А. Тюрго не вважав себе ні учнем, ні послідовником Ф. Кенэ, заперечуючи яку-небудь свою причетність до "секти", як він виразився, фізіократів. Проте творча спадщина і практичні справи свідчать про його прихильність основам фізіократичного вчення і принципам економічного лібералізму. Головний його твір "Роздум про створення і розподіл багатств" (1776) містить ряд нових для того часу положень. Так, в його роботі міститься положення про те, що чистий продукт проводиться не тільки в сільському господарстві, але і в промисловості; класова структура суспільства по Тюрго складніша, ніж по Кене, за рахунок того, що усередині кожного класу існує диференціація.
Наприклад, подібно фізіократам, А. Тюрго затверджував: "Землероб є першою рушійною силою в ході всіх робіт; це він проводить на своїй землі заробіток всіх ремісників... Праця землероба - єдина праця, що проводить більш того, що складає оплату праці. Тому він - єдине джерело всякого багатства" До того ж, за Тюрго саме земля завжди є першим і єдиним джерелом всякого багатства, це вона, піддаючись обробці, робить увесь дохід. Взагалі, Тюрго уділяв велику увагу землі як джерелу багатства, питанням земельного розподілу, а також питанням отримання доходу від землі. Перший етап розподілу суспільства на класи він бачить якраз у вмінні та можливості людини користуватися землею: "Якби земля була розподілена між усіма жителями країни так, що кожен мав її лише в кількості, потрібній для свого харчування, і нічого більшого, то, очевидно, усі, будучи рівними, не побажали б працювати один для одного. Ніхто також не мав би коштів для оплати праці іншого, бо кожен, маючи лише стільки землі, скільки вимагається для виробництва засобів свого існування, споживав усе зібране, і у нього не залишалося б нічого для обміну на працю інших.". В різниці між грунтами Тюрго бачить першопричину розподілу праці у суспільстві. Адже не кожна земля придатна для вирощування і хліба, і льону для одежі тощо. До того ж, є землі більш пригідні для одної культури, менші для іншої. Також вміння людини обмежене, і було б нераціонально намагатись забезпечити себе всіма необхідними продуктами з великими затратами часу та місця. Це спонукало землеробів до обміну продуктами. Та ж причина, яка викликала обмін продукту між обробниками різних за своїм характером грунтів, породила також і обмін продукту на працю між землеробами і іншою частиною суспільства, яка вважала за краще займатися переробкою і обробкою продуктів землі замість їх виробництва.
Такий порядок вигідний усім, бо кожен, зосереджуючись на одному виді праці, значно більше б здобував. Землероб став би витягати із землі більшу кількість продуктів і задовольняти усі інші свої потреби за допомогою обміну свого надлишку з більшою легкістю, ніж роблячи усі необхідні йому продукти власною працею. Швець, роблячи черевики для землероба, купує собі частину жнив. Кожен працівник працює для задоволення потреб усіх інших працівників, а ті, зі свого боку, працюють для нього.
Але чому одні землевласники більш багаті та щасливі, а інші - менш? Тюрго розкриває п’ять основних причин нерівності:
По-перше, чим людина сильніша, працелюбніша і більше піклується про майбутнє, тим більше землі в її розпорядженні порівняно з людиною протилежного характеру. Той, що має більшу сім'ю, більше потреб і більше рук міже ще більше розширити свої володіння;
По-друге, усі грунти не однаково родючі; дві людини, що мають рівні по площі землі, однаково працюючи, зможуть отримати дуже різну кількість продукту;
Власність, переходячи від батьків до дітей, роздрібнюється на великі або менші частки залежно від того, багато - чи малочисельні сім'ї; земельний спадок із зміною поколінь ще більше роздрібнюється, то знову з'єднується завдяки вимиранню окремих ліній. Це третє джерело Як вже було сказано, перші власники зайняли спочатку таку кількість землі, яку могли обробляти силами своєї сім'ї;
Протилежність розумності, дієвості і особливо ощадливості одних і безпечності, неробству і марнотратству інших є четвертою причиною нерівності і наймогутнішою з усіх причин.
Недбалий і непередбачливий власник, що погано оброблює землю, в роки достатку безрозсудно споживаючий увесь свій надлишок, вимушений при щонайменшій пригоді просити допомоги у свого розсудливішого сусіда і жити у борг. Якщо завдяки новим невдачам або внаслідок тривалої його недбалості у веденні справ він виявиться не в змозі віддати зайнятого, якщо йому доведеться робити нові борги, то він, врешті-решт, не матиме інших засобів, крім того, як віддати частину або навіть увесь свій земельний фонд позикодавцеві як рівноцінне відшкодування узятого або ж віддати землю іншому в обмін на інші цінності, щоб розплатитися ними зі своїм позикодавцем.
Землероб, отримуючи лише одну винагороду за працю, зберігає, проте, свої природні і фізичні переваги, які роблять його першою рушійною силою в громадському механізмі, завдяки чому тільки від його праці залежить і існування його самого, і багатство власника, і заробітна плата за усі інші роботи.
