Смекни!
smekni.com

Фіскальна політика як інструмент стабілізації (стр. 2 из 3)

Монетизація дефіциту. Позики урядові в Національному банку впливають на грошову базу і розмір грошової маси. Це також стосується комерційних банків, якщо не примусити їх в той час припинити надання кредитів іншим юридичним особам. Як тільки уряд збільшує свої позики у Національному банку, грошова маса призводить до високих темпів інфляції і погіршується платоспроможність. Надмірне дефіцитне фінансування небанківських установ негативно впливає на структуру попиту і економічного потенціалу. Таке явище обмежує доступ до коштів та фінансування приватних інвестицій.

Позики в інших та з МВФ. Вони призводять до нагромадження боргу, який постійно потрібно обслуговувати через виплату процентів і в термін їх погасити. Це є надзвичайно велика небезпека потрапити в економічну кабалу на довгі роки. Окремі африканські країни, які отримали політичну незалежність потрапили в тривалу боргову яму шляхом нагромадження боргу.

Накопичення українського боргу. Затримка платежів за борги або за закуплені товари та енерго носії в Росії та Туркменистані рахується особливо невдалим фінансуванням бюджету. Такі затримки рівноцінні іншим державним позикам. Вони створюють небезпеку для фінансової системи і розвалюють бюджетну структуру.

Розумний дефіцит бюджету. Якщо державні ресурси використовуються продуктивно, існує контроль за використанням цих ресурсів, від чого можна отримати дохід для покриття витрат і для обслуговування будь-яких боргів. Дефіцит легше зменшити, якщо в країні існує висока норма внутрішніх приватних збережень і досконалий ринок капіталу. В Україні якраз цього нема.

Податкова політика є владою, якщо вона забезпечує такий рівень державного дефіциту, який направлений на зниження інфляції, заохочує приватні інвестиції, підтримує кредитоспроможність за кордоном.

Фіскальна політика і стратегія регулювання економіки скеровані на те, щоб зменшити фінансову напругу, підняти роль державного сектора в економічному рості.

Обмеження надмірного попиту проходить через обмеження розмірів державних позик. Парламенту потрібно визначити верхню межу урядових кредитів через Національний банк України. Заходи податкової політики тоді ефективні, коли вони направлені на пропозиції. Слід зменшити податки на інтелектуальну власність, винаходи, нові технології, це пожвавить виробництво, зменшить витрати та підвищить прибутки.

Структура оподаткування. Податкові заходи потребують швидкого росту доходів, які необхідні для стабілізації економіки. Податки повинні бути еластичними і більш-менш стабільними, принаймні на певний період. У країнах з низькими доходами, це стосується й України, структура оподаткування висвітлює такі контури: переважна більшість податків надходить від виробництв національних товарів і зовнішньоторгових операцій.

У розвинутих ринкових країнах, де є значні доходи, податки від зовнішньоекономічних операцій відіграють другорядну роль. Державні підприємства є банкрутами. Значні доходи відсутні.

Для оцінки впливу фіскальної політики на бюджет використовуються концепції бюджету повної зайнятості та циклічного бюджету. Бюджет повної зайнятості (структурний бюджет) визначається рівнем сальдо бюджету (дефіциту або надлишку), який мав би місце за поточного реального рівня державних видатків і податкових ставок в умовах потенційного рівня випуску в економіці. Зміна бюджету повної зайнятості показує напрям, у якому фіскальна політика буде впливати на зміну сукупного попиту в економіці. Циклічний бюджет відбиває вплив ділового циклу на державний бюджет, тобто показує, яким чином фаза економічного циклу впливає на доходи, видатки і сальдо бюджету. Фактичний дефіцит державного бюджету складається під впливом дискреційної бюджетно-податкової політики (структурний дефіцит) і циклічних коливань в економіці (циклічний дефіцит). Структурний дефіцит визначається як бюджетний дефіцит при діючих податкових ставках і потенційному рівні випуску. Перевищення фактичного дефіциту над структурним дає циклічний дефіцит, а перевищення структурного дефіциту над фактичним, навпаки, циклічний надлишок. Зміна абсолютного розміру циклічного дефіциту визначається змінами в структурі податків і державних витрат, автоматична зміна яких відповідає змінам рівня реального обсягу виробництва, інфляції та безробіття залежно від фази економічного циклу.

Концепції бюджетного дефіциту такі:

• зовнішній дефіцит дорівнює зовнішнім видаткам держави за винятком державних надходжень від зовнішніх джерел;

• внутрішній дефіцит – це загальний дефіцит “мінус” зовнішній дефіцит;

• операційний дефіцит визначається як загальний дефіцит за винятком інфляційної частки процентних платежів;

• первинний дефіцит є різницею між величиною загального дефіциту і сумою всіх процентних платежів;

• поточний бюджетний дефіцит /надлишок/ утворюється поточними державними доходами за винятком поточних видатків. Для фінансування дефіциту бюджету використовуються як інфляційні, так і неінфляційні джерела.

