Великий зріст масштабів виробництва, значне розширення сфер підприємництва, зробили необхідним заходи по децентралізації управління в рамках фірм, корпорацій, фінансових груп і об'єднань. [22.135]
Для здійснення управління та керівництва знадобилось значна кількість людей, які б володіли спеціальними знаннями, підготовкою, досвідом адміністрування на всіх рівнях.
Значний зріст масштабів підприємництва, ускладнення його структури і функцій повлекли за собою нові форми організації та управління, направленні на використання досвіду і знань великої кількості людей, особливо різного роду спеціалістів та експертів. Не випадково в японських фірмах приділяють першочергову увагу відбору та підготовки висококваліфікованим управлінцям, керівникам різноманітних служб та інших адміністраторів. Оскільки від цього залежить рівень рентабельності та прибутку; в рахунок приймається лиш здібності даної людини, його конкретні дані, вміння, ділові знання і досвід. В цьому ж ряді – жорстка система відповідальності. Не ефективне функціонування окремих ланок управління, не відповідаючи необхідним результатам, не кажучи вже про збитки, несе за собою спочатку попередження управлінському персоналу та наказ в короткочасні строки виправити положення. Якщо це не дає позитивних результатів, то неминуча відставка відповідних посадових осіб. Отже, очевидний прямий зв’язок між результатами управління і персональної відповідальності. [5.90]
Систематичне оновлення керівництва, ротація кадрів виступає як важливий фактор ефективного функціонування фірм і об’єднань, при чому прихід до керівництва нової генерації менеджерів, які володіють сучасними знаннями і не обтяжені віджившими догмами і старими забобонами, традиціями і консерватизмом, забезпечив на стільки високий рівень менеджменту в Японії, що вже давно американці не стидаються вчитися і переймати їхній досвід.
Розглядаючи питання ефективності суспільного виробництва, варто особливо відмітити систему регулювання економіки. Зрозуміло, і це повністю підтверджує досвід розвитку Японії, ступінь і форми державної участі у виробничому процесі, виконання ним регулюючої функції в загалом залежить від конкретних обставин, від етапів розвитку, характеру та масштабів вирішуємих завдань.
Історія розвитку ринкової економіки в Японії, як і в інших нині високо розвинутих, економічно, державах; показує, що сучасний її рівень чи модель – результат тривалого розвитку. Загальновідомі характери та наслідки періодичних крайнє гострих криз надвиробництва в умовах повного панування ринкової економіки. Концентрований результат такого розвитку – криза 1929-1933 років, - велика депресія, катастрофа. Надалі відомо: на зміну вільному в загалі ринковому механізмі приходить регулюючий. [5.91]
В 70-х роках під впливом НТР наступив новий етап еволюції цього механізму, характеризуючись розвитком електроніки, обчислювальної техніки, інформатики, розгорнувшись переходом до моделі інформаційного суспільства. Результатом розвитку інформаційної сіті, виявилось створення і функціонування систем стратегічної інформації, об’єднаних комп’ютерних сітей підприємств, автоматизація складської і конторської справи. Біля 80 % компаній входять в комп’ютерну мережу „он лайн”, швидко розвиваються мережі „ланс”, „пос”, „ван” і др. Ці системи дають змогу збирати, зберігати, обробляти та передавати інформацію в великих розмірах, з великою швидкістю і високим рівнем точності та надійності. С їх помічу оперативно збирається і обробляється вся необхідна інформація, включаючи стан ринку різноманітних товарів. На базі цієї оперативної інформації стала можливою розробка рекомендацій для виробництва. Остання зараз має можливість одразу відреагувати на зміни ринкової кон’юнктури, розширяючи випуск одних товарів, які мають попит, чи зменшення виробництва інших, попит на яких зменшується. В залежності від конкретних обставин регулюється інвестиційний процес, транспортне та банківське забезпечення.[19.111].
Інформаційні системи та прогнозування дають змогу розраховувати та обрахувати розміри і структуру ринка та виробництва, тобто планомірно регулювати їх в національному і навіть міжнародному масштабі. Це по-новому поставило питання про співвідношення вільного, невідомого ринку с планомірно регулюючим, відомим ринком. Перехід до інформаційних систем означав новий етап – нову якість і ефективність в розвитку і економіки, і її регуляторів. І все ж таки повністю усунути непередбаченість ринку не можливо, як не можливо привести всі параметри виробництва, складування, попиту, реалізації в точну відповідність з потребами, масштабами і в структурними характеристиками ринку збуту. Коротше кажучи, необхідно оптимальна відповідність ринкових методів і методів, піддаваємі економічному і соціально обґрунтованому регулюванню. Їх відповідність – суть функціонування в економічного механізму, їх оптимальна відповідність – умова оптимального функціонування економічної системи. [5.91]
Практика Японії, як всіх інших держав з ринковою економікою, показує що протиставлення адміністративних і економічних методів чи регуляторів економічного підйому не має основу. В дійсності адміністративні методи були і залишаються невід’ємною формою, засобом економічного керування.