Ремісник, навпаки, отримує свою заробітну плату то від власника, то від землероба і дає їм, обмінюючи свою працю, лише еквівалент своєї заробітної плати і нічого більше.
Таким чином, хоча землероб і ремісник заробляють, той і інший мають лише відшкодування своєї праці, проте землероб створює понад це відшкодування дохід земельного власника, а ремісник не створює ніякого доходу ні для себе, ні для інших. Отже, можна виділити в суспільстві три класи: продуктивний (люди, зайняті в сільськогосподарському виробництві) та безплідний. Ці класи обидва зайняті працею. Тобто перший працює з тими ресурсами, які йому надає земля, а частина продукту його праці є сировиною для другого. Результатом праці ремісників є товар придатний до споживання людьми. Третім класом є власники землі.
Клас ремісників, зайнятий виробництвом товару, необхідного для задоволення різноманітних потреб суспільства, розділився згодом на два розряди. Перший: підприємці-мануфактуристи, господарі-фабриканти, що володіють великими капіталами і що мають можливість вкладати засоби в створення виробництва і робочих місць. Даний розряд отримує прибуток за рахунок авансів, вкладень у виробництво. Другою: прості ремісники і робочі, які працюють на перший розряд, своєю працею приносячи їм прибуток і отримуючи за нього заробітну плату. Ця більшість - наймані робочі. "Увесь клас, зайнятий виготовленням нескінченно різноманітних творів промисловості для задоволення різних потреб суспільства, розпадається, так би мовити, на два розряди: на підприємців-мануфактуристів чи хазяїв-фабрикантів; усі вони є володарями великих капіталів, яких вони вживають для отримання прибутку, даючи роботу за рахунок своїх авансів. Другий розряд складається з простих ремісників, які не мають нічого окрім своїх рук, які авансують підприємцям тільки свою щоденну працю і прибуток яких зводиться до отримання заробітної плати." Власники крупних капіталів так само вкладають засоби в оренду землі, щоб, наймаючи простих землеробів, отримати прибуток яку зазвичай отримує власник цієї землі. Власник землі в цьому випадку отримує тільки плату за оренду, але знімає з себе ризик опинитися в збитку при яких-небудь непередбачених обставинах.
Клас землеробів так само, як і клас ремісників розпадається на капіталістів, що вкладають гроші у виробництво або землю (що дають аванси) і простих найманих робочих, прибутком для яких є їх заробітна плата.
Існує п'ять різних способів, за допомогою яких власники, звільняючи себе від праці по обробці, можуть витягати руками інших дохід із земель. Перший - обробка за допомогою працівників, одержуючих певну плату; другий - застосування рабів; третій - здача землі з умовою платежу ренти; четвертий - коли за обробку землероб отримує певну частину, звичайно половину плодів землі, причому попередні витрати лежать на власнику; п'ятий - здача земель орендарям, які зобов'язуються робити усі витрати і платити власникові впродовж обумовленого ряду років завжди рівний дохід.
З усіх цих п'яти способів перший занадто дорогий і рідко застосовується; другий може мати місце тільки в країнах ще неосвічених і варварських; третій є не стільки способом отримання доходу від власності, скільки передачею своєї власності на умові боргового зобов'язання за землю, так що колишній власник являється, по суті кажучи, тільки кредитором нового.
В творі "Похвальне слово Венсану де Гурне" Тюрго розкриває негативне значення протекціоністської політики в економіці і виразив переконання в тому, що "загальна свобода покупки і продажу є єдиним засобом забезпечити, з одного боку, продавцеві - ціну, здатну заохотити виробництво, з іншої - покупцеві - якнайкращий товар по найменшій ціні".
Ще в 1749 р. будучи в 22-річному віці, опублікувавши "Лист абатові де Сисе про паперові гроші", А. Тюрго передбачив ідеї кількісної теорії грошей, "класично" викладені через майже 30 років самим А. Смітом. Крім того, він з розумінням суті проблеми аргументував і положення про незручність паперових грошей, коли їх кількість не відповідає кількості вироблюваних товарів і послуг.
Гроші з дорогоцінних металів розглядаються А. Тюрго по суті як один з товарів в товарному світі, підкреслюючи, що "особливе золото і срібло більш, ніж всякий інший матеріал, придатні служити монетою", бо вони "по самій природі речей зробилися монетою і притому загальною монетою незалежно від всякої угоди і всякого закона". На його переконання, гроші, тобто "золото і срібло, змінюються в ціні не тільки в порівнянні з усіма іншими товарами, але і по відношенню один до одного, дивлячись по більшому або меншому їх надлишку". як вони можуть підлягати будь-якому уявному дробленню, то в торговому обігу немає жодного предмета, цінність якого, мала або велика, не могла б бути точно сплачена певною кількістю металу. Окрім цієї переваги - здібності до будь-якого роздроблення, вони мають ще і інше - незмінністю, а ті з них, які рідкісні, наприклад золото і срібло, мають дуже велику цінність при дуже незначній вазі і об'ємі.