Смекни!
smekni.com

Витрати виробництва (стр. 2 из 4)

Неявні витрати (внутрішні) визначаються вартістю ресурсів,які є власністю даного підприємства (заробітна плата підприємця-власника,яку він собі не виплачує,отримуючи дохід;можлива орендна плата за власну будівлю фірми тощо).Це грошові платежі,які б міг отримати підприємець при альтернативному використанні власних ресурсів. Підприємець використовує власні гроші,які б міг помістити в банк на депозит,він може використовувати власні приміщення, що могли б передаватися в оренду та приносити відповідний дохід тощо. Отже, використовуючи власні ресурси для організації виробництва,підприємець втрачає певну грошову вигоду, яку міг би отримати при інших варіантах використання ресурсів.

До неявних витрат належить і нормальний прибуток.Його розмір визначають рівнем доходності, що є нормальним або середнім для певної галузі. Нормальний прибуток – це плата підприємцеві за його діяльність, спрямована на виявлення рішень, впровадження інновацій, а також за ризик щодо кінцевих результатів.

Нормальний прибуток потрібен для утримання підприємця в певній сфері діяльності й виступає частиною виробничих витрат, яка повинна компенсуватися ціною за вироблену продукцію чи надані послуги.

Отже, можна стверджувати, що:

Бухгалтерські (явні, зовнішні) витрати +Неявні (внутрішні) витрати =Економічні (альтернативні )

Крім,економічних витрат, в умовах ринках є трансакційні витрати.На відмінну від виробничих, трансакційні витрати виникають у сфері обміну в процесі налагодження відносин між ринковими агентами при встановленні або передачі прав власності.

Можна виділити такі види трансакційних витрат:

· Витрати на пошук інформації ( про потенційних постачальників і покупців, ціни, характеристика товарів та послуг).

· Витрати на проведення переговорів та укладання контрактів.

· Витрати на вимірювання.

· Витрати на специфікацію та захист прав власності.

· Витрати на юридичний захист контракту.

Отже, трансакційні витрати виникають і до процесу обміну, і в процесі обміну, і після нього.

Якщо нормальний прибуток входить до складу альтернативних витрат, то економічний прибуток є додатковим доходом підприємця внаслідок його ефективної діяльності у певній галузі і він не належить до витрат. Цей прибуток отримують не всі підприємці.Його розмір обчислюють як різницю між виручкою (доходом) від реалізації продукції та економічними витратами. У мікроекономіці йдеться, як правило про економічний прибуток.

Бухгалтерський прибуток – це різниця між виручкою (доходом) від реалізації продукції та бухгалтерськими витратами. Отже розмір бухгалтерського прибутку перевищує обсяги економічного прибутку на величину неявних(внутрішніх) витрат[ 2.85].

В процесі своєї діяльності підприємство здійснює матеріальні та грошові витрати. Залежно від ролі, яку вони відіграють у процесі відтворення, їх поділяють на три групи:

1.Витрати, пов'язані з основною діяльністю підприємства. Це витрати на виробництво або реалізацію продукції, так звані поточні витрати, які відшкодовуються за рахунок виручки від реалізації продукції (послуг).

2.Витрати, пов'язані з інвестиційною діяльністю, тобто на розширення та оновлення виробництва. Одноразові витрати на просте та розширене відтворення основних фондів,

приріст оборотних коштів та формування додаткової робочої сили для нового виробництва. Джерелами фінансування цих витрат є амортизаційні відрахування, прибуток, емісія цінних паперів, кредити тощо.

3.Витрати на соціальний розвиток колективу (соціально-культурні, оздоровчі, житлово-побутові та інші потреби). Ці витрати не пов'язані з процесом виробництва, а тому джерелом їх фінансування є прибуток.

Найбільшу питому вагу у загальному обсязі витрат підприємства мають витрати на виробництво.

За цільовим спрямуванням витрати підприємства можна поділить:

· На основні витрати( безпосередньо пов’язані з технологічним процесом випуском продукції).

· Витрати на обслуговування( на утримання допоміжних підрозділів (включаючи витрати на збут ) і підрозділів соціального характеру).

· Витрати на управління (включають витрати на утримання й обслуговування апарату управління виробничими та невиробничими підрозділами, а також витрати на утримання й обслуговування апарату управління підприємством.

За способом включення до собівартості окремих видів продукції розрізняють:

· Прямі витрати. Безпосередньо пов’язані з виробництвом продукції; їх можна прямо включити до собівартості за відповідними об’єктами обліку. Іншими словами, прямі витрати є сукупною вартістю ресурсів, втілених у продукцію; до вартості таких ресурсів належить і жива праця у відповідній оцінці,яка, у свою чергу,включає заробітну плату та відрахування на соціальне страхування найманих працівників,зайнятих у безпосереднім виготовленням конкретних видів продукції.

