■збільшення майнового розшарування населення, що веде до посилення соціальної напруги у суспільстві;
■втрата трудового потенціалу через використання висококваліфікованої робочої сили на низькопродуктивних робочих місцях;
■суттєве погіршення умов праці зайнятих, що веде до погіршення ряду соціально демографічних показників;
■створення досить потужної соціальної бази тінізації - прошарку населення, особисто зацікавленого у збереженні тіньової економіки;
■вивезення значних прошарків населення, зайнятого у тіньовому секторі, з-під охоплення медичним та пенсійним страхуванням;
■втрата державним бюджетом потенційних надходжень від податку на доходи та нарахування на фонд оплати праці;
■поширення навичок ухилення від офіційного ведення бізнесу.
Виходячи із викладеного вище, заходи щодо державної політики зниження обсягів тіньової зайнятості в Україні мають враховувати як негативний, так і позитивний вплив її на економічні та соціальні процеси в державі. Оскільки людські ресурси є найціннішою складовою української економіки, а офіційна економіка та система соціального забезпечення не можуть у достатній мірі забезпечити відповідні доходи населення, вплив на тіньову зайнятість повинен бути скоріше коригуючим, аніж каральним.
Невизначеність статусу частково безробітного і відсутність законодавчих гарантій соціального захисту цієї категорії населення зумовлює необхідність термінової розробки нормативно-правового механізму, який регламентував би часткове безробіття. Однією з головних ланок політики зайнятості має стати проблема послідовного і контрольованого скорочення прихованого безробіття.
Зайнятість нерегламентована потребує відповідного регулювання. Об’єктивна основа її скорочення – висока дохідність і престижність праці за місцем основної та офіційної роботи, гарантія і стабільність зайнятості. Конкретні заходи – поєднання адміністративних методів регулювання (боротьба з криміногенними формами зайнятості нерегламентованої і корупцією, посилення ролі правоохоронних органів) з економічними (послаблення податкового тягаря, надання органами державної влади пільг в оренді приміщень, кредитів, створення і розвиток кредитних спілок). По-справжньому ринковою економіка може стати тільки за умови існування відкритості безробіття в країні.
Фундаментальне розв'язання проблеми тіньової зайнятості можливе лише в контексті загального зниження рівня тінізації економіки внаслідок впровадження узгодженого пакету дій по реформуванню економіки в цілому, спрямованих на усунення причин, які спонукають населення звертатися до тіньових джерел отримання доходу. Основні заходи, які повинні бути здійснені першочергово:
-обмеження монопольної поведінки в усіх сферах діяльності, регулювання рентабельності в усіх сферах економіки з метою усунення цінових диспаритетів;
-жорстке регулювання природних монополій, енергетичної сфери та фінансових інституцій;
-суттєве зменшення податкового тиску на фонд заробітної плати;
-підвищення рівня оплати праці згідно з результатами роботи підприємства;
-обмеження присутності на українському ринку імпортованих товарів, ввезення яких пригнічує аналогічні виробництва в Україні;
-жорстке обмеження дій владних структур у зловживаннях службовим становищем.
Особливого значення набуває необхідність розвитку малих підприємств у сфері торгівельного та побутового обслуговування населення щодо яких має бути використано всі можливості для усунення ущемлення їх за допомогою як фіскальних, так і не фіскальних заходів.
Вирішальну роль у комплексі заходів щодо запобігання зростанню чисельності зайнятих у тіньовому секторі та сприяння їх виходу з тіньової сфери до "світлого" сектора економіки може також відіграти запровадження нової пенсійної системи, яка комбінувала б систему "солідарності поколінь" з системою персоніфікованих рахунків.
Ефективно переборювати неформальну зайнятість, як показує досвід західноєвропейських країн, можна з допомогою методів соціальної економіки. До сектору соціальної економіки належать некомерційні підприємства і організації, які виробляють необхідні товари чи здійснюють послуги, в яких при розподілі доходів пріоритет віддається праці, а не капіталу. Тіньовий сектор не є виключним надбанням країн перехідної економіки - він притаманний також і високорозвиненим країнам. Але можна стверджувати, що масштаби і значимість тіньової зайнятості прямо пропорційні ступеню майнового розшарування населення та гостроті соціальних потреб у країні. Зниження обсягів зайнятості в неформальному секторі є надзвичайно складною задачею. Для вирішення задачі істотного зниження обсягів зайнятих у тіньовій економіці ще далеко не повністю задіяні адміністративні методи. У зв'язку з тим, що тіньова зайнятість в Україні носить переважно вимушений характер і безпосередньо пов'язана з проблемою безробіття, і саме безробіття є основним джерелом розширення тіньового сектору, необхідно розробити державну програму по утриманню безробіття на певному стабільному рівні.
Висновки
З правової точки зору неформальна зайнятість, як частина тіньової зайнятості, на відміну від кримінальної та нелегальної не є суспільно небезпечним явищем. За своєю природою та обсягами доходу від цієї діяльності не виконують функцію відтворення криміногенного потенціалу у сфері як суспільних, так і економічних відносин. На сьогоднішній день ці доходи є скоріше одним з головних чинників зняття соціальної напруги в суспільстві. В сучасних умовах перед країною стоїть завдання одночасно зі збереженням трудового потенціалу зменшити тіньову зайнятість шляхом "м'якої" трансформації, яка полягає в застосуванні методів мотиваційного переходу від тіньових засад здійснення діяльності до легальної сфери. Всі інші методи, спрямовані на знищення чи зменшення тіньової зайнятості за рахунок виключно карно-обмежувальних дій, можуть призвести до небажаного соціального вибуху у суспільстві (оскільки тіньова зайнятість носить масовий характер). Серед першочергових заходів потрібне скасування закріпленої в Кримінальному кодексі статті 154 (частини 1, 2, 3), яка передбачає позбавлення волі за спекуляцію (дії зайнятих у неформальному секторі досить легко підводяться під цю статтю) до 10 років. Це, по суті, означає, що держава вважає величезні верстви власного населення злочинцями та відрізає їм шлях до легалізації їхньої діяльності та надбаних фінансових ресурсів. Тому дії, що підпадають під згадані статті, повинні бути декриміналізовані.
Насамкінець слід назвати деякі заходи, які, на мою думку, спрямовано на легалізацію тих видів діяльності, котрі не суперечать законодавству, але з різних причин не реєструються:
— спрощення механізму оподатковування;
— гарантії незмінності встановлених податкових зобов'язань, зборів та інших обов'язкових платежів протягом досить тривалого періоду;
— перехід до безготівкової форми розрахунків;
— упровадження контролю за витратами, а не за доходами;
— формування суспільної негативної оцінки всіх випадків несплати податків.
Варто зазначити, що незареєстрована зайнятість є наслідком сучасних економічних умов, і тому державну політику має бути спрямовано не лише на викорінення неформальної зайнятості, а на підтримку тієї її частини, де більше позитивних, ніж негативних наслідків.
Список використаних джерел
1. Економічна енциклопедія: у 3-х т. Т.І. /Ред. кол.: С.В. Мочерний (відп. ред.) та ін. – К.: Видавничий центр «Академія», 2000. – 864 с.
2. Краснов Ю. Стратегія ефективної зайнятості населення // Україна аспекти праці. – 2004. - № 4 – с. 3.
3. Левицька С. Тіньова зайнятість в Україні та шляхи її «детінізації» // Вісник законодавства України. – 2001. - № 7 – с. 25.
4. Покрищук В. Що таке неформальна зайнятість? // Праця і зарплата.- 2005. - № 48 – с. 6