Інтелектуальні інвестиції - це вкладання коштів у формування творчого потенціалу та професійних навичок громадян в усіх сферах суспільно-економічного життя, а також придбання об'єктів інтелектуальної власності, якими є авторські права, винаходи, патенти, промислові зразки, інша інтелектуальна продукція В більшості випадків за своїм змістом і напрямками використані інтелектуальні інвестиції одночасно є інноваціями.
Україна має потужний науковий потенціал, однак кризові явища призвели до втрати попиту на наукову продукцію на внутрішньому ринку, що пояснюється падінням загальною рівня інвестицій на тлі інфляції, зростанням взаємозаборгованості і переорієнтацією економічної діяльності з реального сектора в сектор швидкоплинних фінансових операцій. Збереження науковою потенціалу та розробка інноваційної продукції в умовах структурної деформації економіки України є особливо актуальними, оскільки значна технологічна відсталість більшості вітчизняних підприємств після лібералізації економічних відносин спричинила розвиток негативних тенденцій, які монетарними заходами усунути неможливо. Вихід з кризового стану та переорієнтація економіки на сталий розвиток можливі лише за умови широкомасштабної реалізації інноваційних проектів.
3. За періодом інвестування розрізняють короткострокові і довгострокові інвестиції.
Короткострокові інвестиції це вкладання капіталу на період не більше року (це можуть бути короткострокові депозитні вклади, купівля короткострокових ощадних сертифікатів).
Довгострокові інвестиції - це вкладання капіталу на період, який триває більше року. Такий поділ прийнятий в практиці обліку , але, як показує досвід, він вимагає деталізації. В досвіді діяльності значних інвестиційних компаній довгострокові інвестиції деталізують так: 1) до 2 років, 2) від 2 до 3 років, 3) від 3 до 5 років, 4) більше 5 років.
4. За формами власності інвестиції ділять на приватні, державні, власність іноземних інвесторів, спільні інвестиції.
За розподілом інвестицій за формами власності можна оцінити характер економічної формації, рівень розвитку економічних відносин в країні та ступінь державного втручання в суспільний розвиток. Форма власності впливає на ефективність інвестування, оскільки процедура розробки інвестиційних проектів та контроль за їх виконанням відрізняються для інвесторів з різною формою власності.
Приватні інвестиції - це вкладання коштів, яке здійснюється громадянами, а також підприємствами недержавних форм власності.
Під державними інвестиціями розуміють вкладання коштів, яке здійснюються центральними і місцевими органами влади і управління за рахунок коштів і бюджетів, позабюджетних фондів, а також державними підприємствами і установами за рахунок власних і позичених коштів. Джерела державних інвестицій поділяються на внутрішні і зовнішні. Внутрішнім джерелом державних інвестицій є кошти державного та місцевих бюджетів. Значним внутрішнім джерелом цього виду інвестицій є продаж облігацій державної позики, кредити Національного банку тощо. В Україні одним із засобів подолання інфляційних проявів є скорочення видатків бюджету через значну його дефіцитність. В зв'язку з тим, що соціальні видатки не можна скорочувати, то основною статтею скорочення видаткової частини бюджету стало скорочення видатків на народне господарство та державні капітальні вкладення. Кошти, одержані від продажу державних цінних паперів, не мали інвестиційної спрямованості, а використовувались для покриття дефіциту бюджету, а їх широкомасштабний продаж обмежив кредитні можливості комерційних банків. Надмірне застосування цього механізму мобілізації коштів стало одним із вагомих чинників фінансової кризи яка спалахнула в Росії і не обійшла Україну в серпні-вересні 1998 р.
Зовнішніми джерелами державних інвестицій є кредити міжнародних організацій, урядів зарубіжних країн та приватних інвесторів, продаж державних цінних паперів на зовнішньому ринку тощо. Іноземними інвестиціями є вкладення, які здійснюються іноземними громадянами, юридичними особами, державами.
Вирішальне значення для обсягів зовнішніх інвестицій має економічний клімат в країні, в яку спрямовуються інвестиції. Від економічного клімату в країні залежить структура зовнішніх інвестицій, співвідношення між обсягами кредитів, наданих міжнародними організаціями, урядами закордонних країн, з одного боку, та обсягами іноземних інвестицій – з другого. Основними чинниками, які формують економічний клімат та інвестиційну привабливість, у відповідності до класифікації ризиків, що виникають при реалізації інвестиційного проекту, є:
· стабільність економічного законодавства та поточні економічні ситуації;
· зовнішньоекономічна політика країни-одержувача;
· політична ситуація в країні;
· коливання ринкової кон'юнктури, цін, валютних курсів тощо.