Проблема в іншому – у тому, що варто диференціювати різні адміністративні методи. Одна справа – ті з них, що базуються на нехтуванні об’єктивних потреб економічного розвитку (т.п. прояв неграмотної, некомпетентної економічної політики), друга – ті, які керуються економічними законами розвитку, виходячи з них.
При всьому цьому не можливо рахуватися з тим, що є об’єктивні обмеження, не дозволяючи задовольняти об’єктивні потреби економічного розвитку тільки адміністративними методами. Це пов’язано з багатьма факторами, в тому числі серйозним ускладненням масштабів і механізмів виробничого процесу та керівництва ним, особливо в умовах НТР. Звідси виникає необхідність використовувати ринкові механізми, які в „чистому виді”, не функціонують в жодній капіталістичній країні. Такого роду „чисті” механізми означали б повну анархію, гостріші диспропорції та протиріччя в економіці, а отже, і негативні наслідки в соціальній сфері. Ринок – регулятор необхідний, але в значній мірі не досконалий. Оптимальний рівень можливо досягнути лише завдяки ефективному співвідношенню ринкових і неринкових методів економічного регулювання, інакше кажучи, в системі регулюючої економіки. [18.90]
Співвідношення адміністративних і ринкових методів взагалі визначаються конкретними обставинами. Досвіт показує, що чим гостріше економічна ситуація, тим вагоміші прямі адміністративні неекономічні методи; в свою чергу стабільне положення в економіці – більший розмах ринкових методів та адміністративних другорядних регуляторів (податки, кредити, ціни та інше).
При всіх обставинах, як би не змінювався ступінь державного регулювання, він ніколи не міг опуститися нижче визначеною межі, оскільки в такому випадку став би неможливий сам виробничий процес, а ринкові методи регулювання привели б к таким диспропорціям які повлекли б за собою не передбачені економічні та соціальні потрясіння.
Все це підтверджується досвідом. Вагоме значення має та обставина, що еволюція методів державного регулювання в цій країні були прямо пов’язанні зі станом виробництва та ринку: в умовах, наприклад, першого етапу розвитку економіки в післявоєнний період адміністративне регулювання диктувалося гострими диспропорціями, незбалансованим виробництвом та ринком, у супроводі гострішої інфляції. Цей етап завершився в 1951-1952 років. Але і далі, коли ринкова незбалансованість була пройдена, держава не поспішала відмовлятись від прямого регулювання. Нове тоді було те, що на головні ролі вийшли методи фінансового, кредитного та частково цінового регулювання, супроводженими і адміністративними формами, але в менших розмірах. Важливо зазначити, що коли в 60-х роках розгорнулася інтенсивна модернізація економіка на новій технологічній базі і Японія вступила в полосу високих темпів розвитку (10.7 % середній щорічний приріст), державне регулювання зберігалось, при чому значно вагоме. В 70-х роках цьому сприяли і структурні кризи. По мірі нормалізації обстановки, державне регулювання все більше переходило в бік економічних мір, а масштаби використання скорочувались. В 80-х роках – період так званого перегулювання – ознаменувався відносно посиленням ринкових механізмів, але при збереженні в необхідному обсязі державних методів впливу на економіку.
По офіційним даним, станом на перше березня 1988 році державне регулювання охопило 10000 позицій, в тому числі контроль над підприємництвом, ціноутворенням, імпортом. Даними на 1-е липня 1988 році дер регулювання розповсюджувалось на 100 % об’єму підприємництва в будівництві, кредитно-банківській сфері, електро - , газо – і водопостачанні, в добувній промисловості, на 96.3 % на транспортне і в системі телекомунікацій, на 78 % в сільському господарстві, лісовому і рибному господарстві та інші.
Отже, особливість організації та управління японською економікою полягає у:
залучення до керівництва та управління економікою освідченнях та відповідальних спеціалістів;
раціональному співвідношенні ринкових та адміністративних методів регулювання економіки;
Розділ III. Місце НТР в японському „економічному диві”
Відомий японський економіст С. Окіта вважає, що ні якого „дива” чи „магії” в економічних досягненнях Японії не має. Ключ до її успіху – в швидкому зростанні продуктивності праці. Японію в доволі короткочасні строки вийшла на рівень продуктивності праці більшості західноєвропейських держав, але ще відстає від США, хоча в галузях промисловості, орієнтованих на експорт, вона їх попереджає. [18.91]