Три основні питання – що виробляти, як виробляти, для кого виробляти – можна замінити єдиним питанням: ким приймаються рішення про розподіл ресурсів?
Історія не знає такого суспільства, в якому питання про розподіл абсолютно всіх ресурсів вирішувалося б тільки державою або тільки окремими людьми.
Виходячи з цього, не визнається реальне існування ні планової, ні вільної, ринкової економіки в чистому вигляді. Економіка будь-якої країни вважається змішаною, включаючи економіку Куби та економіку Північної Кореї. Основна відмінність тут полягає в тому, що ступінь «змішаності» економіки кожної країни різний. В одних країнах велика частина питань про розподіл ресурсів вирішується державою, а менша – споживачами і виробниками. В інших країнах – навпаки.
3. Методи дослідження економічних процесів
У політичній економії затвердилися в основному два підходи до вивчення економічних явищ: позитивізм і нормативізм. Прихильники позитивізму вважають, що політична економія – це чиста наука, така сама, як і природні науки, тому і вивчати явища вона повинна за аналогією з природничими науками.
Вона дає опис економічних явищ такими, якими вони є, якими вони постають у реальній дійсності. Одним з принципів позитивізму є принцип верифікованості (перевірності) теорії або гіпотези, відповідно до якого вона має одержати часткове або повне підтвердження на практиці.
Якщо вона суперечить фактам, тоді її або удосконалюють, або відкидають і розробляють нову теорію.
Прихильники нормативного підходу заперечують необхідність аналізу реальних фактів за аналогією з природними науками. Під час вивчення економічних явищ, стверджують вони, важливо враховувати соціальні, політичні та інші чинники, в оцінці яких істотну роль відіграють досвід, знання, переконання, суб'єктивна думка ученого.
Нормативний підхід припускає певну думку, оцінку, рекомендацію з приводу того або іншого явища. Але ці думки неможливо звірити з реальними фактами, спростувати емпірично, на відміну від позитивістського підходу.
Слід зазначити, що достовірність і точність результатів залежать від рівня, на якому проводиться дослідження. Те, що є істинним для окремих елементів або частини, далеко не завжди вірно для множини в цілому.
Так, наприклад, фермер прагне підвищити врожай, щоб мати більший дохід, але коли врожайність підвищується у всіх фермерів, ціни падають, і можлива ситуація, коли дохід як в цілому, так і окремого фермера, скоротиться. Тому нерідко закономірності економічної поведінки різні на рівні економіки в цілому і на рівні її окремих елементів.
Політична економія вивчає макро- і мікроекономічні проблеми. Хоча макроекономіка і мікроекономіка використовують однаковий інструментарій, але розглядають економічні явища під різною точкою зору.
Макроекономіка дає уявлення про стан, економічне «здоров'я» країни в цілому; вона досліджує такі сукупні величини, як національний дохід, валовий національний продукт, загальний рівень цін тощо. Основними макроекономічними проблемами є економічне зростання, зайнятість, об'єм виробництва в країні, інфляція, цикли та ін.
Мікроекономіка досліджує окремі економічні одиниці та особливості їх індивідуальної поведінки. Вона вивчає ціни і об'єм виготовленої продукції на окремих ринках, чинники, що впливають на зміну попиту і пропозиції окремих товарів, з'ясовує спонукальні мотиви в поведінці окремих індивідуумів.
Великий арсенал методів наукових досліджень. Вони поділяються на дві групи – емпіричні і теоретичні.
Емпіричні – полягають у зборі фактів, обліку всіх змін, що відбуваються з ними, в їх угрупуванні, математико-статистичній обробці.
Теоретичні методи є засобом проникнення в глибинну суть досліджуваних явищ, розкриття законів їх функціонування і розвитку.
У політекономії теоретичні методи полягають головним чином в абстрактних висновках, у висуненні і перевірці гіпотез, гіпотетичному моделюванні економічних процесів.
Широко використовується метод абстрагування: відвернення від другорядних, неістотних сторін даного явища з метою виділення першорядних глибинних властивостей, що розкривають його суть.
За допомогою методу абстракції формуються поняття економічних законів і категорій. Кращим засобом перевірки гіпотез, що висуваються, є експерименти, тобто відтворення відповідних процесів у лабораторних умовах. У політекономії лабораторні експерименти неможливі, а економічні вельми обмежені.
Але певною мірою це компенсується широкими масштабами теоретичних дискусій учених-економістів, що ведуться у пресі, на конференціях, симпозіумах, а також методом єдності логічного та історичного.
Дослідження завжди виходять з історично реальних чинників. Спостерігаються всі зміни, які відбуваються в часі. Абстрактно зроблені логічні висновки постійно звіряються, уточнюються відповідно до реального протікання досліджуваних економічних процесів.
Під час вивчення фактів, висунення і перевірки гіпотез використовуються методи аналізу і синтезу, індукції та дедукції.
Аналіз – розкладання, розчленовування об'єкта, що вивчається, на складові частини. Один з методів проникнення в глибинну суть досліджуваних явищ.
Синтез – вивчення предмета в єдності і взаємодії всіх його складових частин, його системній цілісності.
Індукція – конструювання узагальнених висновків, теоретичних висновків, економічних законів на основі емпіричних спостережень великих кількостей явищ, що вивчаються.
Дедукція – зустрічний, протилежний рух дослідницької думки від загальних наукових висновків до приватних явищ з метою наукової оцінки, а також поглиблення, уточнення, підвищення якості загальних наукових висновків.
Будь-яка галузь наукових знань здійснює типізацію, класифікацію безлічі явищ, що вивчаються. Результатом цих узагальнень у політекономії є економічні категорії.
Економічна категорія – наукове збірне поняття, що узагальнено характеризує суть багатьох однорідних, аналогічних економічних явищ. Це інструмент наукового пізнання виробничо-господарських явищ і процесів; абстракція, що відображає в науковій свідомості дійсні економічні відносини.
Економічні категорії істинні, оскільки існують ті відносини, віддзеркаленням яких вони є.
Політична економія вивчає відносини між людьми у вирішальній сфері їх життєдіяльності – економічній. Значення політекономії в житті суспільства може бути охарактеризоване її функціями.
Політична економія, як одна з галузей наукового знання, виконує:
1) пізнавальну функцію – шляхом забезпечення накопичення наукових знань у області виробничо-господарської діяльності людей, а в цілому – нарощування інтелектуального потенціалу суспільства, розширює науковий кругозір людей, озброює їх знанням об'єктивних законів економічного розвитку суспільства, силою наукового передбачення;
2) методологічну функцію – шляхом вивчення економічних відносин людей у глибинній їх суті. Це фундаментальна наука, вона є методологічною основою всіх економічних наук. Це свого роду економічна філософія;
3) практичну функцію – шляхом реалізації теоретичної основи економічної політики держави, підприємств, фірм. На основі законів, що відкриваються нею, і її теоретичних висновків органи державного управління, фірми визначають свої програмні цілі, економічну стратегію і тактику.
Політична економія здійснює екскурси в інші науки, торкається політичних, ідеологічних відносин, особливо економічної і соціальної політики, психології, юриспруденції в області господарського і цивільного права. Також стикається з науками, що вивчають техніку, технологію виробництва і людину.