По-друге, підприємництво — це явище, для якого характерна конкурентна боротьба. Підприємці, змагаючись між собою за споживацьку прихильність, поліпшують якість своєї продукції, знижують ціни, пропонують післяпродажне обслуговування тощо.
По-третє, підприємництво — це каталізатор економічного розвитку суспільства. Основний показник економічного розвитку країни — валовий внутрішній продукт, який показує загальну суму всього обсягу кінцевого виробництва в країні за певний період часу. Підприємці, прагнучи одержати максимальні прибутки, намагаються продати якомога більше своєї продукції, тим самим збільшуючи валовий продукт країни.
По-четверте, підприємництво — це стимул економії та раціонального використання усіх видів ресурсів. Оскільки інститут підприємництва ґрунтується на приватній власності, підприємці прагнуть мінімізувати витрати з метою максимізації власного доходу. Від цього виграє суспільство в цілому, адже обмежені ресурси використовуються при цьому найефективніше.
Крім того, підприємець розв'язує багато соціальних проблем суспільства. Він створює робочі місця, розв'язує тим самим проблеми зайнятості, сплачує податки, що дає змогу державі викопувати свої функції.
Розділ II. Види підприємництва
2.1 Види підприємницької діяльності
Залежно від змісту розрізняють такі види підприємницької діяльності:
Виробниче підприємництво — діяльність, пов'язана безпосередньо з виробництвом продукції, товарів, послуг, робіт, інформації. При цьому функція виробництва стає для підприємця основною, тоді як інші (транспортування, реклама, збут тощо) є другорядними, доповнюють основну. Природно, що виробниче підприємництво має бути прибутковим, відшкодовувати зроблені витрати. Вважають, що організація нового виробництва є доцільною лише в тому разі, якщо річний прибуток становитиме в сумі не менше ніж 15—20 % від потрібних витрат.
Комерційне підприємництво характеризується насамперед тим, що провідна роль у ньому належить товарно-грошовим, торговельно-обмінним операціям. Вони пов'язані з операціями та угодами з купівлі-продажу (або перепродажу) товарів і послуг. Успішною комерційна діяльність може бути тоді, коли, по-перше, реалізаційна ціна вибраного товару вища за купівельну і, по-друге, коли товар користується попитом на ринку. Комерційна акція вважається вигідною, якщо вона приносить прибуток не менше ніж 20—30 % від витрат[8,c.183].
Фінансове підприємництво пов'язане з купівлею-продажем валюти, цінних паперів. Агентами ринку грошей, валюти, цінних паперів виступають комерційні банки, фондові біржі, підприємства, фірми, окремі громадяни. Прибуток підприємця виникає в результаті продажу фінансових ресурсів з одержанням процентів.
Особливою формою фінансово-кредитного підприємництва є страхування. Страхові організації надають гарантії тим, хто за відповідну плату страхує своє майно, цінності чи життя, отримати компенсацію збитків у разі .непередбачених обставин. Страхування захищає бізнес і населення, зменшуючи можливі ризики.
Посередницьке підприємництво — це підприємництво, суб'єкт якого сам не виробляє і не продає товару, а виступає тільки посередником у товарно-грошових операціях. Головна мета такого підприємця — знайти й звести дві заінтересовані в цій акції сторони. Завдання посередницької діяльності — надання послуг кожній з цих сторін. Посередницькі фірми спеціалізуються також на наданні інформаційних, консультаційних та маркетингових послуг, за що отримують відповідний прибуток.
Основною складовою підприємницької сфери є фірма.
Фірма — це організація, яка володіє одним або кількома підприємствами й використовує кошти й ресурси для виробництва товару або послуги з метою отримання прибутку.
2.2 Форми організації підприємницької діяльності
За формою власності розрізняють три види підприємництва:
індивідуальне, або приватне підприємництво;
товариство, або партнерство;
корпорація (акціонерне товариство).
Індивідуальним підприємництвом називається бізнес, власником якого є одна особа. Власник індивідуального бізнесу одночасно виступає у функції менеджера. Він несе повну майнову відповідальність.
Індивідуальне підприємництво спрямоване на отримання особистого доходу. Як зауважив відомий американський економіст П. Самуельсон, щоб стати одноосібним власником, ні в кого не треба просити дозволу. Індивідуальний підприємець працює від свого імені і на свій ризик[5,c.257].
Індивідуальний підприємець має право:
створювати підприємство (фірму) і самостійно визначати його профіль та виробничу програму;
придбавати майно або майнові права, використовувати майно інших осіб за угодою оренди;
наймати або звільняти працівників;
отримувати кредит і відкривати рахунок у банку;
самостійно розподіляти прибуток від підприємницької діяльності, який залишається після сплати податків;
здійснювати операції з валютою.