· Непрямі витрати. Пов’язані з виробництвом відразу кількох або всіх видів продукції підприємства. Непрямі витрати протягом звітного періоду обліковуються на збірно-розподільчих рахунках, а потім за встановленою методикою деякі з них розподіляються між окремими видами продукції,а деякі — списуються безпосередньо в дебет рахунку основного виробництва.

За ознакою залежності від обсягів випуску продукції (виконання робіт, надання послуг )витрати підприємства поділяються на постійні та змінні.

Змінні витрати нормуються на кожну одиницю продукції;їх розмір змінюється пропорційно до зміни обсягу випуску продукції

Розмір постійних витрат не залежить від обсягу випуску продукції( виконання робіт, надання послуг).

. У свою чергу, змінні витрати поділяють на пропорційні, прогресивні і регресивні.

Пропорційні змінні витрати змінюються прямо пропорційно до обсягу виробництва (коефіцієнт пропорційності дорівнює одиниці). Це витрати на сировину, основні матеріали, комплектуючі вироби, відрядну заробітну плату.

Прогресивні змінні витрати зростають у відносно більшій пропорції, ніж обсяг виробництва (коефіцієнт пропорційності більший за одиницю). До них можна віднести витрати на відрядно-прогресивну оплату праці.

Регресивні змінні витрати змінюються у відносно меншій пропорції, ніж виробництво (коефіцієнт пропорційності менший за одиницю). До цих витрат належать витрати на експлуатацію машин та устаткування, його ремонт, інструмент тощо.

Поділ витрат на постійні та змінні дає змогу визначити кількісну залежність різних витрат від змін в умовах виробництва та реалізації при здійсненні планування, виборі варіантів рішень.

За своєю цілісністю витрати поділяються на продуктивні та непродуктивні.

Продуктивні –залежать від характеру господарської діяльності підприємства і передбачаються за кошторисом витрат на виробництво та планом економічного і соціального розвитку. До них відносять більшу частину витрат,які утворюють собівартість продукції.

Непродуктивні –утворюються через недоліки в технології та організації виробництва(втрати від браку, простоїв, тощо).

Залежно від ступеня однорідності витрати поділяються на прості (елементні) та комплексні.

Прості (елементні) — це витрати однорідні за економічним змістом (сировина, основні матеріали, заробітна плата).

Комплексні витрати різнорідні за своїм складом, вони охоплюють кілька економічних елементів (витрати на утримання та експлуатацію машин, загальновиробничі, втрати від браку тощо).

Залежно від часу виникнення витрати можуть бути поточними, одноразовими, майбутніми.

Поточні витрати здійснюються щоденно в даному періоді.

Одноразові - - це разові витрати, що здійснюються не частіше як один раз на місяць.

Майбутні витрати — це витрати, на які резервуються кошти в кошторисно-нормативному порядку (оплата відпусток, сезонні витрати та ін.).

У теорії витрат виробництва особливе значення має поняття граничних і середніх витрат [5.235].

Граничні витрати — це приріст витрат у результаті 1 виробництва однієї додаткової одиниці продукції.

Оскільки постійні витрати не змінюються із зміною обсягу продукції ОБ підприємства, граничні витрати залежать від зростання лише змінних витрат на випуск додаткової одиниці продукції. Цю залежність відбиває така формула:

де ГВ — граничні витрати; ДЗВ — зростання змінних витрат виробництва; ДОВ — випуск додаткової одиниці продукції.

Граничні витрати показують, скільки коштує для фірми збільшення обсягу випуску продукції на одну одиницю, їх можна обчислити, виходячи як із змінних, так і з загальних витрат. Загальні витрати відрізняються від змінних тільки постійними витратами, які залишаються сталими, коли обсяг випуску продукції змінюється.

Середні витрати (СВ) — це витрати на одиницю випуску продукції. Є три види середніх витрат: середні постійні, середні змінні та середні валові (загальні) витрати.

Середні постійні витрати (СПВ) являють собою постійні витрати, поділені на обсяг випуску продукції (ПВОБ).;

Оскільки постійні витрати не змінюються, середні постійні витрат ти знижуються зі збільшенням обсягу випуску продукції.

Середні змінні витрати (СЗВ) — це змінні витрати, поділені на обсяг випуску продукції (ЗВОВ).

Середні загальні витрати (СЗВ) розраховують діленням валових витрат на обсяг випуску продукції (ВВОВ).

У цілому середні витрати — це витрати на виробництво одиниці продукції. Порівнюючи середні валові витрати з ціною продукції, можна визначити, чи прибуткове виробництво.