Вимір продуктивності праці за показником чистої продукції. Чиста продукція – це вартість продукції в оптових цінах підприємства за винятком матеріальних витрат виробництва. Чиста продукція – це сума заробітної плати і прибутку підприємства.
Переваги методу:
· чиста продукція враховує тільки ту частину вартості продукції, що є результатом роботи даного підприємства;
· показник чистої продукції вільний від повторного рахунку;
· він дає можливість точно порівняти співвідношення між зростанням продуктивності праці та середньої заробітної плати;
· показник чистої продукції забезпечує порівнянність продуктивності праці на всіх рівнях суспільного виробництва – від підприємства до економіки в цілому.
Різновидами чистої продукції є умовно-чиста і нормативно-чиста продукція.
Показник умовно-чистої продукції застосовується у сфері промисловості з високим рівнем техніки, тому, на відміну від чистої продукції, умовно-чиста продукція містить в собі величину амортизаційних відрахувань. Через це у показник знову створеного продукту разом із живою працею входить і частина минулої праці, що значно впливає на реальний рівень продуктивності.
Недоліки показників чистої та умовно-чистої продукції пов’язані з тим, що до їх складу входить прибуток, частка якого в оптовій ціні може істотно коливатися в залежності від рівня рентабельності окремих виробів і підприємств. У таких випадках збільшення чистої продукції може відбуватися не за рахунок поліпшення роботи підприємства, а за рахунок інших факторів.
4. Фактори зміни продуктивності праці
Фактори зростання продуктивності праці – це рушійні сили, причини, обставини, які, здійснюючи вплив на певні процеси чи явища, змінюють тим самим рівень і динаміку продуктивності праці.
Групи факторів зростання продуктивності праці:
- матеріально-технічні;
- організаційно-технічні та управлінські;
- соціально-психологічні.
При цьому кожна група факторів впливає на використання різних ресурсів, що, у свою чергу, поєднуються в кілька груп: трудові; природні; матеріальні; технічні; фінансові.
Безпосередній вплив факторів на використання ресурсів здійснюється на підприємстві з урахуванням зовнішнього (інституціонального) впливу на регіональному, галузевому і загальнодержавному рівнях.
Матеріально-технічні фактори залежать від рівня розвитку і ступеня використання нової техніки, прогресивних технологій, нових видів сировини і матеріалів.
Вирішення завдань удосконалення виробництва тут досягається такими шляхами:
- модернізація устаткування;
- заміна морально застарілого устаткування новим, більш продуктивним;
- підвищення рівня механізації виробництва;
- автоматизація виробництва;
- впровадження нових прогресивних технологій;
- використання нових видів сировини, прогресивних матеріалів тощо.
Організаційно-економічні фактори визначаються рівнем організації праці, виробництва і управління. До них належать:
· удосконалення організації управління виробництвом;
· удосконалення організації виробництва;
· удосконалення праці.
Соціально-психологічні фактори пов’язані з роллю людини в суспільному виробництві, вони визначаються якісними характеристиками трудових колективів, їхнім соціально-демографічним складом, соціально-психологічним кліматом, рівнями загальноосвітньої і кваліфікаційної підготовки працівників, їхньою дисциплінованістю, трудовою активністю і творчою ініціативою, системою ціннісних орієнтацій, стилем керівництва в підрозділах і на підприємстві в цілому.
5. Резерви зростання продуктивності праці
Резерви зростання продуктивності праці — це невикористані можливості економії витрат праці, що виникають внаслідок дії тих чи інших факторів.
Класифікація резервів зростання продуктивності праці:
1. За термінами використання:
- поточні — можуть бути використані протягом місяця, кварталу, року – в залежності від реальних можливостей підприємства;
- перспективні — резерви, для реалізації яких найближчим часом у підприємства немає достатніх ресурсів і їхнє використання передбачається в перспективі через рік чи більшу кількість років.
2. За рівнем виникнення:
- Загальнодержавні — резерви, використання яких впливає на зростання продуктивності праці в усій економіці. Це резерви, пов’язані з розміщенням підприємств, нераціональним використанням зайнятості населення, недостатнім використанням ринкових методів господарювання, недовикористанням досягнень науково-технологічного розвитку тощо.
- Регіональні — це можливості кращого використання продуктивних сил, характерних для даного регіону.
- Міжгалузеві — це можливості поліпшення міжгалузевих зв’язків, зміцнення договірної дисципліни між підприємствами різних сфер, використання можливостей однієї сфери для підвищення продуктивності праці в іншій.
