Смекни!
smekni.com

Акціонерні товариства (стр. 4 из 5)

Випуск акцій на подавця передбачений законодавством деяких так званих офшорних зон, прикладом тут можуть служити Британські Віргінські острова (в 1984 році там набутив чинності ордонанс про компанії міжнародного бізнесу, що закріпив таке право за офшорними компаніями – тими, які зареєстровані на островах, але провідну свою діяльність за їхніми межами [23.c76].

Акції можуть бути видані тільки після повної оплати їхньої вартості. Рух іменної акції фіксується в книзі реєстрації акцій, що ведеться акціонерним товариством або спеціальними органами, що мають право ведення реєстру акціонерів.

Роль загальних зборів акціонерів

Збори акціонерів – вищий орган АТ. Але тут виникає питання: чи є він вищим органом керування чи суспільства ні? Відповідно до п. 1 ст. 47 ФЗ «Про акціонерні товариства» – так, а по законодавству інших країн, наприклад Угорщини, ні, те ж у Чехії й Словаччині.Більшість американських учених уважають, що система керування, що опирається в основному на рішення акціонерів, була б подібна до держави, керованому шляхом постійного проведення референдумів. [24.c57–58] Відомий фахівець в області закордонного цивільного права М.И. Кулагин писав: «Майже в будь-якій роботі буржуазних авторів, присвяченої проблемам акціонерних компаній, можна зустріти різку критику зборів акціонерів. Їх називають «марною формальністю», «ареною для ораторських вправ директорів і членів наглядацької ради», «беззмістовною церемонією обміну банальностями й не стосовними до справи зауваженнями», «одним з найбільш слабких місць… акціонерного права».

П. Самуэльсон писав, що «до початку 60-років XX століття на зборах акціонерів було присутнє не більше 10 чоловік. Згодом коло учасників щорічних зборів розширився до 100 чоловік і більше, приваблюваних безкоштовним частуванням і можливістю переривати критичними зауваженнями виступаючих членів правління або хоча б подивитися на цей спектакль» [25 c. 106].

Дійсно, простежується деяка тенденція до обмеження компетенції загальних зборів акціонерів. Вона проявляється у встановленні вичерпного переліку питань, що ставляться до компетенції загальних зборів. Таке положення втримується в § 119 Закону ФРН «Про акціонерні товариства». У випадку, якщо загальні збори ухвалюють рішення щодо питань, що виходять за рамки його компетенції, вони зізнаються недійсними. Російський законодавець сприйняв подібний підхід (п. 3 ст. 48 Закону «06 акціонерних товариствах»).

Падіння ролі збори акціонерів проявляється ще й у тім, що права, що були ніколи прерогативою загальних зборів, можуть бути передані тепер іншому органу керування. Відповідно до статей 215 й 287 Закону Франції «Про торговельні товариства», до таких прав ставиться право на збільшення або зменшення статутного капіталу, випуск облігацій. З п. 2 ст. 48 вітчизнянім акціонерного Закону треба, що питання, пов'язані зі збільшенням статутного капіталу, можуть бути передані на розгляд ради директорів акціонерного товариства.

Типи акціонерних товариств

Існує два типи акціонерних товариств: відкриті й закриті (ВАТ і ЗАТ).

Основна відмінність між ними укладається в способі розподілу акцій. Акції закритих акціонерних товариств розподіляються серед їхніх засновників. Акції відкритих акціонерних товариств вільно продаються й купуються, і співвласником об'єднаного майна такого суспільства може стати всякий, хто купив хоча б одну акцію. При цьому акції відкритого акціонерного товариства можуть переходити від одного власника до іншого без згоди інших акціонерів, тоді як акції суспільства закритого типу – лише за згодою більшості акціонерів, якщо інше не обговорено в уставі суспільства.

Закрите акціонерне товариство являє собою об'єднання не тільки капіталів, але й конкретних учасників (фізичних й юридичних осіб). У Законі про акціонерні товариства передбачено: у закрите АТ може входити не більше 50 учасників (фізичних й юридичних осіб). З моменту перевищення цієї межі суспільство буде визнаватися відкритим незалежно від запису в уставі й зобов'язано перереєструватися в якості відкритого. Уперше подібний вид акціонерних товариств був передбачений у Законі «Про підприємства й підприємницьку діяльність» від 25.12.90.

