Смекни!
smekni.com

Зародження та основні етапи розвитку економічної думки (стр. 3 из 5)

Класична політична економія. Виникла з розвитком капіталізму. її засновники У. Петті, А. Сміт, Д. Рікардо зосе­реджують увагу на аналізі економічних явищ і закономірно­стей розвитку всіх сфер виробництва, прагнуть розкрити економічну природу багатства, капіталу, доходів, кредиту, обігу, механізму конкуренції. Саме вони започатковують трудову теорію вартості, а ринок розглядають як саморегу­люючу систему.

Марксизм, або політична економія праці. Засновники цього напряму К. Маркс і Ф. Енгельс досліджують систему законів капіталістичного суспільства з позицій робітничо­го класу. Продовжуючи дослідження трудової теорії вар­тості, зробили аналіз розвитку форм вартості, запропонува­ли свої концепції додаткової вартості, грошей, продуктив­ності праці, відтворення, економічних криз, земельної рен­ти. Однак положення марксизму про заперечення приват­ної власності і ринку, посилення експлуатації і зростання зубожіння трудящих, про єдиний фактор формування вартості, переваги суспільної власності, неминучість краху ка­піталізму не мали належної наукової обґрунтованості й не знайшли практичного підтвердження. Тому нині вони підда­ються справедливій науковій критиці.

Маржиналізм — теорія, яка пояснює економічні про­цеси і явища, виходячи з універсальної концепції викори­стання граничних, крайніх ("max" чи "min") величин, які характеризують не внутрішню сутність самих явищ, а їхню зміну у зв'язку зі зміною інших явищ. Дослідження маржиналістів ґрунтуються на таких категоріях, як "гранична корисність", "гранична продуктивність", "граничні витра­ти" і т. ін. Маржиналізм використовує кількісний аналіз, економіко-математичні методи і моделі, в основі яких ле­жать суб'єктивно-психологічні оцінки економічних дій інди­віда. Представники маржиналізму — К. Менгер, Ф. Візер, У. Джевонс, Л. Вальрас.

У сучасній західній економічній науці існують різні напрями і школи, типологія яких відрізняється як за мето­дами аналізу, так і за розумінням предмета й мети дослі­дження. Концептуально відрізняються і підходи до вирі­шення економічних проблем. Однак цей поділ значною мірою умовний, тому всю сукупність сучасних течій і шкіл можна згрупувати у такі чотири основні напрями: неокласицизм, кейнсіанство, інституціоналізм, неокласичний синтез. (рис.2)

Неокласицизм. Заперечує необхідність втручання дер­жави в економіку, розглядає ринок як саморегульовану еко­номічну систему, здатну самостійно встановити необхідну рівновагу між сукупним попитом та сукупною пропози­цією. Засновники теорії — А. Маршалл і А. Пігу. Послідовни­ки — Л. Мізес, Ф. Хайєк, М. Фрідмен, А. Лаффер, Дж. Гілдер, Ф. Кейган та ін.

Неокласичний напрям охоплює багато різних концепцій і шкіл: монетаризм, теорію суспільного вибору, теорію ре­альних очікувань та ін. Особливою популярністю корис­тується концепція монетаризму, визнаним теоретиком якої є американський економіст Мілтон Фрідмен. Прихильники монетаризму: Ф. Найт, Дж. Стиглер, Ф. Кейган, А. Голдмен.

Монетаризм — теорія, яка приписує грошовій масі, що перебуває в обігу, роль визначального фактора у формуванні економічної кон'юнктури, розвитку виробництва і зміні обсягів валового національного продукту (ВНП). За прави­лом монетаризму приріст грошової маси (монетарної бази) має бути скоординований з темпами зростання товарної маси, динамікою цін і швидкістю обертання грошей за такою схемою:


Монетарні важелі регулювання ВНП

Кейнсіанство — одна з провідних сучасних теорій, яка обґрунтовує необхідність активного втручання держави в регулювання ринкової економіки шляхом стимулювання попиту й інвестицій через проведення певної кредитно-бю­джетної політики. Засновником теорії є видатний англій­ський економіст Дж. М. Кейнс. (рис. 3)

Прихильники і послідовники Кейнса (Дж. Робінсон, П. Сраффа та ін.) виступають за активну участь держави у струк­турній перебудові економіки, визнають за необхідне запро­вадження антикризового та антициклічного регулювання, перерозподілу доходів, збільшення соціальних виплат.