В Україні ці умови досить нестабільні, а це визначає низьку інвестиційну привабливість для закордонних інвесторів. Великий попит на інвестиційні ресурси в свій при їх обмеженості є досить проблематичними умовами для широкомасштабного іноземного інвестування в нашій країні.
Під спільними інвестиціями розуміюсь вкладення, які здійснюються суб'єктами даної країни і іноземним держав.
5. За регіональною ознакою виділяють інвестиції всередині країни і за кордоном.
Інвестиції всередині країни (внутрішнє інвестування) - це вкладання коштів в об'єкти інвестування, які розташовані в територіальних межах даної країни.
Під інвестиціями за кордоном (іноземні інвестиції} розуміють вкладання коштів в об'єкти інвестування, розташовані за межами територіальних кордонів даної країни (до цих інвестицій належать також придбання різноманітних фінансових інструментів інших країн - акцій іноземних компаній, облігацій інших держав тощо).
Основними джерелами інвестицій для підприємств є:
· власні кошти (прибуток, амортизаційні відрахування, суми отриманих страхових виплат на відшкодування збитків внаслідок природних катаклізмів тощо), а також інші види активів (основні фонди, земельні ділянки, промислова власність та залучені кошти (продаж акцій, благодійні внески та інше);
· асигнування державного та місцевого бюджетів, що надаються на зворотній основі (державне фінансування);
· залучені кошти у вигляді кредитів, наданих державою на зворотній основі, кредитів вітчизняних та зарубіжних банків та інших інституційних інвесторів (інвестиційних фондів, страхових товариств тощо);
· іноземні інвестиції у формі як прямих, так і портфельних.
Розглядаючи поняття інвестицій як економічної категорії, джерела їх формування, класифікацію, слід розглянути ще кілька понять, пов’язаних з цим поняттям, які зустрічаються в літературі.
Реінвестиції - це знову вивільнені інвестиційні ресурси, які використовуються на придбання або виготовлення нових засобів виробництва та інші цілі. Такі інвестиції можуть спрямовуватися на заміну наявних об'єктів новими, раціоналізацію і модернізацію технологічного обладнання або процесів, зміну обсягів виробництва, диверсифікацію, пов'язану зі зміною номенклатури, створення нових видів продукції, організацію нових ринків збуту, забезпечення виживання підприємств в перспективі.
Нематеріальні активи - це умовна вартість об'єктів промисловості та інтелектуальної власності (власності на результати інтелектуальної праці, об'єктами якого є винаходи, відкриття), інших аналогічних майнових прав, які признаються об'єктом права власності конкретної юридичної або фізичної особи і приносять їй доход. Вони діляться на фінансові активи - валюта, касова готівка, депозити в банках, чеки, заощадження, страхові поліси, вклади в цінні папери, споживчий кредит, паї тощо; нематеріальні активи – патенти, торгові марки, авторські права та інші.
У практиці планування і обліку довготермінові інвестиції групуються за такими ознаками:
· за рівнем централізації джерел фінансування - централізовані кошти (кошти держбюджету), нецентралізовані (власні кошти підприємства, позичені і залучені фінансові ресурси та інші);
· за технологічною структурою (склад робіт і витрат): на будівельні і монтажні роботи, придбання всіх видів обладнання, інструментів і інвентарю;
· за характером відтворення основних фондів: нове будівництво, розширення, реконструкція, технічне переозброєння;
· за способом виконання робіт: підрядним і господарським способом;
· за призначенням: виробничого і невиробничого призначення.
Інвестиційна діяльність являє собою сукупність практичних дій юридичних осіб, держави та громадян щодо реалізації інвестицій. Нинішня правова система України складається з більш ніж ста законів та інших нормативних актів, що регулюють інвестиційну діяльність.
Серед них слід насамперед відзначити Закон України "Про інвестиційну діяльність", Закон України "Про іноземні інвестиції", Закон України "Про державну програму заохочення іноземних інвестицій в Україну", Закон України "Про цінні папери та фондову біржу", які створюють правову основу інвестиційної діяльності.
Законодавство визначає, що всі суб'єкти інвестиційної діяльності незалежно від форм власності та господарювання мають рівні права в частині здійснення цієї діяльності; самостійно визначають цілі, напрямки, види та обсяги інвестицій; залучають для їх реалізації на договірній основі будь-яких учасників інвестиційної діяльності, у тому числі шляхом організації конкурсів та торгів.
Суб'єктами (інвесторами і учасниками) інвестиційної діяльності можуть бути громадяни і юридичні особи України та іноземних держав, а також держави.
Інвестори - суб'єкти інвестиційної діяльності, які приймають рішення про вкладання власних, позичкових і залучених майнових та інтелектуальних цінностей в об'єкти інвестування.