Продуктивні сили Китаю (стр. 6 из 8)
Основою зовнішньоекономічних зв'язків Китаю є зовнішня торгівля. За її обсягом Китай наприкінці 90-х років вийшов на 10-е місце у світі. Досягнуто це було за рахунок надзвичайно високих темпів зростання експорту та імпорту.
Зниження темпів росту зовнішньої торгівлі в 1996 — 1998 роках було пов'язане з кризовими явищами, що охопили країни Південно-Східної Азії в той час.
З на себе увагу наявність позитивного сальдо зовнішньої торгівлі Китаю майже все десятиліття 90-х років. Це сприяє накопиченню золотовалютних резервів країни і покращанню її платіжного балансу.
Основними партнерами Китаю в експорті є: США (26% всього експорту в 2000 р.), Сянган (21%), Японія (15%), Німеччина (4%), Республіка Корея (3%). Імпорт Китаю географічно розподіляється таким чином: Сянган (17%), Японія (17%), Республіка Корея (9%), США (9%), Німеччина (4%), Росія (3%) Щодо Сянгану, то, як вже зазначалося, це особлива територія Китаю, яка здійснює значні за обсягом посередницькі операції в зовнішній торгівлі Китаю. В структурі зовнішньої торгівлі Китаю поступово зростає частка готової продукції, в тому числі машин і устаткування як в імпорті, так і в експорті.
Товарна структура зовнішньої торгівлі Китаю (2000 р., %)
| Товарні групи | Експорт | Імпорт |
| Машини і устаткування | 33,1 | 40,8 |
| Напівфабрикати | 17,1 | 18,6 |
| Продукти харчування | 4,9 | 2,1 |
| Продукція хімічної промисловості | 4,9 | 13,4 |
| Мінеральне паливо | 3,2 | 9,2 |
| Сировина | 1,8 | 8,9 |
| Інші товари | 35,0 | 7,0 |
У 2002 р. Китай став членом Світової торговельної організації (СТО). Ця подія вимагає від уряду Китаю здійснення подальшої лібералізації зовнішньої торгівлі, зокрема зниження тарифних і нетарифних обмежень. З одного боку, членство у СТО сприятиме нарощуванню обсягів китайського експорту; з іншого боку, потенційно величезний внутрішній ринок Китаю стане більш доступним для іноземних товарів, що загострить конкуренцію національним виробникам.
Орієнтуючись на перспективи освоєння китайського ринку, іноземні бізнесмени активно залучаються до нього, вкладаючи прямі й портфельні інвестиції. Китай посідає друге місце у світі (після США) за щорічним залученням іноземних інвестицій.
За 22 роки реформ (1978 — 2000 рр.) в Китай надійшло понад 500 млрд. дол. іноземного капіталу, у тому числі 347 млрд. дол. у формі прямих інвестицій. В 1999 р. в країні нараховувалося 212 тис. підприємств з іноземним капіталом, в які було вкладено загалом 779 млрд. дол.; 68% капіталу складали кошти іноземних інвесторів.
Найбільше іноземного капіталу вкладено в обробну промисловість. Завдяки цьому в країні виникли нові галузі промисловості, надійшли сучасні техніка й технології, ноу-хау, управлінський досвід і знання.
Іноземний капітал зайняв важливі позиції у зовнішній торгівлі Китаю. В 1999 р. частка підприємств з іноземним капіталом становила 45% в експорті країни і 52% в імпорті1.
Залученню іноземних інвестицій сприяє політика створення спеціальних економічних зон. До кінця 90-х років у Китаї діяло близько 120 спеціалізованих зон.
Зовнішня заборгованість КНР становила в 2000 р. 162 млрд. дол. На 70% вона складається з довготермінової заборгованості. Відсоткові ставки, за якими залучалися кошти, мають тенденцію до зниження (з 8% в 1990 р. до 6% в 1999 р.), що говорить про довіру іноземних кредиторів до Китаю.
Золотовалютні резерви Китаю мають тенденцію до зростання; у 2000 р. їх обсяг становив 166 млрд. дол. В період 1990 — 2000 років золотовалютні резерви Китаю збільшувалися пересічно за рік на 18,8% .
КНР підтримує торговельно-економічні відносини із 182 країнами світу. її основні партнери — Японія, США та західноєвропейські країни, на які припадає 55% зовнішньоекономічного товарообігу. Вказані країни також зацікавлені у тісній співпраці з Китаєм.
Дуже важливими є зв'язки КНР з Україною. Китайці добре пам'ятають 1950-ті, коли українські спеціалісти допомагали їм будувати понад 150 великих підприємств. Місцеві фахівці визнають "українське походження" передових на той час авіаційних технологій, технологій тракторобудування та турбінобудування, буряківництва і тваринництва. Вже тоді існували зв'язки і між деякими регіонами України й Китаю, які були перервані в 60-ті-на початку 80-х років). Після нормалізації відносин між двома державами (середина 80-х минулого століття) ці зв'язки було поновлено. Найбільш продуктивно вони розвивалися між Україною і провінцією Хубей, а також Києвом і адміністративним центром Хубею — містом Ухань.
