регистрация / вход

Право як спеціальне соціальне явище

Зміст Форми права Типи права Право як спеціальне соціальне явище Взаємозв’язок права і держави Права людини: визначення, поділ Права нації: визначення, поділ

Зміст

Форми права

2

Типи права

4

Право як спеціальне соціальне явище

6

Взаємозв’язок права і держави

8

Права людини: визначення, поділ

9

Права нації: визначення, поділ

11

Функції права

12

Список використаної літератури

13


Форми права

Форма права - це державно-офіційні способи закріплення і зовнішнього прояву правових норм,щозасвідчують їх загальнообов"язковість.

Розрізняють такі форми права:

1) правовий звичай - санкціоноване державою звичаєве правило, що має загальнообов"язковий характер та гарантоване його примусовою силою;

2) релігійно-правові норми - санкціоновані державою церковні канони та інші норми, яким надається загальнообов"язковий характер;

3) правовий прецедент - судовеабо адміністративнерішення по конкретній юридичній справі, якому надається обов"язковезначення при розвязанні всіх наступних аналогічних справ;

4) нормативно-правовий акт - письмовий документ компетентного органу держави, вякому закріплено правила поведінки загального характеру, що забезпечується державою;

5) нормативний договір - правило поведінки загального характеру, що встановлюється за взаємною домовленістю кількох суб"єктів і забезпечується державою;

6) міжнародно-правові акти - норми міжнародного співтовариства, які з санкції держави поширюються на її туриторії.

Основним джерелом права України є нормативно-правовий акт. Це пояснюється тим, що івн дає можливість:

- найбільш чітко сформулювати зміст прав тв обов"язків;

- відносно швидко довести зміст до адресатів норми;

- створити умови до адекватного розуміння і застосування норми;

- оперативно змінювати чи відміняти норму;

- здійснювати систематизацію норм і полегшити користування ними.

Існують внутрішні та зовнішні форми права. Внутрішня форма права характеризується відповідною сукупністю правових норм, що об’єднуються в інститути, підгалузі і галузі права.

Інститут права:

- певна сукупність правових норм, що регулюють однорідні суспільні відносини, зв’язані між собою як самостійна відокремлена група;

- сукупність норм права, таких суттєвих і самостійних, що утворюють окремий інститут права в межах комплексної галузі права;

- сукупність правових норм, що регулюють окремий вид чи рів суспільних відносин і становлять відокремлену частину галузі права.

Ознаки інституту права: наявність сукупності нормативних приписів; юридична однорідність названих приписів; об’єднання правових норм стійкими закономірностями і зв’язками, які відбиваються в юридичних приписах і в цілому в юридичній конструкції.

Підгалузь права – об’єднання інститутів права в межах конкретної галузі права, яке містить загальний і предметний інститути чи їхні асоціації.

Галузь права – це сукупність правових норм (приписів) інститутів права, що регулюють певну сферу суспільних відносин у межах конкретного предмета і методу правового регулювання з урахуванням принципів і завдань такого регулювання.

Серед нормативно-правових актів розрізняють закони і підзаконні акти.

Закони - нормативні акти вищого представницького органу влади, що регулюють найбільш важливі суспільні відносини і мають найвищу юридичну силу що до інших нормативно-правових актів.

Підзаконні закони - це акти компетентних органів, що видаються на підставі закону, відповідно до його положень і на його виконання. До їх числа належать:

- укази Президента України;

- постанови Верховної Ради України та її Президії;

- декрети та постанови Кабінету Міністрів України;

- Ради Міністрів Республіки Крим;

- рішення, нормативні ухвали місцевих Рад народних депутатів;

- Інструкції, вказівки та накази керівників міністерств і державних відомств України;

- рішення виконкомів місцевих Рад;

- накази та інструкції адміністрації підприємств, установ та організацій.

Норма права має внутрішню структуру, яка виражається в її внутрішньому поділі на окремі елементи, що зв’язані між собою: гіпотезу, диспозицію і санкцію.

Гіпотеза – частина норми права, яка містить умови, обставини, з настанням яких можна чи необхідно здійснювати правило, що міститься в диспозиції.

Диспозиція – частина норми, що містить суб’єктивні права та юридичні обов’язки, тобто само правило поведінки.

Санкція – така частина норми права, в якій подано юридичні наслідки виконання чи невиконання правила поведінки, зафіксованого в диспозиції. Санкції можіть бути каральними (штрафними), відновними чи заохочувальними (позитивними).

Диспозиції, гіпотези та санкції за складом поділяються на прості, складні та альтернативні, а за ступенем визначеності змісту – на абсолютно чи відносно визначені.

Типи права

Об’єктивне та суб’єктивне право.

Право - це соціальне явище, що може розглядатись як єдність об'єктивного і суб'єктивного.

Об'єктивним правом вважається тому, що воно, хоча і є соціальним явищем, дано людям як реальний факт об'єктивної дійсності. Загальнообов'язкові правила поведінки встановлюються і існують незалежно від індивідуальної свідомості суб'єкта.

Будучи об'єктивним, право матеріалізується в формі одного джерел права. Особа приймає їх зміст як факт, що незалежить від її особистих переживань чи відношення до нього. Вона не замислюється своїм відношенням до норми, а повинна виконувати її. Застосування права до кожного конкретного випадку є його перехід від об'єктивного до суб'єктивного. Таким чином, доки норма права є загальною і поширюється на всі випадки конкретної сфери життєдіяльності - вона є об'єктивною. Основною її вимогою є відповідність соціальним, економічним, політичним та ін. факторам об'єктивної дійсності, що викликали її до життя. Коли ж вона торкається конкретної ситуації і реалізується в поведінці суб'єкта - вона стає суб'єктивною. Відтоді вона повинна відповідати вкладеному змісту, конкретним обставинам випадку та адекватним відображенням змісту в свідомості.

Отже, суб' єктивним право стає в площині співвідношення матеріального буття і суспільної свідомості. Воно є саме таким, оскільки характеризує певні можливості (свободи), що належать суб'єкту як учаснику суспільного життя.

Суб'єктивне право є закріпленою правовими засобами можливістю чинити активні дії самостійно; вимагати активних дій від інших суб'єктів; звертатись до держави за захистом прав.

Суб'єктивний зв'язок являє собою закріплену правом необхідність певної поведінки.

Існує зв'язок між об'єктивним і суб'єктивним в праві.

Суб'єктивне право передбачає необхідність закріпленна в правових нормах держави, що мають об'єктивний характер. А Об'єктивне право знаходить свою реалізацію через права і обов'язки громадян, відбивається в їх свідомості і конкретизується в їх поведінці.

Публічне та приватне право.

Є різні критерії поділу права на публічне і приватне. Так, якщо певне право належить індивідові, як приватній особі, то це сфера приватного права, якщо ці права належать йому, як громадянинові, - публічного права. Критерієм поділу також може бути мета, на досягнення якої скероване право. Якщо право скероване на інтереси окремої особи – приватне право, якщо на меті є задоволення інтересів держави або суспільства вцілому – це сфера публічного права. Отже, норми приватного права стосуються окремих громадян та їхніх інтересів, норми публічного права, насамперед, визначають функціонування самої державної організації і мають на меті задоволення інтересів суспільства.

Природне та позитивне право.

Природне право не є сукупністю норм формального права, а сукупністю моральних і, водночас, правових вимог. Визнавання існування природного права має не тільки теоретичне, але й практичне значення, бо коли є можливим наближення права до ідеї справедливості, то це може статися лише остільки, оскільки над позитивним правом стоїть вище право – моральне, або природне право, яке служить для позитивного права одночасно основою, критерієм й ідеалом.

Під позитивним правом розуміємо всю сукупність чинних правових норм певної держави, а також сукупність норм, які регулюють міждержавні відносини. Сам термін позитивне право означає, по-перше, що це норми (правила), встановлені або санкціоновані певним зовнішнім авторитетом і які виконуються під впливом певного зовнішнього впливу, а не з власної волі чи з моральної свідомості конкретної особи. По-друге, позитивізм права полягає в тому, що його норми реально діють і впливають на поведінку людей, тобто вони здійснюють певний позитивний вплив.


