8. ВВП та економічний добробут
Реальний ВВП на душу населення використовується на практиці як найобґрунтованіша характеристика економічного добробуту. Проте в такій ролі він має значні недоліки. По-перше, від величини ВВП варто було б відняти вартісну оцінку так званих негативных факторів (забруднення повітря і води, шум, перенаселення тощо), які пов'язані з його виробництвом і, зрозуміло, завищують рівень нашого матеріального добробуту. Скажімо, виробник забруднює річку, держава витрачає кошти на її очищення, що збільшує показник ВВП, проте вартість забруднення не вираховується. По-друге, до ВВП не внесена вартість неринкових операцій (робота домогосподарки; робота тесляра, який займається ремонтом власного будинку; праця вченого, який пише безкоштовно наукову статтю; безоплатна праця добровольців). Всі ці види діяльності є доцільними з точки зору економіки, проте, у відповідності із загальноприйнятою методологією, не враховуються при розрахунку ВВП. По-третє, у ВВП, на жаль, не відображається вартісна оцінка дозвілля (збільшення вільного часу, яким люди розпоряджаються) і не відображається повною мірою покращення (або ж погіршення) якості товарів, а це, безумовно, є одним із мірил економічного добробуту. Дуже важко ввести в розрахунки ВВП обсяг продукції, створений тіньовим сектором. Це призводить до заниження офіційного рівня ВВП. Наша мета – максимально «покращити» показник ВВП, з тим щоб він міг бути дійсно адекватною характеристикою економічного добробуту. Тому із офіційного обсягу ВВП потрібно: відрахувати вартість впливу на економіку негативних факторів; додати вартісну оцінку неринкових операцій; додати обсяг продукції, створений тіньовим сектором економіки; додати вартісну оцінку дозвілля та покращення якості товарів. Ці перетворення дають показник чистого економічного добробуту. Його вивели в 1972 році професори Вільям Нордгауз і Джеймс Тобін з Єльського університету. ЧЕД не підраховується на підставі тієї методики і тієї інформації, що наявна в нашому розпорядженні. Він головним чином нагадує про те, що показник ВВП не є досконалим мірилом економічного добробуту. Проте, як би там не було, але це найкращий макроекономічний показник, який ми маємо на сьогодні і яким користується весь світ.
9. Класична теорія макроекономічної рівноваги
Теорія макроекономіки як наука є теоретичною базою економічної політики держави. Але її практичне застосування ускладнюється тим, що вона представлена великою сукупністю конкуруючих між собою теоретичних доктрин. Кожна з них по-різному уявляє механізм функціонування економіки з ринковими відносинами, і в першу чергу, по-різному бачить співвідношення між ринком і державою, дає протилежні рекомендації стосовно ролі держави в стабілізації економіки. Зазначена обставина дезорієнтує управлінську практику щодо встановлення причин затяжної економічної кризи в Україні та породжує крайнощі в пошуках адекватних моделей її подолання: від шокової терапії до еволюційних перетворень; від класичного капіталізму до державного соціалізму, що викликає гострі політичні суперечки та велику соціальну напругу в суспільстві. Крім того, незважаючи на значну кількість макроекономічних теорій, всі вони зорієнтовані на розвинутий ринок і майже не торкаються перехідної економіки. У системі макроекономічних теорій можна виділити декілька основних: класична, кейнсіанська, монетаристська, теорія економіки пропозиції, теорія раціональних очікувань. Отже, щоб мати уявлення про роль держави як суб'єкта макроекономічного регулювання, слід розкрити концептуальні положення цих теорій. Найбільш видатними представниками класичної теорії є Адам Сміт, Давид Рікардо, Джеймс Мілль, Жан Батист Сей. В основі будь-якої макроекономічної теорії лежить питання про те, за допомогою яких механізмів в економіці забезпечується повна зайнятість, тобто повне використання наявних ресурсів. Згідно з класичною теорією механізм ринкового саморегулювання економіки складається з декількох елементів. Перший – ситуація, коли величина сукупних витрат буде недостатньою для виробництва потенційного ВВП, є малоймовірна. Якщо навіть сукупні витрати за будь-яких обставин зменшаться порівняно з потенційною величиною, то досить швидко такі важелі ринкового регулювання, як ціна і зарплата примусять економічних суб'єктів збільшити сукупні витрати до потенційної величини. Прихильники класичної теорії визнають дестабілізуючий вплив заощаджень на рівновагу між доходами і витратами. Проте, на їхню думку, дана обставина не вимагає державною втручання в економіку. Ринковий механізм здатний самостійно й досить швидко ліквідувати цей дисбаланс через взаємодію між товарним та грошовим ринками. У цьому полягає суть другого елемента класичної теорії про ринкове саморегулювання. Та частка доходів, яка спрямовується на заощадження, знову повертається на товарний ринок у вигляді інвестицій. Згідно з класичною теорією ця умова забезпечується грошовим ринком через коливання процентної ставки під впливом попиту і пропозиції на цьому ринку. Суб'єктами грошового ринку є, з одного боку, домогосподарства як власники заощаджених грошей, з іншого – підприємці, які пред'являють попит на ці гроші з метою інвестування економіки. Рівновага між величиною запропонованих грошей і попитом на них досягається процентною ставкою. Якщо запропонований обсяг заощаджених грошей перевищує попит на них з боку інвесторів або зменшується порівняно з ним, то процентна ставка знижується або піднімається і завдяки цьому урівноважує їх між собою. Це означає, що рівноважна процентна ставка вирівнює заощадження та інвестиції автоматично. За цих умов необхідність державного втручання в економіку не виникає. Оскільки падіння попиту на продукцію стає загальним, виробники під впливом конкуренції змушені знижувати ціни, щоб уникнути затоварювання. Отже, поява надмірних заощаджень викликає зниження цін, які збільшують реальну величину сукупних витрат і відновлюють сукупний попит на рівні повної зайнятості. Тому заощадження викликають зниження цін, а не зменшення обсягів виробництва і зайнятості. Зниження товарних цін за інших незмінних умов може зменшити прибутковість виробництва товарів, що може стримати виробників від бажання збільшувати пропозицію до потенційного рівня. Підсумовуючи, можна стверджувати, що згідно з класичною теорією механізм процентної ставки, гнучких товарних і ресурсних цін надає ринку здатність автоматично підтримувати повну зайнятість в економіці. За цих умов виключається необхідність втручання держави в економіку, тобто найбільш раціональною має бути політика державного невтручання.
