2. Нормопроектування.Наявність значної кількості недоліків у законодавстві свідчить про те, що Україна має серйозні проблеми з процесом ухвалення законів. Усунення існуючих неузгодженостей в законах вирішить проблему лише на короткий строк, якщо система нормопроектування не буде реформована. Справді, до законів часто вносяться зміни й доповнення, спричинені зміною політичної ситуації в країні або на вимогу певних бізнес-груп, яких мало або й зовсім не цікавить те, наскільки ці зміни узгоджуються чи суперечать чинному законодавству. Така нестабільність законодавства часто викликає невпевненість українського та іноземного бізнесу.
Крім того, мало що робиться для забезпечення належного втілення законів та інших нормативно-правових актів. В основі цієї проблеми лежать недостатній рівень аналізу наслідків перерозподілу ресурсів, викликаного законом (обсяги роботи, фінанси тощо), і неврахування потенційних труднощів, пов’язаних з тлумаченням та застосуванням законодавства суддями та правниками.
Для вирішення цієї проблеми в найближчій перспективі уряд повинен створити робочу групу для:
· забезпечення узгодженості нових нормативних актів із чинними;
· впорядкування процедур і обов’язків, пов’язаних з підготовкою й аналізом проектів законів та підзаконних актів;
· вжиття достатніх зусиль для забезпечення відповідної реалізації законів.
3. Слабка судова система.Судова система є ключовим елементом забезпечення законності в державі, в тому числі щодо захисту прав інвесторів, гарантованих низкою законів. Однак,незважаючи на прийняття Закону України “Про судоустрій”, судова влада в Україні залишається слабкою і їй бракує незалежності, що є основною перепоною для створення відповідного правового поля. Іншою вагомою проблемою є низький рівень виконання судових рішень.
Надзвичайно низький рівень фінансування судів підвищує залежність суддів від різних органів державної влади, органів місцевої влади і навіть постачальників комунальних послуг. Внаслідок постійного недофінансування суди залишаються суттєво недоукомплектованими. В цій ситуації судова система відчуває значну нестачу нових спеціалістів, а суди укомплектовуються недостатньо кваліфікованими кадрами, якими доводиться заповнювати вакантні посади. Крім того, судді часто мають недостатню кваліфікацію для вирішення деяких сучасних питань у сфері господарського, податкового права, банкрутства та інтелектуальної власності.
Необхідно вжити заходів для посилення судової системи. Зокрема, держава повинна забезпечити відповідне фінансування судової системи для підвищення заробітної плати, займатися підвищенням кваліфікації суддів, систематизацією і підвищенням якості роз’яснень пленумів вищих судів, створенням правових баз даних, забезпеченням діяльності судів. Важливим є також формування на державному рівні відповідної культури – сприйняття суду, як авторитетного, справедливого і максимально незалежного інституту.
Існуюча в Україні система регулювання підприємницької діяльності є суттєвою перешкодою для українських та іноземних компаній Хоча в 2005 році українська влада добилася помітного прогресу у здійсненні реформи регуляторного середовища у сфері підприємництва, така робота повинна продовжуватися. Наразі можна спостерігати низький рівень правозастосування та відсутність заінтересованості місцевих органів влади в зміні існуючої системи регулювання. Це говорить про необхідність змін в системі заохочень державних службовців, які на даний час вважають за доцільне зберігати, а не скасовувати вимоги щодо отримання численних дозволів. Незважаючи на певні успіхи цих перших кроків, необхідно продовжити докладати зусиль з метою лібералізації підприємницької діяльності шляхом здійснення регуляторної реформи, оскільки вдосконалення процедур, пов’язаних з початком і закінченням підприємницької діяльності, зменшення кількості ліцензій та дозволів, створення чіткої, простої та зрозумілої системи перевірок - є одними з ключових умов залучення іноземних інвесторів.
Яка доля багатообіцяючих ініціатив 2005 року?
У 2005 році українська влада зробила два важливі кроки, спрямовані на покращення умов роботи підприємців. По-перше, Верховна Рада прийняла Закон України “Про дозвільну систему у сфері господарської діяльності”, який встановлює основні засади державної політики у сфері видачі дозволів на здійснення підприємницької діяльності. Закон спрощує дозвільну процедуру, передбачає адміністративну відповідальність державних посадових осіб за порушення існуючої процедури і запроваджує європейські принципи видачі дозвільних документів. Ще одна ініціатива полягала в проведенні прискореного перегляду регуляторних актів, так званої „ініціативи зі швидкого дерегулювання”. Ця ініціатива мала на меті провести за короткий час перегляд всіх існуючих документів, що регулюють підприємницьку діяльність з метою скасування непотрібних актів і узгодження решти з принципами державної регуляторної політики.