Бюджетний дефіцит зменшується при:

• збільшенні реального національного продукту – підвищуються податкові надходження, а соціальні виплати зменшуються;

• зниженні податків – використовуваний доход домашніх господарств збільшується, отже, збільшуються заощадження, що йдуть на інвестиції.

Заходи держави з покриттю бюджетного дефіциту:

• запозичення в центрального банку (додаткова емісія грошей), наслідком чого буде інфляція;

• збільшення внутрішнього боргу (випуск державних цінних паперів);

• збільшення зовнішнього боргу (міжнародний кредит).

Бюджетний надлишок направляється на погашення цих заборгованостей.

Існує три джерела дефіцитного фінансування:

• внутрішні позички. В цьому випадку уряд виходить на внутрішній грошовий ринок, де розміщує свої позички, тобто продає державні цінні папери, і за рахунок виручки від їх реалізації отримує необхідні кошти в борг;

• зовнішні позички. Ці позички можуть надавати уряду міжнародні фінансові організації, іноземні уряди та приватні іноземні фірми;

• грошово-кредитна емісія. Це означає, що Національний банк випускає нові гроші, які не забезпечені зростанням товарної маси, і за допомогою певного кредитного механізму фінансує уряд.

Неінфляційні джерела містять в собі:

• внутрішні та зовнішні позики на фінансових ринках: кредити комерційних банків, іноземних урядів та міжнародних організацій; продаж державних цінних паперів комерційним банкам, фірмам та домогосподарствам;

• трансферти – фінансування у вигляді безоплатної допомоги.

Зменшити дефіцит бюджету уряд може і шляхом накопичення заборгованості – прострочування платежів по боргах або за куплені товари, а також за рахунок підвищення податків. Ці заходи теж мають неінфляційний характер.

Інфляційним джерелом фінансування бюджетного дефіциту є монетизація дефіциту, яка відбувається в результаті позик центрального банку урядові та купівлі центральним банком державних цінних паперів.

В аналітичному вигляді фінансування бюджетного дефіциту (ВD – Budget deficit) можна показати таким чином:

ВD = МВ + D + е•D*,

де: ВD – показник дефіциту бюджету;

МВ – грошова база;

D – внутрішній борг;

D* – зовнішній борг в іноземній валюті;

е – валютний курс.

Характер фінансування державного сектора і бюджетного дефіциту має різні макроекономічні наслідки. Найбільший негативний вплив справляє монетизація дефіциту. Фінансування дефіциту через центральний банк безпосередньо впливає на грошову базу та розмір грошової маси. При монетизації дефіциту держава отримує сеньйораж – доход від друкування грошей. Сеньйораж виникає в умовах перевищення приросту грошової маси над приростом реального ВВП, наслідком чого є зростання середнього рівня цін. З огляду на це всі економічні агенти змушені сплачувати так званий інфляційний податок (Inflation tax), який через вищі ціни перерозподіляє частину їхніх доходів на користь держави.

Боргове фінансування дефіциту бюджету веде до накопичення державного боргу, який потрібно обслуговувати. Обслуговування боргу пов'язане з виплатою відсотків по ньому й поступовою сплатою основної суми боргу.

Існує три концепції регулювання державного бюджету.

1. Збалансування бюджету на щорічній основі. Це означає, що державні витрати повинні вирівнюватися з доходами в межах кожного року. Але така концепція вступає в суперечність зі стабілізаційною функцією фіскальної політики.

Припустимо, що економіка увійшла в фазу падіння. ВВП скорочується, тому автоматично зменшуються чисті податки, що спрямовує державний бюджет до дефіциту. Тепер припустимо, що нам потрібно збалансувати державний бюджет на щорічній основі. Для нього потрібно дискреційно підвищити чисті податки або зменшити державні закупки. Але ці заходи є стримуючими для економіки. Вони викличуть ще більше падіння виробництва, тоді як його потрібно збільшувати.

2. Збалансування бюджету на циклічній основі. Згідно з цією концепцією бюджет повинен балансуватися не щорічно, а в межах економічного циклу. Під час падіння виробництва держава, щоб стимулювати економіку, дискреційно зменшує чисті податки і збільшує державні закупки, що спрямовує бюджет до дефіциту. Під час інфляційного зростання, щоб стримати економіку, держава дискреційно підвищує чисті податки і скорочує державні закупки, що спрямовує бюджет до надлишку.

Бюджетний надлишок під час інфляційного зростання повинен покривати бюджетний дефіцит під час падіння виробництва і тому в межах економічного циклу бюджет повинен балансуватися. Але досвід показує, що зростання та падіння нееквівалентні між собою за глибиною й тривалістю. Тому в межах економічною циклу гармонії між надлишками і дефіцитами не досягається, що не забезпечує збалансованості державного бюджету.