Право як спеціальне соціальне явище

Кожне суспільство потребує не лише системи підкорення, але й упорядкуванна системних відносин, тобто соціального регулювання.

Воно здійснюється за допомогою соціальних норм - правил поведінки загального характеру, що регулюють різні сфери суспільних відносин, мають певний зміст і забезпечуються різними засобами соціального впливу.

Соціальні норми можна розмежувати і згрупувати таким чином.

За змістом розрізняють політичні, організаційні, культурні, естутичні, технічні та інші норми.

Політичні норми регулюють відносини між класами, націями, народностями їх участь в органах державної влади і організації держави, відносин держави з іншими елементами політичної системи суспільства.

Організаційні норми закріплюють структуру, порядок створення і діяльності державних органів і об"єднань громадян.

Норми культури - це правила культурної поведінки людей. В них відображується духовний розвиток народу.

Естетичні норми встановлюють правила поведінки людей в звязку з уявленнями про красоту людських вчинків (норм етикету).

Технічні норми - правиланеобхідного,доцільного поводження людей зпредметами природи,знаряддями праці та іншими технічними засобами. До них належать іструкції про користування електропобутовими приладами, правила виконання певних будівельних робіт, норми витрачення сировини, топлива та інші нормативи.

Норми права - норми, які встановлюються і охороняються державою.

Норми моралі - це норми, принципи, правила поведінки, які склались в суспільстві під впливом громадської думки і у відповідності з обумовленими економічним базисом уявленнями людей про добре, зле, обов"язок справедливість, честь тощо, і забузпечуються в результаті внутрішнього переконання та засобами громадського впливу.

Звичаї - це норми, які склались історично, закріпились у суспільній практиці в результаті багаторазового застосування певного роду відносин і ввійшли в звичку дій людини, колективу людей.

Дуже близькі до звичаїв традиції - способи поведінки людей, соціальних груп, які склались в суспільстві і передаються з покоління в покоління.

Норми громадських організацій - це норми, які встановлюються і охороняються громадськими організаціями. Деяким з них держава надає обов"язковість.

Релігійні норми - норми, що регулюють поведінку і специфічні культові дії, які засновані на вірі в існування бога (богів). Вони відображені в Статутах, священних книжках, інших релігійних документах.

Особливостями правових норм порівняно з іншими соціальними нормами є те,

- що вони виникають, коли формується держава;

- встановлюються або санкціонуються державою;

- виражають волю виробничої частини суспільства;

- утворюють внутрішньо-узгоджену систему;

- формулюють правила поведінки у вигляді прав і обов"язків;

- формально визначенні і мають чітко визначені форми зовнішнього виразу.

Соціальна цінність і призначення права можуть бути охарактеризовані як здатність служити засобом і метою для задоволення потреб соціальної справедливості, прогресивних інтересів громадян і суспільства в цілому. Соціальна цінність і соціальне призначення права характеризується такими його проявами:

1) Право визначається як міра свободи й недоторканості людини, окреслює межі свободи, скеровується на виключення з соціального життя свавілля, безконтрольності та беззаконня.

2) Воно об’єднує в собі загальну волю учасників суспільних відносин, впливає на поведінку й діяльність людей через узгодження їх специфічних інтересів.

3) Цінність і призначення права полягає в тому, що воно є виразником соціальної справедливості, виступає критерієм правильного розподілу матеріальних благ, утвердженням рівності та правового статусу людини в суспільстві.

4) Право являє собою джерело оновлення суспільства, виступає в демократичному громадянському суспільстві як чинник прогресивного соціального розвитку.

5) Як явище культури і цивілізації воно має планетарний характер і забезпечує вирішення проблем міжнаціонального та міжнародного характеру.

