Зміст
Розділ 1. Теорія раціональних сподівань як елемент сучасної неокласичної теорії
1.1 Зміст теорії раціональних сподівань
1.2 Р.Лукас як фундатор теорії раціональних сподівань
Висновок
Список використаної літератури
РОЗДІЛ 1.
ТЕОРІЯ РАЦІОНАЛЬНИХ СПОДІВАНЬ ЯК ЕЛЕМЕНТ СУЧАСНОЇ НЕОКЛАСИЧНОЇ ТЕОРИЇ
Теорія раціональних очікувань означає, власне кажучи, у більше широкому плані відродження неокласичних принципів, що базуються на методологічних посилках теорії загальної рівноваги Л. Вальраса, навчаннях А. Маршалла й Дж. Кларка, працях К. Векселя, И. Фишера, Ф. Хайкера.
Теоретики раціональних очікуваньповністю покладаються на механізм ринкового саморегулювання економіки. Ринкові зв'язкизаймають у їхніх побудовах особливе місце. Вони виходять із того, що ринки постійно перебувають у стані рівноваги. Приймається як незаперечний факт, що попит завжди дорівнює пропозиції, оскільки механізм ринкового саморегулювання оперативно усуває будь-які відхилення в їхньому співвідношенні. Так, якщо попит перевищить пропозиція - вступає в дію ріст цін, що приводить попит у відповідність із пропозицією. Падіння попиту на товари, навпроти, веде до зниження цін до необхідного рівня, що врівноважує попит та пропозицію. Концепція раціональних очікувань припускає, що в ході конкуренції приводяться в дію всі важелі саморегулювання, що ефективно самонабудовують економічну систему і які забезпечують її рівновагу. Прихильники цієї концепції виходять із того, що коливання виробництва або зайнятості найбільш характерні, як правило, для рівня фірми або галузі. У рамках національної економіки переважає тенденція до їхнього вирівнювання. Раціональні очікування сприяють розчищанню всіх видів ринків, приведенню їх у стан, що забезпечує стійкість економіки, оскільки господарські агенти можуть гнучко реагувати на будь-які відхилення економічної кон'юнктури, діяти відповідно до принципів оптимізації, орієнтуючись на реальні економічні показники й результати. Автори теорії раціональних очікувань не заперечують можливості циклічних коливань виробництва. Однак ігноруючи дійсну основу циклічних коливань, вони розглядають їх як результат помилок, що допускають економічними суб'єктами протягом короткострокового періоду. Причиною можливих помилок уважається неякісна, перекручена інформація, що заважає правильно оцінити кон'юнктуру й розробити реальні прогнози.
Одним з факторів, з якими необхідно вважатисягосподарським агентам при розробці на основі раціональних очікувань таких прогнозів свого економічного становища й доходів, автори нової класики називають державне втручання в господарський процес, дії урядових органів. Вони переконані в тім, що господарські агенти в стані вловлювати, раціонально очікувати й ураховувати у своїй діяльності будь-які міри економічної політики держави й відповідно реагувати на них своїми господарськимирішеннями. Прихильники концепції раціональних очікуваньвідкидають державне регулювання економіки, а міри економічної політики вважають неефективними й безперспективними. Більше того, що регулює втручання держави, представлене найчастіше непослідовної, а те й некомпетентною економічною політикою, вони розглядають як основу циклу, головної причини відхилень від природного рівня виробництва й безробіття. Кейнсіанська система антициклічного регулювання вважається причиною розв'язання в 70-і роки галопуючої інфляції й стагфляції.
Ще до того, як заявила про себе школа раціональних очікувань, М. Фридмен, включивши у свою модель адаптивні очікування, доводив неефективність кейнсіанського державного антициклічного регулювання. Це положенняобґрунтовувалося тим, що довгострокові значення зайнятості й випуску продукції в умовах ринкової економіки неминуче відповідають певним природним рівням, що залежать від інституціональних, структурних характеристик економічної системи й не підвладним державному регулюванню, політиці точного настроювання. Стосовно до короткострокових періодів положення, на його думку, міняється.
Тут економічна політика уряду в стані впливати на зайнятість і випуск продукції, що можливо, однак, тільки за рахунок нарощування темпів інфляції. У короткостроковому плані монетаристи допускають використання кривійФиллипса, хоча в довгостроковому плані, на їхню думку, вона губитьзміст, вироджується, перетворюючись у вертикальну пряму.
1.1. ЗМІСТ ТЕОРІЇ РАЦІОНАЛЬНИХ СПОДІВАНЬ
Теорія раціональних очікувань. Представники цього плину (Р. Лукас, Т. Сарджент, Н. Уоллес) намагаються створити модель, щоформализирует суб'єктивне поводження виробників і споживачів, прогнозуючи їхню реакцію на зміни політики й ринковийэкономической ситуації. Заперечуючи необхідність державного втручання в економіку, вони опираються на тезу про типовість економічногоповодження, щоврівноважує ситуацію й нівелює будь-які політичнірішення. Шанувальники теорії виділяють два підходи до оцінки очікувань: “адаптивні очікування” і “раціональні очікування”. “Адаптивні очікування” опираються на колишній досвід – знання наслідків певнихекономічних дій, облікколишніх помилок, – і визначаютьпристосувальні реакції фірм і споживачів доекономічної ситуації, стратегію їхнього поводження. “Раціональні очікування” базуються на наукових прогнозах, що враховують функціонування реальної економічної моделі: динаміку цін, витрат, рівень ставки відсотка, наслідку конкретної економічної політики, вплив урядових рішень на макроекономічні показники тощо.