У відкритому АТ є головні власники – власники контрольного пакета акцій. При істотній розмитості власності їм часом досить володіти 15% акцій, щоб контролювати ситуацію, проводити політикові хазяїна. Ця тенденція була властива акціонерним компаніям і раніше. В.И. Ленін писав про це: «Досвід показує, що досить володіти 40% акцій, щоб розпоряджатися справами акціонерного товариства, тому що відома частина роздроблених дрібних акціонерів не має на практиці ніякої можливості брати участь у загальних зборах і т.д. «[26.c216]. Але час вносить виправлення в ці розрахунки, і пізніше автори приводять інші цифри – «Практика показує, що завдяки розпорошеності більшої частини акцій, 5 – 6% загального їхнього числа цілком достатньо для здійснення діючого контролю» [27.c67].

Висновок

На закінчення, на мою думку, необхідно позначити загальні тенденції розвитку акціонерного законодавства й відзначити особливості правового положення акціонерних товариств й акціонерів в окремих державах.

Розвиток суспільних відносин не у всіх країнах іде рівномірно й однаково, ці розходження знаходять своє відбиття й у праві, що регулює ці суспільні відносини. Цим, на мій погляд, і порозуміваються ті розходження, які можна помітити в національних законодавствах, присвячених регулюванню правового положення акціонерних товариств.

Загальним для всіх держав є те, що в цей час в абсолютній їхній більшості, діють спеціальні закони, що регулюють організацію й діяльність акціонерних товариств. Саме законодавству (національному, наднаціональному – у Євросоюзі, на рівні суб'єктів держави – у США) належить сьогодні основна роль у забезпеченні правового регулювання суспільних відносин, пов'язаних з акціонерними товариствами.

У цей час в економічно розвинених країнах можна спостерігати ряд тенденцій, пов'язаних з діяльністю акціонерних товариств, які знаходять своє відбиття в законодавстві:

Зменшення розміру часток акцій, що належать окремим акціонерам. Ця закономірність обумовлена прагненням великих корпорацій поєднувати свої ресурси для завоювання нових ринків, а також бажанням убезпечити свої вкладення від ризику, пов'язаного з діяльністю окремої компанії – розділивши свій капітал на дрібні пакети акцій, їхній власник, тим самим, страхує себе від непередбачених негативних обставин. В 1988 році тільки 8 з 50 найбільших американських корпорацій мали у своїх списках власників, яким належало 5% і більше акціонерного капіталу.

Характерним для високорозвинених держав можна вважати збільшення числа інституціональних інвесторів (тобто акціонерів – юридичних осіб). У США частка акціонерного капіталу, що перебуває в розпорядженні інституціональних інвесторів, збільшилася в 80-і роки XX століття з 50% до 62%.

Ці закономірності також можна обумовити й антимонопольним законодавством, дроблення капіталу й придбання одним акціонерним товариством акцій іншого суспільства – досить розповсюджений спосіб обійти антимонопольні обмеження.

Подібна ситуація породжує протиріччя між інституціональними інвесторами й акціонерами – фізичними особами. Наприклад, Х. Окумура, аналізуючи діяльність акціонерних товариств у Японії, переконливо доводить, що головною метою інвесторів – юридичних осіб при покупці акцій, на відміну від фізичних осіб, чиї інтереси до суспільства визначаються розміром виплачуваних дивідендів, є встановлення абсолютної домінанти в процесі керування акціонерним товариством.

Під дивідендом, згідно п. 2 ст. 42 ФЗ «про акціонерні товариства» варто розуміти частина чистого прибутку, тобто прибутку, що залишилася після сплати податків, за підсумками діяльності акціонерного товариства, виплачуваної у вигляді доходу на акцію.

Російське законодавство містить досить істотний з мого погляду недолік, у ньому не передбачене право акціонера вимагати виплати дивідендів у судовому порядку, якщо акціонерне товариство, не дивлячись на отриманий прибуток, відмовляється нараховувати дивіденди. Це дозволяє великим акціонерам, тримаючи у своїх руках керування акціонерним товариством ущемляти права дрібних акціонерів. У США законодавство надає таке право акціонерові, більше того крім суду там існує спеціальний державний орган, що стежить за тим, щоб корпорації дістаючи прибуток, платили своїм акціонерам дивіденди.

Сформована ситуація відображається й на немайнових правах дрібних власників акцій. По російському законодавству брати участь у підготовці порядку денного загальних річних зборів акціонерів мають право тільки ті, хто володіє не менш чим 2% голосуючих акцій суспільства. Можливість рядових акціонерів брати участь у формулюванні повістки загальних зборів обмежуються й закордонним законодавством. Так, наприклад, зі ст. 160 Закону Франції «Про торговельні товариства» треба, що включати в повістку загальних зборів проекти рішень із яких-небудь питань можуть лише особи, що представляють не менш 5% статутного капіталу. За законами більшості штатів США рада директорів може проігнорувати пропозиції акціонерів, якщо акціонер володіє акціями на суму менш 1000 $ або менш чим 1% від загального числа акцій, що перебувають в обігу.