Дійсно при незмінних швидкості обертання грошей - V та обсязі виробництва - Y рівень цін знаходиться в прямій залежності від маси грошей в обігу - М. Однак приклади з практики господарювання країнах з розвинутою ринковою економікою показують, що зростання грошової маси не завжди приводить до зростання цін. Вплив зростання грошової маси може компенсуватись зменшенням швидкості обертання грошей та збільшенням обсягів виробництва, і навпаки, зростання цін може відбуватись при зростанні швидкості обертання грошей та зменшенні обсягів виробництва. Враховуючи 2це, монетаристи вважають, що швидкість обертання грошей відносно стала величина. Будучи функцією процента якщо останній не змінюється то й швидкість обертаннях грошей також не змінюється. А зв’язок між процентною ставкою і швидкістю обертання пояснюється тим, що за вищої ставки процента люди менш схильні тримати готівку, намагаючись її позбутись. Завдяки цьому пришвидшується обертання грошей.
Кейнсіанство пояснює інфляцію попиту виходячи з теорії сукупного попиту. З курсу мікроекономіки відомо, що ціни залежать від граничних витрат - MC, а граничні витрати, у свою чергу, від рівня зарплати. За цією теорією зростання сукупного попиту веде до зростання рівня зарплати, останнє веде до зростання витрат, а це веде до зростання цін.
Різновидом одночасно інфляції попиту та інфляції пропозиції є так звана “ інфляція, пов’язана зі спадом”. ЇЇ модель розглянута у підручнику- Долан Е.Д.., Ліндсей Д.Е. Макроекономіка. с.284-286. І цікава для українського читача тому, що відтворює ситуацію з інфляцією в Україні. Така модель ґрунтується на припущенні, що уряд відчуваючи негативні наслідки очікуваної інфляції, намагається приборкати її обмеженням сукупного попиту, що приведе до падіння обсягів виробництва, а виробники є інертними у їх ставленні до цін. Проіснувавши певний час в умовах інфляції, навіть якщо відбувається реальне обмеження сукупного попиту, люди очікуватимуть зростання цін. Про схожість та несхожість вказаної моделі з ситуацією в Україні рекомендуємо прочитати у підручнику І. Родіонової, с.113-114.
Втрати від інфляції традиційно поділяють на ті, що мають місце при передбачуваній та при непередбачуваній інфляції. Суспільними втратами передбачуваної інфляції є: часта зміна цінників, каталогів тощо, що призводить до додаткових витрат—“меню витрат”(menu costs), а також втрати від частого відвідування банків для зняття коштів з поточних рахунків, на яких люди тримають усю готівку щоб запобігти втраті купівельної спроможності грошей. - “витрати зношеного взуття” (shoe leather costs)
До суспільних витрат непередбачуваної інфляції належать: 1) фіскальний податок (fiskal draq), спричинений тим, що в умовах інфляції кількісне зростання доходів має номінальний характер і може означати падіння реальних доходів; водночас норма податків протягом певного часу лишається незмінною, і платники податку несуть додатковий тягар; 2) перерозподільний ефект, коли втрачають усі, хто має фіксовані доходи, а також надає гроші у позику під незмінний процент; 3) втрата цінами регулюючої ролі, яка пояснюється тим, що внаслідок інфляційного зростання цін скорочуються обсяги виробництва і споживання (виробники скорочують виробництво через подорожчання ресурсів, споживачі обмежують споживання через зменшення реальних доходів); 4) втрата всіма грошовими показниками здатності вимірювати економічні процеси через постійну зміну масштабу вимірювання.
Серед негативних наслідків, які відчували і продовжують в деякій мірі відчувати громадяни України від інфляції, окрім перерахованих вище, можна назвати: 1) втрата будь-якої зацікавленості у продуктивній діяльності, пов’язаній із створенням товарів і послуг, і втягування все більшої частини населення у спекулятивну діяльність; 2) недоцільність заощаджень і скорочення інвестицій та пов’язане з цим тотальне гальмування технічного прогресу, руйнування виробничого потенціалу. 3) ухилення від сплати податків, корумпованість державних службовців; 4) загроза реанімації тотального адміністрування під приводом “неспроможності ринкових регуляторів” тощо.
Основними антиінфляційними заходами являються:контроль над зарплатою та цінами, індексація доходів, політика податкового регулювання, збільшення природного рівня виробництва. Серед заходів по здійсненню останнього можна назвати зміни у системі оподаткування та податкових пільг з метою підвищення продуктивності і стимулювання додаткових інвестицій, стимулювання конкуренції виробників, вкладення державних коштів у розвиток виробничої та соціальної інфраструктури.
Специфічними заходами по приборканню інфляції в постсоціалістичних країнах при переході до ринку є: обмеження ліквідності грошей, протидія зовнішнім інфляційним чинникам, підвищення курсу національної валюти, роздержавлення економіки як засіб підвищення економічної ефективності виробництва, стимулювання імпорту, подолання хронічного дефіциту державного бюджету.