Смекни!
smekni.com

Залежність споживання і заощаджень від росту податків. Вплив податків на економіку країни. Рівень інфляції (стр. 1 из 4)

Міністерство освіти України

ДОНГТУ Донбаський Горнотехнічний Університет

Факультет економічної підготовки

Кафедра Економічної теорії

КОНТРОЛЬНА РОБОТА

З дисципліни «Макроекономіка»

Варіант №7

Виконав студент

Групи ІЕП – 093

Спеціальності:

«Менеджмент організацій»

Манько С.І.

м. Алчевськ, 2009


ТЕОРЕТИЧНЕ ПИТАННЯ (Завдання 1)

Поясніть детально, з використанням графіка, потенційний вплив росту податків на споживання і заощадження.

1.1 Базова модель Кейнса: роль споживання та заощадження

Споживання (витрати домашніх господарств) розглядається кейнсіанською теорією у зв’язку з національним доходом, а точніше – з кінцевим доходом суспільства, або доходом після сплати податків. Заощадження – це та частина кінцевого доходу суспільства, яка не споживається. Звідси випливає, що кінцевий доход суспільства (національний доход) дорівнює сумі споживання і заощадження: Y = C+S. Споживання (C) і заощадження (S) тісно пов'язані, їх не можна розглядати ізольовано.

Крім того кейнсіанська модель товарного ринку будується на певних припущеннях. Вони дають можливість абстрагуватися від окремих процесів і зосередитися на тому, що є суттєвим саме для цього пояснення. Зокрема:

1) ціни розглядаються як незмінні;

2) приймається, що рівень процента є величина стала;

3) об'єктом дослідження виступає закрита економіка, тобто не

враховується зовнішня торгівля.

Наголосимо ще раз на слідуючому: сукупний попит у замкненій економіці складається з двох компонентів – споживання C і інвестиції I, які створюються заощадженнями S, тобто S = I; визначальним є сукупний попит. Позначимо його як AD. Він репрезентує всю сукупність товарів, на придбання яких домогосподарства, підприємства і держава здійснюють свої витрати. Особливістю кейнсіанської моделі є й те, що в ній розрізняються заплановані й фактичні витрати.

Заплановані витрати відрізняються від фактичних на величину непередбаченого перевищення створеної продукції над реалізованою або, навпаки, реалізованої над створеною в межах певного періоду. Перший варіант невідповідності може мати місце тоді, коли підприємства створили більше продукції, ніж здатні реалізувати, і тому змушені її частину перетворити на запаси. Другий варіант характерний для умов, коли відбувається реалізація не лише створеної у певний період продукції, а й тієї, що була в запасах. Фактичні витрати тотожні отриманим доходам, або сукупному випуску. Останній позначатиметься як Y. Невідповідність запланованих і фактичних витрат може бути записана так:

Y = AD + uI, (1.1)

де uI – непередбачене нагромадження запасів або навпаки, їх використання для збільшення пропозиції на товарному ринку. Зрозуміло, що коли uI>0, то це означає, що підприємці зменшують пропозицію товарів (Y). Коли ж uI<0, то пропозиція збільшується (Y). Розгляд кейнсіанської моделі ми розпочинаємо з її спрощеного варіанта, є рівність:

AD = C + I, (1.2)

де C – витрати споживання домогосподарств;

I – інвестиційні витрати.

Щодо споживання приймається, що воно залежить від граничної схильності до споживання c′ та сукупних доходів Y.

зміна в споживанніприріст С ΔС

MPC = –––––––––––––––– = ––––––––– = –––– = c′; (1.3)

зміна в доході приріст Y ΔY


Кейнс вводить ще один показник: MPS – гранична схильність до заощадження:

зміна в заощадженні приріст S ΔS

MPS = –––––––––––––––––– = ––––––––– = –––– = S′. (1.4)

зміна в доході приріст Y ΔY

Сума MPC і MPS для будь-якої зміни в доході повинна завжди дорівнювати одиниці:

MPC + MPS = 1; (1.5)

адже приріст Y = приріст С + приріст S.

Приріст доходу може йти або на споживання, або на заощадження. В короткостроковій перспективі по мірі росту поточного доходу АРС (середня схильність до споживання) зменшується, АРS (середня схильність до заощадження) зростає, тобто з ростом доходу сім’ї відносно скорочується доля заощаджень. Але, в довгостроковій перспективі середня схильність до споживання стабілізується, так як на величину споживчих видатків впливає не тільки розмір поточного доходу сім’ї, але і розмір загального життєвого достатку, а також величини очікуваного і постійного доходу.

Фактори, визначаючі динаміку споживання і заощаджень:

· дохід домашніх господарств;

· багатство, накопичене в домашньому господарстві;

· рівень цін;

· економічне очікування;

· величина споживної заборгованості;

· рівень оподаткування.

Величини споживання і заощадження відносно стабільні при умові, що господарство не приймає спеціальних дій по їх зміні, в тому числі через систему оподаткування. Стабільність цих величин зв’язана з тим, що на рішення домашніх господарств “споживати” чи “зберігати” впливають відповідні традиції. До того ж фактори, не зв’язані з доходом, багатообразні і зміни в них нерідко взаємоврівноважуються.