За роки незалежності України процеси міжрегіонального співробітництва між нашою державою і Китаєм значно прискорилися. Підписано вже більше десяти угод про співробітництво між областями і містами України та провінціями і містами Китаю. Новими перспективними напрямками двостороннього співробітництва з урахуванням потенціалу регіонів обох країн є: зовнішня торгівля (торгові операції, переробка давальницької сировини, створення спільних підприємств, залучення технологій); промисловість (поставки комплектного обладнання для електростанцій, окремих видів хімічного, металургійного, переробного обладнання, створення спільної асоціації з інжинірингу в галузі енергетики і енергетичного машинобудування для проектування і комплектної поставки енергетичного обладнання в інші провінції Китаю і в треті країни; передача технології виробництва тракторів та інших сільгоспмашин); науково-технічне співробітництво в галузі хімії, металургії, геології тощо.
Друга половина 90-х років характеризується подальшим розширенням географії міжрегіональних зв'язків між окремими регіонами України і КНР і поглибленням їх змісту. У 1993-1998 рр. були започатковані контакти і налагоджене пряме співробітництво: між столицями України і КНР — Києвом і Пекіном (1993), Київською обл. і провінцією Хубей (1994), Луганською обл. і провінцією Хейлунцзян (1994), Херсонською обл. і провінцією Шаньдун (1994), Миколаївською обл. і Спеціальною економічною зоною Шаньтоу (1995), Кіровоградською обл. та округом Сюйчжоу (1995), Автономною республікою Крим і провінцією Хайнань (1995), Донецькою областю і провінцією Гуандун (1996), Хмельницькою обл. і провінцією Хебей (1997), Івано-Франківською обл. і провінцією Шаньсі (1998), а також між містами Харків і Тяньцзінь (1993), Одеса та Ціндао (1995), Херсон і Цзі-нань (1995), Чернігів і Цзибо (1995), Черкаси та Цзілінь (1996), Дніпропетровськ і Сіань (1997), Запоріжжя та їчан (1997) та ін.
У 1990-х роках експорт забезпечував КНР 80% валютних надходжень. В експортних галузях було зайнято 20 млн осіб. На зовнішній ринок вивозилося 20% валової продукції промисловості і сільського господарства. Близько 40% імпорту Китаю припадало в цьому періоді на машини, обладнання і транспортні засоби. Важливу роль відігравали Спеціальні Економічні Зони (СЕЗ), які почали створювати з 1979 р. Зараз на них важливу роль відігравали Спеціальні Економічні Зони (СЕЗ), які почали створювати з 1979 р. Зараз на них припадає чверть іноземних інвестицій в економіку країни. Більшість СЕЗ розташовані в південних районах: Шеньчжень, Чжухай — на кордоні з Сянганом (Гонконгом); Аоминьом (Макау), Шантоу і Сяминь — на морському узбережжі навпроти Тайваню. Вони мають особливий статус, пільгові податковий, митний та валютний режими.
4.2. Роль іноземних інвестицій у розвитку держави
Іноземні інвестиції в економіку Китаю включають зовнішні позики та прямі економіки в Китаї . На початок 1993 р. число затверджених Китаєм об'єктів за участю іноземного капіталу досягло 83423, договірна сума зовнішніх інвестицій складала 122,7 млрд дол. Ці цифри збільшилися відповідно на 70,7 та 76,7% порівняно з попереднім роком, сума фактично використаного іноземного капіталу складала 36,77 млрд дол., що на 91,5% більше, ніж у 1992 р. З них іноземні прямі інвестиції — 26 млрд дол. Крупномасштабне залучення іноземного капіталу з метою сприяння господарському будівництву Китаю почалось у 1979 р. та є одним із головних елементів сучасної стратегії банківських установ на іноземному та змішаному капіталі, в значному масштабі залучався іноземний капітал для забудови житлових районів і будівництва відкритих зон.
З поступовим формуванням архітектоніки зовнішньоекономічного співробітництва пільги для інвесторів у приморських відкритих містах стали поширюватися й на міста-порти вздовж судноплавних річок, на міста прикордонних зон, на адміністративні центри внутрішніх провінцій.
Використання закордонних інвестицій, в тому числі іноземних позик, стало великою підтримкою будівництва базових галузей народного господарства та інфраструктурних споруд, а також технічного переобладнання підприємств. Китай строго контролює масштаби зовнішньої заборгованості, що дає змогу зберігати її у розумних межах.
Від 80-х років у Китаї вживались всі можливі заходи, залучено величезну частину матеріальних, фінансових та людських ресурсів для будівництва залізниць, автомобільних доріг, аеропланів, системи зв'язків, електростанцій, об'єктів водопостачання тощо, таким чином склались сприятливі умови для іноземних інвесторів. Водночас підвищилася «гнучкість» у залученні іноземних інвестицій. Розроблено та опубліковано більше 500 законів та положень щодо економічної діяльності іноземних громадян у Китаї. Більш як із 200 державами укладено двосторонні угоди про охорону інвестицій. Все це склало правову базу та надало юридичні гарантії для іноземців, які вкладають свій капітал в економіку Китаю.
4.3. Економічнівідносини між КНР та країнами СНД
Початок 80-х років став поворотним у розвиткові китайсько-радянських відносин. Після 20-річного застою в економічних зв'язках значно розширилась торгівля СРСР та КНР. Від 1981 р. по 1990 р. обсяг двостороннього товарообороту збільшився більш ніж у 17 разів. Поряд з традиційними торговими зв'язками почало розвиватися науково-технічне, кредитне, інвестиційне співробітництво, виробнича кооперація.