і Україна, яка має величезний експортний потенціал, однозначно повинна бути в складі СОТ”, – як затвердив колишній Міністр економіки А.Кінах.
Він відзначив, що Україна не може залишатися країною з сировинною економікою, оскільки вона „має величезний науково-технічний потенціал”. Проте в даний час експорт України має сировинний характер, в якому 40% належать продукції хімічного і металургійного комплексу, а всього в країні 50% ВВП формує експорт.