Отже, зміст діяльності підприємця полягає в самостійній організації виробництва або послуг, у пошуку або формуванні попиту на товари і послуги, їх реалізації.
Він може також виступати як посередник між виробником і споживачем. Головне, що відрізняє підприємця від інших агентів ринкової економіки, — це прибуток, котрий він отримує як різницю між витратами на задоволення попиту і ціною, яку покупець сплачує за відповідний товар.
Товариством, або партнерством, називають бізнес, яким володіють дві або більше осіб. Товариства можуть виступати юридичними і неюридичними особами. Основними ознаками, що роблять підприємство юридичною особою, е:
а)створення та реєстрація його згідно з законом;
б)самостійна майнова відповідальність;
в)участь від власного імені в господарському обороті;
г)власний розрахунковий рахунок у банку.
Корпорація — це сукупність осіб, об'єднаних для спільної підприємницької діяльності як одна юридична особа. Право на власність корпорації поділено на частини за акціями, тому власників корпорацій називають держателями акцій, а саму корпорацію — акціонерним товариством. До переваг корпорацій належать такі:
широкі можливості залучення грошового капіталу шляхом продажу акцій та облігацій;
поділ прав акціонерів на майнові та особисті. Майновими є права на отримання дивідендів, а також частину вартості майна фірми в разі Ті ліквідації. До особистих відносять право на участь в управлінні справами акціонерного товариства;
залучення фахівців для виконання управлінських функцій; - стабільність функціонування корпорацій — вибуття із товариства будь-кого з акціонерів не призводить до закриття фірми.
За ознакою величини фірми розрізняють: малий, середній і великий бізнес. Як правило, за кількістю зайнятих підприємства розподіляють на малі (до 50 зайнятих), середні (від 50 до 500), великі (понад 500). Однак розміри малих підприємств у різних країнах можуть розрізнятися. Так, у США, за даними статистики, малі, середні та великі підприємства поділяють на п'ять категорій: найменші (1—24 працюючих), малі (25—99), проміжні (100—499), середні (500—999), великі (1000 і більше працюючих)[13,c.67].
Багаторічний досвід країн Європи, США і Японії свідчить про те, що малий бізнес утворює найбільший сектор господарства, де знаходять собі роботу понад половина усіх зайнятих.
Розділ III.Розвиток підприємництва в Україні
3.1 Характеристика малого бізнесу в Україні
Одним із перспективних напрямків створення конкурентно-ринкового середовища э розвиток малого підприємництва. Сьогодні цілком очевидно, що успіх ринкових перетворень великою мірою визначатиметься тим, як вдається реалізувати потенціал малого підприємництва, цього динамічного і мобільного сектора економіки.
Відповідно до розмірів підприємств, масштабів їх діяльності підприємництво поділяють на мале, середнє та велике. У світі існують фірми гіганти з багатомільярдними оборотами, на яких працюють десятки й сотні працівників. Розмір підприємств залежить від виробничої функції підприємства, технологічного типу виробничого процесу, здатності швидко реагувати на зміни ринкової ситуації, на рух попиту, появу нових потреб у суспільстві тощо.
Мале підприємництво є органічним структурним елементом ринкової економіки. Цей сектор економіки історично і логічно відіграв роль необхідної передумови створення ринкового середовища. Він був первинною вихідною формою ринкового господарювання у вигляді дрібнотоварного виробництва. Саме тому дрібнотоварне підприємництво відіграло структуроутворюючу роль в історії становлення економіки конкурентно-ринкового типу. Ця специфіка та своєрідне функціональне призначення малого підприємництва набувають особливого значення для країн, які йдуть шляхом відтворення ринкової системи господарювання. Здатність малого підприємництва до структуроутворення ринку висуває завдання його відродження та спрямовує в число першочергових заходів реформування економіки України на її перехідному етапі[18,с.39].
Мале підприємництво — це самостійна, систематична, ініціативна господарська діяльність малих підприємств та громадян підприємців (фізичних осіб), яка проводиться на власний ризик з метою отримання прибутку. Практично, це будь-яка діяльність (виробнича, комерційна, фінансова, страхова тощо) зазначених суб’єктів господарювання, що спрямована на реалізацію власного економічного інтересу.
Мале підприємництво здійснюється створенням розгалуженої системи малих підприємств.
Верховною Радою України 19 жовтня 2000 р. було ухвалено Закон України "Про державну підтримку малого підприємництва". Відповідно до цього Закону суб’єктами малого підприємництва є: