Однак ціноутворення не на всі товари регулюється законом вартості. У сучасній ринковій економіці розширюється коло об'єктів, в основі ціни яких лежить капіталізація (необроблена земля, цінні папери та ін.). Крім того, існує ціноутворення, за якого ціна визначається, переважно, співвідношенням попиту та пропозиції (твори мистецтва тощо).
Основні функції закону вартості. Закон вартості є: 1) стихійним регулятором товарного виробництва (простого, капіталістичного), але не відокремлено, а в поєднанні з іншими економічними законами (законами відповідності виробничих відносин рівню і характеру розвитку продуктивних сил, зростанню продуктивності праці тощо – у період існування товарного виробництва; законами додаткової вартості, середньої норми прибутку тощо – у період розвитку капіталістичного товарного виробництва); 2) рушійною силою стихійного розвитку продуктивних сил; 3) основою диференціації товаровиробників.
За товарної форми виробництва товаровиробники постійно змушені вдосконалювати нову техніку, технологію, поліпшувати якість продукції, підвищувати продуктивність праці, знижувати індивідуальні витрати виробництва. Хто цього не робить, може швидко збанкрутувати; тому за цієї форми організації суспільного виробництва значно прискорюється прогрес у розвитку продуктивних сил. Водночас постійне коливання цін, зміни в ринковій кон'юнктурі призводять до розорення й витіснення з ринку маси дрібних виробників.
За сучасних умов цей процес торкається дрібних, середніх та великих фірм. Поступово посилюється їхня майнова диференціація.
З боку відносин економічної власності дія закону вартості виявляється у зростанні інтенсивності та продуктивності праці окремого найманого працівника, трудового колективу (тобто в посиленні активної взаємодії між людиною і природою у процесі праці та привласнення природних речовин), у зростанні вартості робочої сили, величини необхідного продукту і, насамперед, додаткової вартості (розходження у темпах зростання цих величин є основою посилення класової нерівності), посиленні ступеня експлуатації, концентрації та централізації власності, її монополізації, одержавлення тощо.
3. Конкуренція та її закони
Ринок і конкуренція. Ринок – це певна сукупність економічних відносин між різними типами фірм (підприємств) та іншими суб'єктами з приводу купівлі-продажу товарів і послуг відповідно до законів товарного виробництва. До таких законів належать і закони конкуренції. У цьому полягає тісний взаємозв'язок між ринком і конкуренцією.
Органічний зв'язок ринку і конкуренції виявляється у тому, що умовою функціонування і розвитку сучасного цивілізованого ринку є конкурентна боротьба між різними суб’єктами підприємницької діяльності у тому, що ефективність функціонування ринку залежить від здатності суб'єктів підприємницької діяльності впливати на рівень цін.
Залежність між ефективністю ринку і здатністю підприємств впливати на рівень цін має обернено-пропорційний характер: чим менше окреме підприємство здатне впливати на ринок (зокрема, на рівень цін), тим більш конкурентним є ринок, і тим вища його ефективність. Найвища конкурентоспроможність та ефективність ринку досягається за умови відсутності будь-якого впливу підприємства на рівень цін. Якщо такий вплив наявний, то починається процес монополізації ринку. Важливою умовою конкуренції є можливість вибору споживачами неоднакових видів одного товару і різних товарів і послуг, з одного боку, та можливостей нарощування їх обсягів і способів реалізації (зокрема, за різними цінами) підприємствами з іншого, що породжує конкуренцію між виробниками і споживачами.
А. Сміт розглядав конкуренцію як суперництво індивідуальних покупців і продавців на ринку за найвигідніші умови купівлі і продажу товарів. На думку Й. Шумпетера, конкуренція з боку економічного зростання і суперництвом нового зі старим щодо нових технологій, нових товарів, нових типів організації, нових джерел забезпечення потреб тощо.
Більш повно сутність конкуренції характеризував англійський економіст М. Портер. Стан конкуренції на ринку він визначав суперництвом серед конкуруючих продавців; конкуренцією серед товарів-замінників, що є конкурентоспроможними за цінами, загрозою появи нових конкурентів, економічними можливостями та торговельними здібностями як продавців, так і покупців. Отже, конкуренція як економічна категорія означає суперництво і боротьбу між товаровиробниками за найвигідніші умови виробництва і збуту товарів і послуг, за привласнення найбільших прибутків.
Конкурентна боротьба відбувається між такими суб’єктами:
• між малими та середніми капіталістичними підприємствами, що кількісно переважають у розвинених країнах світу, власники яких борються за найвигідніші умови виробництві і збуту продукції, за привласнення найбільших прибутків;
• між могутніми компаніями, що ставлять перед собою аналогічні цілі і, крім того, намагаються підпорядкувати своєму впливу малі та середні підприємства, привласнити монопольно високі прибутки;
• між транснаціональними корпораціями рівних країн за джерела сировини та енергії, ринки збуту, привласнення монопольно високих надприбутків;
• між дрібними товаровиробниками (передусім, фермерами, власниками дрібних підприємств сфери послуг) за ринки збуту та отримання доходів, які б забезпечили виживання цих підприємств і, по можливості, розширення виробництва;
• між промисловими та торговельними підприємствами за рівень цін на виготовлені товари і привласнення на цій основі більшого прибутку;
• між промисловими компаніями і кредитно-фінансовими інститутами, передусім, банками, за контроль над різними галузями економіки, відповідними об'єктами власності, а у кінцевому підсумку – за привласнення максимального прибутку;
• між транснаціональними корпораціями та національними підприємствами за джерела сировини, електроенергії, ринки збуту, різні об'єкти власності, у процесі якої (боротьби) корпорації намагаються підкорити своєму впливові підприємства і компанії різних країн, а останні – вистояти у такій боротьбі, розширити масштаби своєї діяльності, отримати відповідну частку прибутку;
• між підприємствами державного та недержавного (передусім, монополізованого) секторів економіки за сфери вкладання капіталів, ринки збуту тощо;
• між виробниками та споживачами за рішень цін, якість продукції та ін.;
• між торговельними підприємствами за ринки збуту, привласнення великих прибутків;
• між підприємствами кредитно-фінансової сфери, насамперед, між комерційними банками і страховими компаніями за контроль над промисловістю, за вкладників з метою розширення сфери впливу і привласнення найбільших прибутків;
• між найманими працівниками за кращі робочі місця, вищу заробітну плату, а також між безробітними за вакантні робочі місця та ін.
Позитивними сторонами конкуренції є те, що:
а) внаслідок боротьби, суперництва і змагальності конкуренція є важливою рушійною силою розвитку економічної системи;
б) конкуренція сприяє науково-технічному прогресу суспільства, змушує товаровиробників впроваджувати нову техніку і технологію, передові форми і методи організації виробництва і праці, вдосконалювати організаційну структуру управління підприємствами і компаніями тощо;
в) конкуренція змушує знижувати витрати виробництва шляхом економії ресурсів, зростання продуктивності праці, покращення трудової дисципліни та ін.;
г) конкуренція змушує покращувати якість продукції, її асортимент. обслуговування споживачів тощо;
д) конкуренція змушує знижувати та вирівнювати ціни, підтип та прибутковість підприємницької діяльності;
е) конкуренція стимулює перелив капіталів між галузями внаслідок гонитви за максимальними прибутками і таким чином активізує проведення структурних реформ в економіці;
є) внаслідок конкуренції як однієї з рушійних сил розвитку економічної системи капіталізму відбувається дія закону вартості, закону попиту і пропозиції, інтенсифікація дії закону зростання продуктивності праці та деяких всезагальних та інших типів економічних законів.
До негативних рис конкуренції належить те, що:
1) конкуренція посилює процес концентрації виробництва, який, у свою чергу, призводить на певному етапі до виникнення монополій;
2) внаслідок боротьби за ринки збуту товаровиробники розширюють масштаби виробництва, випускають надмірну кількість товарів, що призводить до криз перевиробництва;
3) конкуренція посилює боротьбу між капіталістами за скорочення витрат виробництва шляхом зниження заробітної плати, що знижує платоспроможний попит населення;
4) внаслідок конкуренції та змагальності між найманими працівниками зростає інтенсивність їхньої праці, що сприяє зростанню армії безробітних, масштаби якої негативно впливають на становище зайнятих працівників;
5) використання нечесних методів конкуренції великими компаніями призводить до придушення малих та середніх підприємств, їх масового банкрутства;
6) міжнародна конкуренція, що з боку транснаціональних корпорацій ведеться нецивілізованими методами (шляхом підкупу тощо) придушує національних товаровиробників у інших країнах;
7) використання гіпертрофованої реклами та деяких інших видів маркетингової діяльності підприємств у їхній боротьбі за споживачів призводить до зростання вартості товарів і послуг.
Водночас, особливість конкуренції у політекономічному аспекті полягає в тому, що вона відображає наявність зворотних зв’язків і відносин між товаровиробниками та іншими суб’єктами, без яких прямі зв’язки (відносини економічної власності у процесі кооперації виробництва, науково-технічного співробітництва тощо) не мали б такої ефективності, що відобразилося б негативно на ефективності цілісної економічної системи, в т. ч. відносин економічної власності. Тому виправданою є оцінка конкуренції П. Самуельсоном як "складного механізму невимушеної координації, який діє через систему цін і ринків, механізму зв’язку, що служить для об’єднання знань і дій мільйонів індивідів". Водночас, використання монополіями методів конкурентної боротьби означає наявність і прямих зв’язків та відносин економічної власності.