Смекни!
smekni.com

Роль підприємств в ринковій економіці. Види підприємств в Україні (стр. 4 из 6)

В умовах ринкової економіки воно дає змогу підприємству забезпечити себе достатньою кількістю ресурсів для вирішення завдань індивідуального відтворення, економічного і соціального розвитку тощо [ 8 ].

4. Види підприємств

Формування ринкової структури економіки України призве­де до появи різноманітних форм сучасних підприємств, які функціо­нують у розвинених країнах, їх можна класифікувати за різними кри­теріями, найпоширенішими з яких є форма власності, розмір, сфера діяльності [ 15 ].

Види підприємств за формою власності.

Залежно від основних форм власності (приватна, колектив­на, державна) розрізняють такі організаційні види підприємств — одноосібне володіння, партнерство, або товариство, корпорація (ак­ціонерне товариство), державне підприємство (рис. 1).

Рис. 1. Види підприємств за формами власності

Одноосібне володіння - підприємство, в якому майно належить одному суб'єкту, що самостійно веде справу, отримує весь доход і несе відповідальність за ризик від бізнесу.

Такі підприємства мають свої переваги і недоліки. До перших належать: економічна самостійність, свобода і оперативність дій, високий безпосередній стимул до ефективного виробництва, низькі організаційні витрати. Недоліками одноосібних володінь є передусім те, що їхніх власних фінансових ресурсів недостатньо для швидкого розширення виробництва, а комерційні структури не охоче надають їм кредити у достатніх розмірах. Багатоманітність обов'язків, які покладаються на власника підприємства у виробничій, комерційній, технічній та інших сферах, нерідко призводить до помилкових рішень, які стають причиною не тільки значних витрат, а навіть і банкрутства. Через це одноосібні володіння у країнах з ринковою економікою є досить поширеною і водночас найменш стійкою формою організації. Щороку значна кількість їх як виникає, так і припиняє свою діяльність [ 11, 17].

Партнерство, або товариство, - форма організації бізнесу, що засновується на об'єднанні (пайовому, дольовому) майна різних влас­ників.

Паї відіграють двоїсту роль. По-перше, одержання товариством прибутку після сплати податків і виділення засобів на нагромаджен­ня капіталу та розподілу між його членами на доход, пропорційно до паїв. По-друге, надання права голосу. Кількість їх кожний член отри­мує пропорційно до його паю.

Товариства, як правило, - це закриті компанії, де зміна влас­ників паїв відбувається лише зі згоди більшості їхніх членів. Кількість членів товариства, які особисто беруть участь у їхній роботі, віднос­но невелика.

Розрізняють такі види партнерства:

• повне товариство (товариство з необмеженою відповідальністю);

• товариство з обмеженою відповідальністю;

• змішане (коммандитне) товариство.

Найпоширенішим є повне товариство (товариство з необме­женою відповідальністю). Його учасники несуть відповідальність за роботу фірми в розмірах як свого внеску, так і своїх особистих коштів. Найчастіше статус повного партнерства використовують не­великі фірми у сфері професійних послуг (юридичних, аудиторсь­ких, медичних тощо).

У товариствах з обмеженою відповідальністю майнова відпо­відальність партнерів не перевищує суми, яку вони внесли при ство­ренні товариства. Такі партнерства характерні для фірм, зайнятих здійсненням будівельних проектів, розробкою природничих ресурсів, операціями з нерухомістю та іншими видами діяльності в капітало­містких сферах.

Змішане (коммандитне) товариство об'єднує частину своїх членів за принципом повної (необмеженої) відповідальності (дійсні члени), а частину - за принципом обмеженої відповідальності, май­нова відповідальність яких поширюється лише на внесок, зробле­ний учасником у капітал товариства. Право голосу в таких фірмах мають лише дійсні члени товариства.

Частка партнерства у ринковій економіці відносно невелика, але має ряд переваг перед одноосібними володіннями, що виявляються у зростанні фінансових можливостей фірми внаслідок об'єднання капіталів; зменшенні ризику банкрутства і створенні довіри у банків для отримання кредиту; вдосконаленні управління в результаті роз­поділу управлінських функцій між партнерами. Недоліками цієї фор­ми організації є можливі розходження в поглядах, інтересах парт­нерів, що ускладнює процес управління.

Корпорація (акціонерне товариство) - провідна форма сучас­ного підприємства в країнах ринкової економіки. Незважаючи на те, що кількість їх невелика, у створенні валового внутрішнього про­дукту їм належить провідна роль.