Праву як особливому виду соціальних норм притаманні певні ознаки. Вони дають можливість встановити відмінності правових норм поведінки у первісному соціально однорідному суспільстві; показати місце норм права серед інших соціальних норм державного суспільства; визначити поняття та властивості права як основного засобу державного регулювання суспільних відносин.


Взаємозв’язок держави і права

Держава здійснюючи політичну владу в громадянському суспільстві:

- підпорядковує свою діяльність служінню цьому суспільству;

- забезпечує рівні можливості для всіх людей у всіх сферах їхньої життєдіяльності на засадах соціальної справедливості й милосердя;

- не втручається в особисте життя людини;

- регулює суспільні відносини в межах чинної конституції, законів та інших джерел права.

Право як юридичне явище і держава як політична організація влади виникли одночасно і тісно взаємозв’язані.

Право залежить від держави, оскільки:

- виникає як інституйована система джерел, що встановлюються чи санкціонуються державними органами і службовими особами, а це означає, що юридичне право походить від держави;

- є більш-менш сталим і недоторканим завдяки державі;

- завдяки державі та її органам впроваджується в життя;

- його авторитетність і престижність залежать від держави;

- сутність права відображає соціальну сутність і призначення державної організації.

Але слід мати на увазі, що право має відносну самостійність і впливає на державу (її органи), а отже, і держава залежить від права, бо право:

- обмежує в демократичному суспільстві державну владу;

- упорядковує державну владу через процесуальну і процедурну форму;

- дозволяє державним органам відповідні дії;

- організовує побудову, структуру, вдосконалення й розвиток державних органів, визначає їхнє функціонування;

- надає державним органам престижності і авторитетності.


Права людини. ЇЇ визначення, поділ

Права людини – це певні можливості людини, які необхідні для її існування та розвитку в конкретно-історичних умовах, об’єктивно визначаються досягнутим рівнем розвитку людства і мають бути загальними та рівними для всіх людей.

У кожній державі основні права людини закріплюються насамперед в основному її законі – Конституції. У поточних законах та в інших підзаконних нормативно-правових актах передбачаються юридичні процедури, порядки, механізми здійснення, реалізації на практиці основних прав людини, закріплених у конституції.

В Загальній декларації прав людини, яка була проголошена і затверджена Генеральною асамблеєю ООН 10 грудня 1948р., сказано:

1.Всі люди народжуються вільними та рівними у своїй гідності та правах. Вони наділені розумом та совістю і повинні діяти у відношені один до одного в дусі братерства;

2.Кожна людина повина мати всі права і всі свободи, проголошені цією Декларацією, незалежно від раси, кольору шкіри, статі, мови, релігії, політичних або інших переконань, національного чи соціального походження, майнового, станового або іншого становища;

3.Кожна людина має право на життя, свободу і особисту недоторканість;

4.Ніхто не повинен бути у рабстві або підневільному стані;

5.Ніхто не повинен зазнавати тортур або жорстокого, нелюдського або такого, що принижує гідність людини, поводження та покарання;

6.Всі люди рівні перед законом і мають право на рівний їх захист перед законом від любої дискримінації і від підбурюваня до такої дискримінації;

7.Кожна людина має право на ефективне поновлення у правах компетентними національними судами в разі порушення її основних прав, наданих їй конституцією або законом;

8.Ніхто не може зазнавати безпідставного арешту, затримання або вигнання;

9.Ніхто не може зазнавати безпідставного втручання в його особисте і сімейне життя, безпідставного посягання на недоторканість його житла, таємницю його корнспонденції або на його честь і репутацію. Кожна людина має право на захист від такого втручання або таких посягань;

10.Кожна людина має право вільно пересуватися і обирати собі місце проживання у межах кожної держави. Кожна людина має право покинути будь-яку країну, включаючи і свою власну, і повернутися у свою країну.

11.Кожна людина має право на громадянство. Ніхто не може бути безпідставно позбавлений громадянства або права на своє громадянство;

12.Чоловіки і жінки, які досягли повноліття, мають право без будь-яких обмежень за ознакою раси, національності або релігії одружуватися і засновувати сім’ю. Шлюб може укладатись при вільній і повній згоді сторін, що одружуються. Сім’я є природним і основним осередком суспільства і має право на захист з боку суспільства та держави.

