Таким чином, держава законодавчо встановлює форми власності: державна, колективна та приватна. Кожної з цих форм власності притаманні тільки їй характерні риси (суб'єкти, засоби придбання, об'єкти), що викладені у главі 1. В основі розподілу на види лежить суб'єктивний склад даного права, так як суб'єктом, припустимо, загальнодержавної власності є держава в особі Верховної Ради України, республіканської – Республіка Крим, комунальної адміністративно-територіальної одиниці в особі обласних, районних, сільських, селищних, міських Рад Народних Депутатів. У державній власності знаходиться більш широке коло об'єктів, ніж у колективній та приватній власності. Суб'єктами колективної власності є окремі організаційно-оформлені колективи та інші колективні організації, такі як господарські товариства, трудові колективи, релігійні організації, громадські об'єднання та ін., які є юридичними особами. Як і у праві приватної власності коло об'єктів визначене законодавчо. Існують ряд об'єктів, що не можуть бути у приватній та колективній власності. Суб'єктами права приватної власності в Україні є громадяни України, іноземці та особи без громадянства. Усі форми власності мають свої переваги та недоліки.
ГЛАВА 2 ФОРМИ РЕАЛІЗАЦІЇ ПРАВА ВЛАСНОСТІ.
Поняття речових прав на відміну від зобов'язальних може бути вживане у широкому та вузькому змісті. У широкому змісті це право на майно, що належить власнику, а також похідні від них права на це ж майно інших осіб – неспіввласників. Усі види речового права є абсолютними за своїм характером і передбачені безпосередньо законодавством. Речові права у широкому змісті протиставляються зобов'язальному, що випливають з договору (оренди, перевезення, зберігання та ін.), квазідоговорів та деліктів. На відміну від речових прав, що забезпечують закріплення майнових відносин у статиці, як вихідного положення для економічного обороту, зобов'язальні права на майно виникають і реалізуються у самому громадянському обороті як у динамічному процесі переходу майна і пов'язаних з ним прав від одного суб'єкта до іншого.
У вузькому змісті речові права розуміються як вторинні похідні від права власності і абсолютні за характером права на майно власника, що належать іншим особам[5].
2.1 Право орендаря як речове господарське право.
Для ведення господарської діяльності майно може передаватися власником підприємцю За договором оренди, у силу якого наймодавець зобов'язується надати наймачу майно у тимчасове користування за плату. Правовідносини, що виникають при цьому, є обов'язковими і підкоряються нормам зобов'язального права. Однак у відносинах з усіма третіми особами вони є речовими і захищаються як речові права.
У відповідності зі ст. 257 ДК України договір між громадянами на строк більш одного року повинен бути укладений у письмовій формі. Договір найму майна державних, кооперативних та інших громадських організацій повинен бути укладений у письмовій формі, за винятком випадків, передбачених особливими умовами. Інтереси орендаря, що вдається до використання майна, яке наймається, складаються з того, щоб не обтяжуючи себе всякий раз придбанням майна у власність, отримати можливість ефективно використовувати тимчасово наймані виробничі фонди. Ці інтереси можуть полягати також у тому, щоб у ході оренди викупити майно у власність. Такі, зокрема, мотиви оренди підприємств, трудовими колективами. З одного боку, тут розуміється виробничий комплекс, що вже "на ходу". З іншого боку, оренда такого комплексу повинна бути ефективної бо орендарем виступає колектив, що працює тут, знає виробництво, його достоїнства і недоліки, економічні зацікавлений у хорошій роботі підприємства. При переході права власності на здане у найом майно від наймодавця до іншої особи, договір найму зберігає силу для нового власника. Договір найму зберігає силу і при переході майна від однієї державної організації (наймодавця) до іншої. [6]6
Право володіння та користування майном у орендаря встановлюється як невід'ємна частина повноважень орендаря: продукція, плоди та інші доходи, отримані орендарем у результаті використання майна, що орендувалося у відповідності з договором, є його власністю. Обсяг розпорядчих можливостей орендаря, визначається виключно договором з орендодавцем. Орендар має право за згодою орендодавця здавати майно у суборенду. Якщо йдеться про оренду майна, що належить орендодавцю на праві приватної власності, у договорі оренди може міститися умова про викуп майна, за умови внесення обумовленою договором викупної ціни.
Якщо йдеться про державне та муніціпальне майно викуп може здійснюватися тільки на основі законів про приватизацію.
Відмінність орендного речового права складається з відносно вузьких розпорядчих можливостей орендаря. Воно відрізняється від права повного господарського ведення також тим, що обсяг повноважень останнього встановлений законом. Також слідує відзначити, що ці права на відміну від оренди, надається не за плату. Це не виключає передачі власнику певної частини доходів, але це не плата за майно, а умова його надання.
На усіх підприємствах основним узагальнюючим показником фінансових результатів господарчої діяльності є прибуток (доход). Порядок використання прибутку визначає власник підприємства або уповноважений їм орган згідно Статуту підприємства та діючому законодавству[7].
У контрагентів існує ряд прав, притаманних тільки договору оренди до яких відносяться:
– обов'язок наймодавця передати майно у відповідності з договором і право вимагати встановленої плати;
– право наймача вимагати передачі майна у відповідності з договором, обов'язок вносити обумовлену плату і повернути майно у належному стані, з врахуванням нормального зносу (або у стані обумовленим договором);
– встановлення права власності наймача на продукцію, плоди та інші доходи, отримані орендарем у результаті використання майна, що орендувалося, якщо інше не встановлене договором;
– обов'язок наймодавця щодо капітального ремонту переданого об'єкту, і наймача– щодо поточного ремонту, якщо інше не встановлене договором;
– визначення прав сторін на поліпшення майна у випадку їх відокремлюваності: у наймача, якщо інше не встановлене договором, а у наймодавця на відокремлюючі поліпшення, зроблені без його згоди, і за плату, коли вони зроблені за його згодою, якщо інше не передбачене договором;
– встановлення права наймача на відновлення договору на невизначений термін за відсутностюзаперечень наймодавця і продовження користування майном після закінчення строку договору;
У договорі оренди особливим образом регулюється право орендаря на зроблені поліпшення, розподілені обов'язкі щодо ремонту майна між учасниками договору, У той час як передача майна у повне господарське ведення означає для суб'єктів цього права несення усіх обов'язків по усім видам ремонту отриманого від власника майна.
Підприємства самостійно здійснюють матеріально технічне забезпечення власного виробництва і капітального будівництва через систему прямих угод або через товарні біржі та інші посередницькі організації України та інших держав. Орендний договір носить терміновий характер, а право повного господарського ведення такого характеру не має.
2.2 Право внутрішньогосподарського ведення майном.
Право внутрішньогосподарського ведення майна представляє собою також похідне від права власності, а можливо і від права повного господарського ведення, право внутрішньогосподарського підрозділу щодо володіння, користування та розпорядження, закріпленим за ним майном підприємства. Воно здійснюється у відповідності з внутрішньогосподарським договором, завданнями підприємства, метою діяльності, означеними у положенні про даний підрозділ, правилами ведення госпрозрахунку на підприємстві.
Особливостями цього права є те, що його межі визначені для реалізації внутрішньогосподарського розрахунку самим підприємством. Це право реалізується уподавляючій більшості у внутрішньогосподарських відносинах і не входить у сферу товарного обороту. Лише у тих випадках, коли за умовами діяльності відокремленому підрозділу підприємства відкривається рахунок у банку, воно може реалізувати майно шляхом виступу у товарно-грошовому обороті.
Наприклад, товарний цех може у відповідності з умовами внутрішньогосподарського розрахунку виробляти та реалізовувати самостійно створювану тару. Транспортний цех підприємства може позичатися у встановлених межах транспортним обслуговуванням клієнтури від свого імені.
Підставою виникнення права внутрішньогосподарського ведення може бути акт наділення підрозділу відповідним правом або внутрішньогосподарський договір. Основними повноваженнями у триаді внутрішньогосподарського ведення є правочинность володіння та користування. Розпорядчі можливості, що надаються підрозділами практично виключають можливість відчуження майна іншим підрозділам або взагалі за межі підприємства, хоч це допустимо. Наприклад, надання права реалізації не потрібних підприємству предметів обладнання, інвентаря, інших речей. Звичайно розпорядчі повноваження пов'язані з передачею верстатів, обладнання у ремонт, з переміщенням їх у сферу діяльності інших підрозділів. Параметри розпорядження повинні бути обумовлені у відповідному акті підприємства і остаточно закріплені за підрозділом.