У Законі «Про Національну програму інформатизації» серед основних її завдань визначається «формування ринку інформаційних товарів і послуг».[5]
Інформаційний ринок виходить у нинішніх умовах на перший план, бо є одним із джерел постачання найважливіших ресурсів для сучасного розвитку економіки – інформаційних, а також інформаційних продуктів, послуг та комунікацій для роботи з ними. Інноваційність, яка притаманна сучасному етапу розвитку економіки, забезпечується практично людським капіталом, а для його формування необхідні знання та інформація, тобто інформаційне забезпечення.
Поняття інформаційного ринку у Законі України «Про науково-технічну інформацію» визначається як «система економічних, організаційних і правових відносин щодо продажу і купівлі інформаційних ресурсів, технологій, продукції та послуг» [6]. Він розглядається як частина ринку, на якому реалізується специфічний товар – інформаційні товари і послуги. З огляду на розуміння та визначення сутності інформаційного ринку можна зробити висновок, що для нього характерні усі риси товарного ринку. На інформаційні продукти та послуги впливають механізми та закони товарного ринку. Водночас він має і свої особливості. Вони визначаються значною мірою особливостями об’єктів інформаційного ринку. Частина їх не можуть мати матеріальної основи на етапі їх матеріальної форми в процесі реалізації. Це стосується електронної форми інформаційних ресурсів, програмних продуктів, баз даних, що передаються споживачеві через комунікаційні мережі на їх матеріальні носії або в разі надання продавцем доступу до продуктів та інформаційних ресурсів в електронному вигляді (on-line).
На відміну від товарів, що є результатом матеріального виробництва, деяка інформаційна продукція має особливості щодо реалізації як об’єкт інтелектуальної власності. Право на користування, наприклад, такого продукту, як комп’ютерна програма або база даних може надаватися необмеженій кількості споживачів протягом тривалого часу, фактично реалізуються копії одного продукту. [7]
Звичайний товар набудь-якому ринку реалізується одразу, а підприємство мусить знову здійснювати витрати на його виробництво та реалізацію, тобто матеріальне виробництво передбачає витрати на виготовлення кожної одиниці продукції, тому сукупні витрати суб’єкта за будь-який період t становлять:
Bt=ΣBti+ΣPti(1)
де Bi – витрати і-го виду на виробництво;
Pi– витратиі-го виду на реалізацію.
Для частини об’єктів інформаційного ринку в електронній формі (програмне забезпечення, бази даних) витрати мають свої особливості внаслідок того, що фактично здійснюється виготовлення однієї одиниці такої продукції, а надалі відбувається її тиражування, тобто виготовлення копій та їх реалізація. У m-й період часу (m=1), коли виготовляється перша (оригінальна) одиниця продукції, сукупні витрати з виробництва та реалізації становитимуть:
Bт=ΣBтi1+ΣКті +ΣPтi(2)
де Bi1 – витрати і-го виду на виробництво першої одиниці продукції;
Кi– витратиі-го виду на тиражування.
У наступні роки витрати пов’язані тільки із виготовленням та реалізацією копій, тому витрати суб’єкта інформаційного ринку у наступні періоди становитимуть:
Bт+n=ΣКт+nі +ΣPт+ni(3)
Специфіка інформаційного ринку щодо суб’єктів купівлі-продажу в електронному вигляді також полягає у «вільному» місцезнаходженні виробників стосовно споживачів завдяки використанню телекомунікаційних мереж для здійснення процесу їх доставки без додаткових витрат, на відміну від транспортування товарів на інших ринках.
Іншою особливістю відносин на інформаційному ринку полягає у посиленні значення не цінового чинника щодо інформаційних ресурсів, а ступеня її якісних характеристик: новизни, зручності використання, форми та порядку надання, що визначають ефективність інформації.
Якщо на матеріальні блага попит збільшується при збільшенні ціни, то стосовно інформаційних ресурсів, споживач навіть при знаженні ціни буде платити лише за ту частину інформації, яка йому дійсно потрібна. Інші інформаційні ресурси та продукти для забезпечення інформаційних потреб, що не мають відповідних властивостей, можуть зацікавити споживача лише за умови безкоштовного надання.
Еластичність попиту на і-й інформаційний ресурс від його якісних характеристик можна представити як
Ei(k)=ΔPi/Δki×ki/Pi(4)
де P – попит;
k – рівень корисності.
Отже, інформація може виступати у ролі товару, для задоволення потреб людини. Попит на інформацію існує завжди як на предмет «першої необхідності», але цінність інформації для споживача визначається величиною ефекту від її застосування для прийняття рішення або для використання в основній діяльності, що обумовлює величину плати за неї на ринку
1.3 Значення інформації в економіці
Для розвитку людського суспільства необхідні матеріальні, інструментальні, енергетичні та інші ресурси, в тому числі і інформаційні. Наш час характеризується нечуваним ростом об’єму інформаційних потоків. Це відноситься практично до будь-якої сфери діяльності людини. Найбільше зростання об’єму інформації спостерігається у промисловості, торгівлі, фінансово-банківській й освітянській сферах.
Нині інформація у широкому сенсі є найважливішою стратегічним ресурсом, особливо у економічній галузі. Інформаційну інфраструктуру економіки утворюють організації, експлуатуючі центри обробки й аналізу інформації, канали інформаційного обміну, комунікації і лінії зв'язку, і навіть засоби інформаційного взаємодії. Особливе місце у ряду застосовуваних технологій займають найсучасніші нові інформаційні технології. Існуючі інформаційні технології (ІТ) формально можна розділити на два великих взаємозалежних класів: програмно-математичні інструментальні кошти інформатизації, призначені для проектування сучасних інформаційних технологій, і прикладні інформаційні технології, щоб забезпечити ухвалення й підтримку рішень. Більшість технологій, складових класу інструментальних інформаційних технологій, з'явилися практично одночасно зі створенням ЕОМ як спеціального і загального програмного забезпечення, операційними системами різного класу та призначення, пакетами прикладних програм. Ці технології і їх модифікації і нині активно використовуються розробниками економічних інформаційних систем і професіонально та ґрунтовно описані у науковій літературі. Зупинімося лише на інструментальних інформаційних технологій, отримали поширення останнім часом. До їх числа можна віднести гіпертекстові технології, машинну графіку, телекомунікаційні методи доступу, САSЕ-технології, системи штучного інтелекту, мультимедіа, виникнення яких пов'язане, переважно, з новими технічних можливостей коштів обчислювальної техніки. Під час створення прикладних інформаційних систем можна буде спиратися тільки досконаліші технології, які дозволять виходити на сучасний рівень комп'ютеризації економіки, влитися у світовий економічний простір. Гіпертекстовий підхід дає змогу працювати з більшими на обсягами семантичної (понятійної) інформацією вигляді тексту, у якому є виділені різним кольором фрагменти, дозволяють вивчати текст у властивому користувачеві напрямі - гіпертексту.
Графіка. Ведучи мову про машинну графіку, треба сказати, що за умови ринку (України, і у розвинених інших країнах) приділяють значну увагу наукової візуалізації даних з метою наочного представлення наукових кадрів і комерційних результатів. Іноді ефективного ілюстративного матеріалу виявляється досить, щоб наочно уявити економічне обґрунтування та фінансове становище об'єкта дослідження.