В економічній теорії виділяють загальні закони - ті, що діють на всіх етапах людського розвитку, наприклад закон зростання продуктивності праці; особливі або проміжні - ті, що діють на декількох етапах, але не на всіх, до них належать закони ринкової економіки - попиту і пропозиції, грошового обігу тощо; специфічні - ті, що діють на одному етапі, скажімо, закон породження монополії концентрацією виробництва.
Поняття "принцип" дещо меншою мірою передбачає ступінь точності. Економічні принципи - це узагальнення, які випливають з самого терміну і втілюють в собі дещо неточні кількісні визначення, нерідко постають у формі ймовірностей. Модель - це спрощена картина реальності, абстрактне узагальнення того, яка дійсна поведінка відповідних статистичних даних. В працях західних економістів, підручниках "Економікс" ці терміни здебільшого вживаються як синоніми. Вибір вживання того чи іншого з них диктується нерідко доцільністю або звичкою.
Економічні теорії чи принципи обов'язково виявляються абстракціями. Вони не відображають всієї гами реальної дійсності. Метод наукової абстракції в економічній теорії є одним з найважливіших. Він полягає у виділенні найсуттєвішого, що вивчається, абстрагуванні від усякого другорядного, випадкового, аналізі взаємозв'язків між двома явищами, припускаючи, що інші відсутні тощо.
Важливим засобом пізнання економічних процесів і явищ є використання методу аналізу і синтезу. Аналіз передбачає розчленування предмету (явища чи процесу) на складові частини, окремі сторони. Синтез, навпаки, означає поєднання розрізнених раніше частин і сторін у цілісність. Аналіз сприяє розкриттю істотного в явищі, а синтез завершує розкриття суті, дає можливість показати, в яких формах це притаманне економічній дійсності, веде до узагальнення Наукове пізнання передбачає використання і таких методів, як поєднання логічного і історичного підходів до вивчення економічних процесів і явищ; кількісного і якісного їх аналізу. Логічний метод дослідження є історичним методом, звільненим від історичної форми і випадковостей історичного процесу. Не можуть досліджуватись економічні явища тільки з боку кількості або якості. Розкриваючи кількісні зміни процесів економічного життя, економічна теорія викреслює і перехід кількості в нову економічну якість. Використання кількісного і якісного аналізу обумовлює використання математичних і статистичних методів і інструментів дослідження економічних явищ.
Завершальною ланкою методу пізнання економічних процесів і явищ, критерієм істини виступає суспільна практика.
Окремої уваги заслуговує проблема ролі графіків в процесі пізнання економічних явищ і процесів. Відзначимо, що графіки служать засобом, з допомогою якого економісти виражають свої теорії і моделі. Більшість принципів і моделей, з якими зустрічається графіків є зручним засобом як демонстрації цих зв'язків, так і маніпуляції ними. Отже, графіки служать зручним і інформаційним засобом ілюстрації економічних взаємозв'язків чи принципів. При вивченні курсу економічної теорії, цілком ймовірно, неодноразово доведеться звертатися до графічних зображень.
Цю науку важливо вивчати хоча би тому, що: 1) вона дає цінні знання про наше соціальне середовище і поведінку; 2) озброює демократичні суспільства спроможністю розумно приймати фундаментальні рішення; 3) не будучи переважно професійною дисципліною, вона тим не менш може забезпечити менеджера (керівника), підприємця чи споживача цінною інформацією; 4) відкриває можливість студентові, майбутньому кваліфікованому спеціалістові, стати людиною ерудованою, економічно мислячою, почерпнути знання, які слугуватимуть її особистим інтересам, а також інтересам розбудови економіки незалежної України.
4. Економічна теорія і економічна політика і їх взаємозв’язок
Економічна теорія є основою для вироблення державної економічної (господарської) політики. Між тим її зв'язок з господарською практикою опосередкований багатьма чинниками й умовностями. Економічна теорія,
по-перше, пізнає економічні процеси та явища, економічні закони, форми їх прояву і механізм дії; по-друге, вона визначає принципи економічної поведінки агентів економіки; по-третє, допомагає виявити чинники розвитку господарства; по-четверте, вона сприяє ухваленню раціональних рішень.
Економічна політика держави контролює економічну поведінку або її наслідки, або ж впливає на них. У багатьох випадках її результативність визначається компетентністю державних діячів і службовців, їх здатністю своєчасно приймати рішення та передбачати короткі та довгострокові, бажані або небажані наслідки своїх дій.
Політика активного втручання держави в суспільне життя може впливати на економічний прогрес у трьох напрямках:
• сприяти його розвитку;
• стримувати суспільний прогрес, у тому числі економічний розвиток;
• суперечливо діяти на економічний прогрес, прискорюючи його в одному напрямі і стримуючи в іншому.