Автором ідеї “раціональних очікувань” є Дж. Мут,у якому 1956 р. сформулював цей постулаті відобразив його в побудованій їм моделі. Лишечерездесять років до цієї ідеї повернувся й використовував її американський економіст, лауреат Нобелівської премії Роберт Лукас. Він став засновником “нової класичної школи економікс”, що в 70-х pp. взяла підсумнів справедливість багатьох положень як кейнсіанської, так і монетаристської доктрин, заперечувала будь-які форми державного втручання в економіку й базувалася на суб'єктивістському підході до аналізу економічних явищ.
Американські економісти Т. Сарджент і Н. Уоллесу загальному дослідженні 1975 р. на основі ідеї “раціональних очікувань” довели неефективність активної фіскальної й грошовоїкейнсіанської політики. Гіпотеза про раціональні очікування сталановим імпульсом для використання методу функціонального аналізу. Лукас побудувавфункцію пропозиції праці, що включав поточний і очікуваний рівень цін. Заперечуючиполітикові державної регуляції, новітні класики пропонують формувати економічну політику держави так, щоб вона забезпечувала стабільність рішень і законів, щоб нові правила набували чинності через достатній проміжок часу, щоб суб'єкти могли адаптуватий прогнозувати свої дії.
Теорія раціональних очікувань (РО) уперше з'явилася в 1961 р. у статті Дж.Ф. Мута, присвяченої ринкам товарів і цінних паперів. Мут задався питанням, чому жодне правило, жодна формула або модель ніколи не могли успішно прогнозувати рух цін на фінансових ринках, що дійсно нагадує те, що прийнято називати процесом "випадкових блукань", на який накладається "шум". Фактично його відповідь полягала в тім, що вся наявна інформація, здатна максимізувати точність цінових прогнозів, майже негайно інкорпорується в поточні рішення спекулянтів, так що їхнього передбачення, а отже, і очікування є "раціональними" у точному змісті слова. Традиційна кейнсианская політика керування попитом в 70-х роках виявилася порівняно неефективної в рішенні макроекономічних проблем американської економіки. І тоді одночасно ряду економістів, зокрема Р.И. Лукасу, Т.Дж. Сардженту й Н. Уоллесу, спало на думку, що причиною цього було те ж саме, чим Мут пояснював непередбачуваність руху цін на фінансові активи; економічні агенти формують свої очікування на основі тієї ж самої інформації, що є в розпорядженні політиків, і, отже, діють так, щоб нейтралізувати будь-яку спробу систематичного втручання в економіку. Насправді економічні агенти, формуючи прогнози цін й, отже, очікування цінових змін, роблять це таким же способом, якої цей ринок визначає фактичні ціни. Це не виходить, що очікування ніколи не бувають помилковими - передбачення не є зробленим, оскільки економіка піддається випадковим, непередбаченим шокам, але це означає, що імовірнісний розподіл суб'єктивних очікувань цінових змін завжди буде мати те ж середнє значення, або "математичне очікування", що й об'єктивний розподіл; раціональний прогноз, або очікування, має таку властивість, що його очікувана помилка все ще дорівнює нулю.
Із цього погляду індивіди являють собою раціонально максимізуючих агентів, а всі ринки миттєво розчищаються, забезпечуючи такий вектор рівноважних цін, при якому надлишковий попит зникає. Що ж тоді викликає відхилення від загальної рівноваги й повної зайнятості? Випадкові помилки, більше нічого. Однак випадкові помилки недостатні, щоб пояснити більш-менш регулярні циклічні коливання, які спостерігаються у всіх основних економічних тимчасових рядах, таких, як виробництво, інвестиції й зайнятість. Ці коливання можуть бути обумовлені якимсь рухом ковзної середньої випадкових помилок, а не просто випадковими помилками як такими. Звичайний спосіб, за допомогою якого прихильники теорії РО пояснюють економічний цикл, нагадує той, на основі якого Фрідмен пояснює короткострокові криві Филлипса. Він пояснює їхньою різною швидкістю, з якої пропонуючи товар довідаються про ціни, по яких вони можуть його продати, і цінах, по яких вони купують фактори виробництва: кожен помилково сприймає несподіваний ріст цін на товари й послуги, які він продає, як ріст відносних цін, а тому збільшує пропозицію; оскільки в середньому кожний робить ту ж помилку, сукупне виробництво росте. Але зрештою кожний розуміє свої помилки, і в цей момент сукупне виробництво падає до свого попереднього рівня. Інакше кажучи, економічний цикл, відповідно до цієї концепції, є власне кажучи наслідком обмеженості інформації, забезпечуваної ціновими сигналами. Важко трактувати це пояснення інакше як пояснення ad hoc і відхід від логіки теорії РО. Чи можемо ми повірити, що продавець арахісу, здатний пророчити ціну горіхів протягом усього періоду планування з очікуваною помилкою, рівної нулю, проте поплутає глобальну інфляцію з локальним збільшенням попиту на свої земляні горіхи?