- Галузеві — це можливості зростання продуктивності праці, характерні для підприємств конкретної сфери економіки й обумовлені недостатнім використанням у техніці і технології прогресивних наукових досягнень і передового досвіду, недоліками в спеціалізації, концентрації і комбінуванні виробництва тощо.
- Внутрішньовиробничі – визначаються недоліками у використанні на конкретному підприємстві сировини, матеріалів, устаткування, робочого часу. Підприємство є первинною ланкою економіки і тому саме на ньому виявляються і реалізуються всі резерви продуктивності праці.
3. За структурою виробничого процесу:
- Резерви у використанні засобів праці.
- Резерви у використанні предметів праці.
- Резерви застосування праці.
4. За характером використовуваних факторів (екстенсивних і інтенсивних) і за напрямками впливу (за групами використовуваних ресурсів):
- Резерви поліпшення екстенсивного використання ресурсів визначаються кількісною різницею між існуючими ресурсами і фактично задіяними.
- Резерви поліпшення інтенсивного використання ресурсів визначаються різницею між можливим (розрахунковим чи практично апробованим) ступенем ефективності використання ресурсів (за рівнем витрат на одиницю результату чи іншим критерієм) і фактичним.
Необхідною умовою виявлення і використання резервів є їхня кількісна оцінка, що може бути встановлена як добуток ступеня екстенсивного й інтенсивного використання ресурсів. Наприклад, загальний резерв поліпшення використання трудових ресурсів підприємства може бути кількісно оцінений шляхом множення коефіцієнта фактичного використання фонду робочого часу персоналу на співвідношення нормативної (чи проектної) і фактичної трудомісткості продукції. На основі кількісної оцінки резервів (у відносних чи абсолютних одиницях) визначається ефективність заходу щодо їхнього використання.
Для найповнішого використання резервів зростання продуктивності праці (невикористані можливості) на підприємствах розробляються програми управління продуктивністю.
Програми управління продуктивністю праці на підприємстві включають в себе такі етапи:
1. оцінка досягнутого рівня продуктивності по підприємству в цілому і за окремими видами праці зокрема;
2. пошук і аналіз резервів підвищення продуктивності на основі інформації, одержаної в ході оцінки;
3. розробка плану використання резервів підвищення продуктивності праці, який повинен включати конкретні терміни і заходи по їх реалізації, передбачати фінансування витрат на ці заходи і очікуваний економічний ефект від їх впровадження, визначати відповідальних виконавців;
4. розробка систем мотивації працівників до досягнення запланованого рівня продуктивності;
5. контроль за реалізацією заходів, передбачених планом і всією програмою і регулювання їх виконання;
6. вимірювання і оцінка реального впливу передбачуваних заходів на зростання продуктивності праці.
Продуктивність праці є одним з показників її ефективності, результативності. В широкій суспільній концепції продуктивність праці — це розумова схильність людини до постійного пошуку удосконалення трудової діяльності з урахуванням мінливих соціально-економічних умов. У вузькій технічній концепції продуктивність праці – це відношення одержуваного результату (обсягу продукції) до ресурсів, що використовуються у процесі праці.
Управління продуктивністю — це процес, що передбачає стратегічне і оперативне планування, постійний контроль за ефективним впровадженням заходів по її підвищенню. Зростання продуктивності може бути обумовлено зростанням результату при незмінних витратах ресурсу чи їх зниженні; зниженням витрат при незмінному чи зростаючому результаті; одночасним зниженням результату і витрат при випереджаючому темпі зниження витрат.
Основними елементами в системі управління продуктивністю праці є управління якістю (процес забезпечення якості); планування (в процесі якого визначаються заходи для підвищення ефективності виробництва); вимірювання трудових витрат (процес оцінки їх економічності); бухгалтерський облік і фінансовий контроль (службами, які займаються оцінкою прибутку).
В системі управління продуктивністю праці на підприємстві поєднуються два напрямки — мотиваційний (стимулювання якості робочої сили, її участі в інноваційних процесах) і технічний (впровадження нової техніки і технологій).
На макро- та мезорівні продуктивність праці визначається з використанням показників валового національного продукту, валового внутрішнього продукту, чистого національного продукту, національного доходу в розрахунку на одного працюючого.
На рівні підприємства для визначення продуктивності праці використовуються показники виробітку та трудомісткості.
Виробіток розраховується як обсяг продукції, що виготовляється за одиницю часу; трудомісткість — як кількість робочого часу, який витрачається на виробництво одиниці продукції.