Історичний досвід переконує, що політика стає рушійною силою розвитку суспільства і людини, якщо вона науково обґрунтована. Такою є політика, що ґрунтується на об'єктивно діючих законах, враховує різноманітні інтереси суспільства, передбачає багатоваріантність рішень і свободу вибору.
Якщо ж політика засновується на помилковій теорії, яка не виходить з об'єктивних законів і всієї сукупності інтересів суспільства, підпорядковує одні інтереси іншим, вона є антинауковою. Така політика веде суспільство до кризових явищ, а відтак до регресу. Це стосується й економічної політики. З огляду на це першоосновою вироблення науково обґрунтованої економічної політики є економічна теорія.
У той же час економічна наука не дає готових рекомендацій, які застосовуються безпосередньо в господарській політиці. Але незважаючи на те, що економічна політика представлена багатьма напрямами, нерідко взаємовиключаючими твердженнями, незважаючи на абстрактність і нібито вдавану надуманість її міркувань, справедливі слова американського економіста П. Самуельсона (лауреата Нобелівської премії - 1970 р.), що економічні принципи володіють такою ж витонченістю, яку ми знаходимо, наприклад, в геометрії Евкліда. Економічна теорія виступає скоріше методом, ніж ученням, інтелектуальним Інструментом, технікою мислення, допомагаючи тому, хто володіє нею, робити правильні висновки. Ці слова належать одному з найвизначніших економістів XXстоліття Дж. Кейнсу.
Узагальнюючи вище сказане, можна відзначити, що економічна теорія, розкриваючи й науково аргументуючи економічні принципи та закони, закладає лише основи обґрунтування державної активності й прийняття рішень в економічній політиці.
Наприклад, класична економічна теорія вважає найкращою економічною політикою таку, яка передбачає мінімально можливе втручання держави в економіку, кейнсіанська економічна теорія, навпаки, дотримується погляду безумовного втручання держави в економічне життя суспільства. Неоліберальна концепція відстоює принцип невтручання держави безпосередньо в господарський процес і водночас принцип втручання держави, в процес формування захисту конкуренції. Моиетаристська концепція концентрує увагу на антиінфляційних засобах економічної політики, регулювання обсягу грошової маси.
Отже, в сучасних умовах жоден із напрямів економічної теорії не відкидає участі держави в економічному регулюванні економіки. Мова йде лише про механізм, ступінь, напрями та межі втручання держави в економіку.
Сучасна економічна політика держав з ринковою економікою - це цілісна система заходів спрямованих на регулювання поведінки економічних агентів або наслідки діяльності цих агентів для досягненних поставлених економічних цілей. Крім цілей вона включає напрями, шляхи, методи, важелі розвитку економіки, що визначені суб'єктами влади.
У цивілізованому суспільстві, що г мова ґрунтується на ринкових засадах економіки, визначають такі традиційні цілі (рис. 6).
Стосовно визначених цілей слід зауважити. По-перше, у різних країнах і в різні періоди такі цілі мають свої специфічні форми прояву. По-друге, виникає проблема адекватного тлумачення перелічених вище економічних цілей, а також розробки специфічних політичних програм, спрямованих на досягнення цих цілей. Якщо окремі цілі можуть бути досить точно виміряні (1,4,8), то кількісно виміряти інші - проблематично, що призводить до виникнення суперечок з приводу їхнього точного значення. По-третє, деякі цілі доповнюють одна одну, оскільки з досягненням однієї з них можна досягти інших цілей. Але окремі цілі можуть суперечити, або взаємно виключати одна одну. За цих умов суспільство змушене визначати пріоритети у здійснені завдань.
Для вироблення економічної стратегії на основі всебічного врахування вимог об'єктивних економічних законів першочергове значення має забезпечення реалістичної, об'єктивної оцінки, з одного боку, досягнень у здійсненні соціально-економічних завдань, з'ясування труднощів і недоліків, що виникли, їхніх причин, а з іншого — такої ж реалістичної оцінки наявних можливостей, ресурсів для подальшого соціально-економічного розвитку.
5. Економічні цілі суспільства
1. Економічне зростання. Потрібно забезпечити виробництво більшої кількості високоякісних товарів та послуг, що дає змогу досягти вищого рівня життя людей.
2. Повна зайнятість. Відповідну роботу слід забезпечити можливість знайти роботу всім, хто бажає і здатний працювати.
3. Економічна ефективність. Необхідно за мінімальних витрат одержати максимальну віддачу від обмежених виробничих ресурсів, що перебувають у розпорядженні суспільства.