Якщо споживчі видатки, як перший компонент сукупного попиту, відносно стабільні, то другий компонент – інвестиції, навпаки, мінливі. Математично MPC – це числове значення (тангенс) кута нахилу лінії споживання (дійсних витрат – AD) до осі абсцис, а MPS – тангенс кута нахилу лінії заощадження (яку легко побудувати на графіку, виходячи із різниці обсягу доходу і обсягу споживання).

Мал. 1 Кейнсіанська функція споживання

Функція споживання має вигляд:

C = C0 + c′Y, (1.6)

де С0 – певний рівень споживання, який не залежить від рівня доходів і тяжіє до мінімального споживання;

c′ – гранична схильність до споживання, що показує, яка частка з кожної одиниці додаткових доходів буде спрямована на споживання.

Оскільки у моделі приймається, що ставка процента є стала величина, то функція інвестицій набуває вигляду: I = I

Модель у її спрощеному варіанті має такий вигляд:


Y = AD – загальна умова рівноваги (1)

AD = C+I – структура сукупних витрат (2)

C = C0+c′Y – функція споживання (3)

I = I – функція інвестицій (4)

AD = C0+I+c′Y – випливає із (2), (3), (4) (5)

Y = AD = C0+I+c′Y – випливає із (1), (5) (6) (1.7)

В економічній науці графічне зображення цієї моделі прийнято називати "кейнсіанський хрест". Він являє собою поєднання на одному графіку двох ліній, одна з яких відображає ідеальний стан повної відповідності фактичних і запланованих витрат (Y = AD), а друга заплановані витрати. Лінія що проходить під кутом 45° до горизонтальної осі, фіксує відповідність фактичних і запланованих витрат. Графічно це саме так, бо кожна точка, розташована на ній, є рівновіддаленою від горизонтальної та вертикальної осей. Лінія функції запланованих витрат (AD) має позитивний нахил до горизонтальної осі (вісь доходу), що цілком відповідає рівнянню (5), в якому сукупні витрати представлені як функція доходів. Нахил лінії до горизонтальної осі визначається граничною схильністю до споживання c′: чим схильність вища, тим нахил до горизонтальної осі більший. А у точці перетину ліній Y та AD досягається рівновага товарного ринку (Y = AD).

Як пояснити сам процес рівноваги, користуючись "кейнсіанським хрестом"? Якщо виробництво всіх підприємств країни знаходиться на рівні Y1, то заплановані витрати (споживання) є меншими, ніж виробництво (Мал. 1). Підприємствам доводиться нагромаджувати запаси товарів. А маючи запаси нереалізованої продукції, вони змушені зменшувати виробництво, тобто відбувається рух від Y1 до Y0 . Якщо виробництво знаходиться на рівні Y0, то заплановані витрати (споживання) перевищують фактичне виробництво. Підприємства мають можливість розпродувати запаси, а їх скорочення змушує нарощувати виробництво.

Рецесійний розрив – величина, на яку повинен зрости сукупний попит (сукупні видатки), щоб підвищити рівноважний ВНП до неінфляційного рівня повної зайнятості.

Якщо фактичний рівноважний об’єм випуску Y0 нижче потенційного Y* (див. мал. 2), то це означає, що сукупний попит неефективний, тобто сукупні видатки недостатні для забезпечення повної зайнятості ресурсів, хоча рівновага AD = AS досягнута. Недостача сукупного попиту надає депресивний вплив на економіку.

Мал. 2 Рецесійний та інфляційний розриви

Щоб подолати рецесійний розрив і забезпечити повну зайнятість ресурсів, необхідно простимулювати сукупний попит і “перемістити” рівновагу з точки А в точку В. При цьому приріст сукупного рівноважного доходу ΔY складає:

величина

ΔY = рецесійного × мультиплікатор видатків;

розриву

Інфляційний розрив – величина, на яку повинен скоротитися сукупний попит (сукупні видатки), щоб знизити рівноважний ВНП до неінфляційного рівня повної зайнятості.

Якщо фактичний рівноважний рівень випуску Y1 більший від потенційного ВНП (див. мал. 2), то це означає, що сукупні видатки є надлишкові. Надлишковість сукупного попиту викликає в економіці інфляційний бум: рівень цін зростає тому, що фірми не можуть розширяти виробництво адекватно зростаючому сукупному попиту, так як всі ресурси вже зайняті.

Подолання інфляційного розриву передбачає стримання сукупного попиту і “переміщення” рівноваги з точки C в точку В (повна зайнятість ресурсів). При цьому скорочення рівноважного сукупного попиту ΔY складає:

величина

ΔY = інфляційного × мультиплікатор видатків;

розриву

1.2 Парадокс бережливості. Взаємозв’язок моделі AD-AS і Кейнсіанського хреста

Парадокс бережливості – спроба суспільства більше зберігати обертається таким самим чи меншим об’ємом заощаджень. Якщо приріст заощаджень не супроводжується приростом інвестицій, то люба спроба домашніх господарств більше зберігати виявляється марною, в зв’язку зі значним спадом рівноважного ВНП, обумовленим ефектом мультиплікації.