10. Кейнсіанська теорія макроекономічної рівноваги
Кейнсіанська економічна теорія оспорює існування такого механізму саморегулювання. На основі емпіричних даних, отриманих в період Великої Депресії, Д. Кейнсу вдалось доказати, що повна зайнятість в нерегульованій економіці може виникнути тільки випадково. Рівновага попиту і пропозиції, як правило, неспівпадають з повною зайнятістю ресурсів. Однією із причин такого неспівпадання являється неспівпадання планів інвестицій і заощаджень, які являються різними економічними агентами по різним мотивам і визначаються різними факторами.
Мотиви заощаджень домашніх господарств: купівля дорогих товарів; забезпечення старості; страхування від непередбачених обставин (хвороба, нещасний випадок і т.д.); забезпечення дітей в майбутньому.
Мотиви інвестицій фірм: максимізація норми чистого прибутку; реальна ставка процента – плата за придбання грошового капіталу для інвестування – враховується при складанні планів інвестицій.
Згідно кейнсіанської економічної теорії не ставка процента, а величина доходу домашніх господарств являється основним фактором, визначаючим динаміку вживання і заощаджень. При цьому зберігається та частина доходу, яка залишається після здійснення всіх споживчих видатків. Вплив ставки процента грає відносно невелику роль по відношенню до впливу доходу на споживання і заощадження. В той же час, динаміка інвестицій визначається передусім динамікою процентних ставок, що знаходить відображення у відповідних функціях споживання, заощаджень і інвестицій.
Сукупні показники утворюються шляхом агрегування, тобто об'єднанням великої кількості одиничних показників в агрегати (сукупності). Зокрема, ціни на окремі товари і послуги в масштабах макроекономіки характеризуються як загальний рівень цін – як сукупна пропозиція, а суспільна потреба в товарах і послугах, представлена доходом нації, при даному рівні цін – як сукупний попит.
Саме сукупний попит є центральною ланкою макроекономічної кейнсіанської моделі (на відміну від класичної, де в центрі уваги була пропозиція).З ефективним попитом Кейнс пов'язував суть своєї теорії.
Сукупний попит знаходиться в оберненій залежності від рівня цін. Подібна залежність уже розглядалась в законі попиту (тема 1). Графічне зображення цієї залежності дано на рисунку, де АD – крива сукупного попиту.
На поведінку сукупного попиту впливають інші фактори: 1) ефект процентної ставки; 2) ефект багатства; 3) ефект імпортних закупівель.
Ефект процентної ставки полягає у тому, що із зростанням загального рівня цін зростає і процентна ставка, що веде до скорочення споживчих витрат та інвестицій. У свою чергу, це спричиняє зменшення сукупного попиту. Ефект багатства, або ефект матеріальних цінностей (касових залишків) проявляється у зменшенні фінансових активів домашніх господарств (банківських строкових рахунків та облігацій) при зростанні загального рівня цін. Ефект імпортних закупівель полягає у зменшенні сукупного попиту на вітчизняні товари, якщо ціни на них будуть вищі, ніж на зарубіжні.
Розглянуті фактори показують зміну сукупного попиту під впливом зміни цін. Але сукупний попит може змінюватись і під тиском інших, нецінових факторів. До них відносять: 1) зміну в споживчих витратах при зміні обсягу фонду споживання; 2) зміну в інвестиційних витратах при зміні обсягу фонду нагромадження; 3) зміну в державних витратах при зміні державних доходів; 4) зміну у вартості чистого експорту при зміні торгового балансу країни. Якщо усі ці зміни будуть відбуватись у бік зменшення, то крива сукупного попиту зміститься вліво (АD1 на рисунку); якщо усі вони діятимуть у бік збільшення, крива попиту зміститься вправо(АD2). Все це відбуватиметься незалежно від зміни рівня цін.