Інституціоналізм, або інституціонально-соціологічний напрям, представниками якого є Т. Веблен, Дж. Коммонс, У. Мітчелл, Дж. Гелбрейт, Я. Тінберген, Г. Мюрдаль та ін., розглядають економіку як систему, в якій відносини між господарюючими суб'єктами складаються під впливом як економічних, так і політичних, соціологічних і соціально-психологічних факторів. Об'єктами вивчення для них є "інститути", під якими вони розуміють державу, корпорації, профспілки, а також правові, морально-етичні норми, зви­чаї, інстинкти і та ін.

Неокласичний синтез — узагальнююча концепція, пред­ставники якої (Д. Хікс, Дж. Б'юкенен, П. Самуельсон та ін.) обґрунтовують принцип поєднання ринкового і державно­го регулювання економічних процесів, наголошують на не­обхідності руху до змішаної економіки. Дотримуються прин­ципу раціонального синтезу неокласичного і кейнсіанського напряму економічної теорії.

2.3. Різні школи економічної теорії

Економічна теорія, вивчаючи реальні економічні процеси, сама перебуває у постійному пошуку і розвитку, предмет її дослідження змінюється й уточнюєть­ся.

Визначення предмета

економічної теорії

Школа (автори)

Вчення про закони домашнього госпо­дарства, домоводства Наука про створення, примноження та розподіл багатства нації Наука про виробничі відносини і зако­ни, що управляють виробництвом, розподілом, обміном та споживанням благ на різних етапах розвитку людсь­кого суспільства Сучасні західні економісти визнача­ють економічну теорію як науку про: - сферу індивідуальних і суспільних дій людей, що найтіснішим чином пов'язана зі створенням і використан­ням матеріальних основ добробуту; - дії людей у процесі вибору обмеже­них ресурсів для виробництва різ­них товарів; - діяльність людей за умов рідкіснос­ті ресурсів; - вивчення поведінки людей як зв'язку між метою та обмеженістю засобів, що можуть мати альтернативні шляхи застосування; - ефективне використання обмежених виробничих ресурсів або управління ними з метою досягнення максимального задоволення потреб людини Давньогрецькі та дав­ньоримські мислителі Меркантилісти, фізіократи, класична політична економія Марксисти А. Маршалл П. Самуельсон Е. Долан Дж. Робінсон К.Р. Макконнелл, С.Л. Брю

Рис.4 . Еволюція визначення економічної теорії

2.4. Структура загальної економічної теорії

Економічна теорія в широкому розумінні включає такі розділи: основи економічної теорії (політекономія), мікроекономіка, мезоекономіка, макроекономіка, мегаекономіка.


Рис. 5 . Структура загальної економічної теорії

Основи економічної теорії (політекономія) це фундаментальна, методологічна частина економічної науки, яка розкриває сутність економічних категорій, законів та закономірностей функціонування і розвитку економічних систем у різні історичні епохи.

Мікроекономіка вивчає поведінку економічних суб'єктів первинної ланки: домогосподарства, підприємства, фірми. Вона аналізує ціни окремих товарів, витрати на їхнє вироб­ництво, прибуток, заробітну плату, попит і пропозицію на товари та ін.

Макроекономіка вивчає закономірності функціонуван­ня господарства в цілому, тобто на рівні національної еко­номіки. Об'єктом її дослідження є валовий національний продукт, національний дохід, національне багатство, рівень життя населення, проблеми безробіття, інфляція та її при­чини, грошовий обіг, рух процента, податкова політика, кре­дитно-банківська система та ін.

Мезоекономіка вивчає окремі галузі й підсистеми на­ціональної економіки (агропромисловий комплекс, військо­во-промисловий комплекс, торговельно-промисловий комп­лекс, територіально-економічні комплекси, вільні економічні зони та ін.).

Мегаекономіка вивчає закономірності функціонування і розвитку світової економіки в цілому, тобто на глобально-планетарному рівні.

Зауважимо, що загальна економічна теорія не є механіч­ною сумою її складових. Усі її частини перебувають у не­розривній єдності та органічному взаємозв'язку, що забез­печує цілісне сприйняття економіки як самодостатньої та динамічної системи, яка функціонує на національному і за­гальносвітовому рівнях.

Економічна теорія залежно від функціональної мети поді­ляється на позитивну та нормативну економічну теорію.

Позитивна економічна теорія ставить за мету всебічне пізнання економічних процесів та явищ, розкриває їхні взає­мозв'язки та взаємозалежність, які зумовлюються реаль­ною дійсністю.

ІІІ. Економічна думка на сучасному етапі

3.1. Система сучасних економічних наук та їх течії

Схема 1. Системи сучасних економічних наук


Схема 2. Основні течії сучасної економічної думки