13.Кожна людина має право на свободу думки, совісті і релігії;

14.Кожна людина має право на свободу переконань і на вільне їх виявлення: це право включає свободу безперешкодно дотримуватися своїх переконань та свободу шукати, одержувати та поширювати інформацію та ідеї будь-якими засобами і незалежно від державних кордонів.

Виходячи із змісту Конституції України та відповідних міжнародно-правових актів всю сукупність прав і свобод прийнято розділяти на такі групи:

1.політичні права і свободи;

2.особисті права і свободи;

3.соціально-економічні та культурні права.


Права нації. ЇЇ визначення і поділ.

Основні права нації – це певні можливості кожної нації, які необхідні для нормального її існування та розвитку в конкурентно-історичних умовах, об’єктивно зумовлені досягнутим рівнем розвитку людства і мають бути загальними та рівними для всіх народів та націй. Потрібно відрізняти права нації і народу, оскільки в суспільстві та державі може існувати кілька націй. В умовах багатонаціональності права націй обумовлені правами держави і всього суспільства. Всі ці права знайшли своє відображення в Декларації про державний суверенітет України, в Акті проголошення незалежності України, в Декларації прав національностей України, в Законі «Про національні меншини», та інших законодавчих актів. Основні права нації можна класифікувати на фізичні, етнічні, культурні, економічні, політичні. Право на самовизначення або на державну самоорганізацію належить до найважливіших, визначальних прав всього народу, а не окремоїнації, яка може існувати в суспільстві і державі. Ці питання викладені в Резолюції ООН «Право народів і націй на самовизначення» (1952 р.).


Функції права

Функції права – це основні напрямки його впливу на суспільні відносини. Призначення функцій полягає в тому, щоб визначити роль права у громадянському суспільстві, його впливу на суспільні відносини між людьми.

Функції права поділяють на загальносоціальні та спеціальні юридичні.

До загальносоціальних відносяться:

- гуманістична – право охороняє та захищає права людства, народу, людини;

- організаторсько-управлінську – право суб’єктів на розв’язання економічних і соціальних проблем;

- інформаційну – право інформує людей про волю законодавця;

- оцінно-орієнтувальну – поведінка людей оцінюється з огляду на закони держави, вказує на безконфліктні, соціально допустимі способи й засоби задоволення потреб людини в межах правомірної поведінки;

- ідеологічно-виховну – право формує у людини певний світогляд, виховує в неї зразки правомірної поведінки;

- гносеологічну (пізнавальну) – право само виступає як джерело знань.

До спеціальних юридичних функцій права відносять регулятивну та охоронну.

Регулятивна функція спрямована на врегулювання суспільних відносин способом закріплення поведінки в тих чи інших галузях чи інститутах права.

Охоронна функція спрямована на охорону відповідної системи суспільних відносин, на забезпечення їхньої недоторканості з боку правопорушників, зменшення чи усунення їх із повсякденного життя.


Список використаної літератури

1. Основи держави і права.Методичні рекомендації для абітурієнтів / С.В.Бобровник, С.Я.Лисенков, О.М.Молявко та ін.; К-1993

2. Т.Г.Андрусяк. Теорія держави і права. – Львів.: Фонд «Право для України», 1997.

3. Правознавство: навч. посібник / за ред. В.В.Копєйчикова.- К.: Юрінком Інтер, 1998.

4. Правознавство / за ред. М.Настюка, М.Ф.Костицького, – Львів: Світ, 1994.

ЛЬВІВСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ім.І.Я.ФРАНКА

Реферат

на тему:

Право як загольносоціальне явище

Виконав студент ЕкФ-22с

Прокопенко Дмитро

ЛЬВІВ - 1998

ОТКРЫТЬ САМ ДОКУМЕНТ В НОВОМ ОКНЕ

ДОБАВИТЬ КОММЕНТАРИЙ [можно без регистрации]

Ваше имя:

Комментарий