Закон України “Про дозвільну систему у сфері господарської діяльності” впроваджується дуже повільно. Як не дивно, але в першу чергу самі органи влади не дотримуються Закону і блокують його реалізацію. Центральні та місцеві органи влади не бажають готувати додаткові документи, передбачені Законом, наприклад, стосовно зменшення кількості й вартості послуг, які надаються державними органами, а також стосовно скасування нормативних актів, які встановлюють необхідність отримання документів дозвільного характеру, не передбачених законами України.
Кабінет Міністрів України повинен був провести моніторинг законодавства з метою визначення доцільності застосування деяких документів дозвільного характеру, та протягом 6 місяців з дня опублікування Закону України “Продозвільну систему у сфері господарської діяльності” подати на розгляд Верховної Ради проекти законів щодо скасування документів дозвільного характеру, необхідність одержання яких є недоцільною, але цього досі не зроблено.
Крім цього, з метою впровадження Закону України “Про дозвільну систему у сфері господарської діяльності” до 5 квітня 2006 року до Верховної Ради також повиннібули бути подані проекти законів щодо внесення змін до законів України „Про пожежну безпеку”, „Про ветеринарну медицину”, „Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення”, „Про охорону праці”, та інші галузевізакони, що встановлюють необхідність отримання документів дозвільногохарактеру.
На сьогодні у профільному комітеті Верховної Ради підготовлено проект закону „Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо приведення їх у відповідність із законом України „Про дозвільну систему у сфері господарськоїдіяльності”, яким передбачені зміни до законів України: „Про пожежну безпеку”, „Про ветеринарну медицину”, „Про забезпечення санітарного та епідемічногоблагополуччя населення”, „Про охорону праці”, „Про безпечність та якістьхарчових продуктів”, та Декрету Кабінету Міністрі України „Про місцеві податкита збори”. Цей законопроект значно полегшує умови входження в бізнес, зокрема, передбачає застосування декларативного принципу для великої категорії суб’єктів господарювання. Ми пропонуємо Президенту України та Кабінету Міністрів України визначити цей законопроект як пріоритетний та невідкладний.
Крім цього, в результаті першої фази швидкого дерегулювання, здійсненої в 2005 році, було переглянуто 9 340 регуляторних актів, 5 184 (55.5%) з них Були визначені як такі, що не відповідають Закону України „Про засади державноїрегуляторної політики у сфері господарської діяльності”, і 4 940 з них було змінено або скасовано станом на 31 грудня 2005 року. Крім того, 66 Указів Президента було визнано такими, що не відповідають принципам державної регуляторної політики, і, хоча нічого не було з ними зроблено на даний час, всі вони повинні бути скасовані. На місцевому рівні (органи місцевого самоврядування), 5 386 місцевих регуляторних актів було переглянуто і за наслідками місцеві органи влади скасували або внесли зміни до 1 358 з 1 750 (32.5%) регуляторних актів, які були визначені такими, що не відповідають принципам державної регуляторної політики. Таким чином, ця ініціатива стала позитивним кроком у справі розчищення хащів української регуляторної системи.
Президент та Уряд України прийняли декілька документів, які встановлювали терміни другої фази швидкого дерегулювання (Указ Президента № 901/205 від 1 червня 2005 року, № 1648/2005 від 24 листопада 2005 року, та Розпорядження Кабінету Міністрів України № 391-р від 8 вересня 2005 року). Друга фаза орієнтована на сектори економіки і повинна забезпечити визначення та скасування або зміну тих проблемних законів та інших регуляторних актів, які продовжують заважати розвитку підприємництва в певних секторах та розвитку економіки в цілому. Досвід країн, які успішно реформували власне регуляторне середовище підтверджує важливість другої фази для створення набагато кращого підприємницького середовища. Нажаль, органи влади не докладають наразі достатніх зусиль для продовження цієї роботи, незважаючи на те, що це могло б стати дуже важливою віхою на шляху України до створення більш конкурентного підприємницького середовища для залучення іноземних інвестицій.