Корпорація є юридичною особою, що утворюється об'єднанням на пайових (дольових) засадах засобів своїх членів (акціонерів) і належить до товариств з обмеженою відповідальністю, оскільки кож­ний акціонер відповідає за свої зобов'язання лише власним капіта­лом. Отже, майновий ризик акціонерів обмежується тією сумою, яку вони заплатили за придбані акції.

Особливість акціонерних товариств полягає в тому, що їхній ка­пітал утворюється у грошовій формі та поділяється на однакові за номінальною величиною і неподільні паї у вигляді акцій. Цим вони відрізняються від партнерств (товариств).

Засновниками корпорацій можуть бути юридичні та фізичні осо­би, які купують або розподіляють акції між собою. Той, хто акуму­лює більшу кількість акцій, які мають право голосу, на загальних зборах, що є вищим органом управління акціонерних товариств, оби­рає керівні та контролюючі органи (раду директорів, правління, ре­візійну комісію тощо).

На практиці ж рішення приймає невелика група акціонерів, які володіють контрольним пакетом акцій. Останній становить не 50 від­сотків + 1 акція, що голосують, а набагато менше. Це зумовлено тим, що у великих акціонерних товариствах акції «розпорошені» серед багатьох власників, які володіють мізерним пакетом. Подібні влас­ники не беруть участі у зборах або укладають трастові угоди на уп­равління акціями, які їм належать, з банками, страховими компанія­ми, соціальними фондами, членами яких вони є, або спеціально для цього утворюваними трастовими компаніями, які дістали назву інституціо­нальних інвесторів. Розглянемо структуру акціонерного това­риства на прикладі Львівського концерну «Електрон», утвореного в червні 1992 р. Воно об'єднує понад 50 тис. акціонерів, велику кількість філій, дочірніх та спільних підприємств (рис. 2).

Акціонерне підприємство «Електрон» є фірмою-виробником з розгалуженою сферою діяльності, що здійснюється різноманітними підприємствами (дочірніми, спільними, орендними).

Вищим органом управління концерну є загальні збори акціонерів.

Для практичних функцій управління підприємством загальні збо­ри призначають відповідні інституції: президента, правління, ревізій­ну комісію, вчену раду, раду директорів, апарат управління.

Синонімом сучасної корпорації є холдингові компанії, які вис­тупають власниками контрольних пакетів акцій низки підприємств. Холдинг по відношенню до останніх виступає материнською компа­нією, а компанії, акціями яких володіє холдинг, є по відношенню до нього дочірніми. Одночасно холдинг може бути дочірньою компа­нією по відношенню до компанії, що володіє контрольним пакетом акцій холдингу. Такий механізм називають системою участі

Залежно від специфіки утворюваних корпоративних структур холдингові компанії виконують різні функції. Це може бути вироб­нича, інвестиційна, комерційна, збутова, зовнішньоекономічна діяль­ність тощо. Як показує світовий досвід, холдингові компанії можуть підключати середні та навіть малі підприємства для обслуговування технологічних цілей фінансово-промислових груп.

У країнах з ринковою економікою помітна роль в економічному житті належить фінансово-промисловим групам. Вони здійснюють контроль за виробничо-розподільчим циклом з одного центру. Це дає можливість сформувати потужні виробничі комплекси, які здатні конкурувати з найбільшими світовими компаніями. Недолік їх поля­гає у створенні монополії, що потребує застосування методів антимонопольного регулювання [ 3].

Державні підприємства засновані на державній власності, яка має два рівні: загальнодержавний і комунальний. Відповідно функ­ціонують і два види підприємств.

Майном і виробничо-комерційною діяльністю загальнодер­жавних підприємств розпоряджається вищий орган державної влади.

Комунальні підприємства є власністю адміністративно-терито­ріальних одиниць влади, які використовують їхній потенціал у своїх власних інтересах.

Об'єктами державної власності можуть бути різноманітні засо­би виробництва. Це залежить від конкретних історичних, кон'юнк­турних, геополітичних та інших умов кожної країни. Проте, як правило, у державному секторі знаходяться підприємства, що виробляють продукцію, широко доступну для населення або капі­таломістку, яка не може бути прибутковою, проте конче потрібна для технічного та технологічного зміцнення виробничого і науко­вого потенціалу країни. Саме тому практично в усіх промислове ' розвинених країнах державні підприємства здебільшого є низько ефективними, і спостерігається тенденція до скорочення їхньої чисельності.