Функціональна підструктура представлена міждержавними економічними організаціями з певних питань функціонування світового господарства. Це спеціалізовані економічні об’єднання ООН із загально функціональних та галузевих напрямів; міждержавні галузеві організації; міжнародні галузеві організації підприємців; Міжнародні кооперативні організації.
У регіональній підструктурі виділяють економічні інтеграційні об’єднання, які діють на основі комплексу спільних економічних інтересів. Життєздатність цих об’єднань забезпечують також географічна і культурна близькість, природний фактор, спільність наукових інтересів різних країн району. Економічний та екологічний аспекти сучасного розвитку науки і техніки розширюють сферу взаємних інтересів. Організаційно-економічні умови, міждержавна уніфікація суспільних потреб сприяють створенню передумов для спільних дій.
Одним із головних суб’єктів світової економіки, який теж можна внести до структури світового господарства є ТНК. Вони представляють собою господарські об’єднання, що складаються з головної (материнської) компанії та зарубіжних філіалів. Головна компанія контролює діяльність об’єднань підприємств, що входять до ТНК, шляхом володіння частин їх капіталів. ТНК виступають рушійною силою у процесі транс націоналізації, вони є торговцями, інвесторами та розповсюджувачами сучасних технологій, а також стимуляторами міжнародної торгівельної міграції. ТНК в багатьох випадках визначають динаміку та структуру, рівень конкурентоспроможності на світовому ринку товарів та послуг, а також міжнародному русі капіталів та передачі технології (знань) ТНК грають головну роль в інтернаціоналізації виробництва, про яке вже згадувалося. Повертаючись до попередньої структури можна зазначити, що усі основні ТНК належать США, Японії та ЄС.
Цілісність соціально-економічних підсистем світового господарства сприяє розвитку його регіональної та функціональної підструктури. У такому взаємозв’язку криється внутрішнє джерело розвитку сучасного світового господарства.
Суперечності господарства. Розвиток господарства, пристосування його до змін, пов’язаним з науково-технічним прогресом, зумовили розмаїття структур – соціально-економічної, регіональної та функціональної. Єдність світового господарства досягається через розв’язання суперечностей його різноманітності.
Еволюція господарства є невіддільною від інтернаціоналізації обміну і виробництва. Ці взаємопов’язані економічні процеси розгортаються у сфері міжнародних економічних відносин, позначаються на підвищенні ролі різних форм промислової кооперації, зростанні господарської та організаційно-економічної взаємозалежності різних країн і міжнародних економічних організацій.
Інтернаціоналізація обміну і виробництва все більше набуває незворотного характеру, відбиваючи розвиток єдності як національних господарств, так і різноманітних структур у світовому господарстві, сприяючи розв’язанню його суперечностей. Відкритістю економіки визначається суспільний прогрес для всіх держав, а замкнутість згубна. У більшості країн процес відтворення практично неможливій без зовнішніх економічних зв’язків.
Перехідний стан, в якому знаходиться господарство, найповніше виявляється у процесі соціалізації, що тією чи іншою мірою охопив усі країни. На фоні розгортання цього процесу розвиваються суперечності світового господарства. Виваженість сучасного наукового підходу полягає у визнанні існування суперечностей і поступовому розв`язанні їх у процесі взаєморозвитку, а не через знищення однієї із сторін суперечності.
Важливою суперечністю господарства є суперечність між країнами розвинутої ринкової економіки та державами перехідної від централізовано керованої до ринкової економіки.
Одним із серйозних теоретичних і практичних питань залишається подальше поглиблення європейської інтеграції та формування європейського економічного простору. Ця проблема охоплює не тільки власне економічну сферу.
У світовій практиці відпрацьовується ефективний механізм захисту регіональних економічних інтересів при одночасній активній взаємодії з третіми країнами. Це одна з нових тенденцій у розвитку міжнародного поділу праці, яка певним чином впливає на становище країн перехідної економіки в світовому господарському середовищі та вимагає від них пошуку і створення власних механізмів входження у світовий ринок. Створення спільних підприємств, у кращому випадку, дасть можливість лише наблизитись до світового рівня, але перевищити його можна тільки завдяки запровадженню власних технологій. Отже виникають завдання, розв’язання яких лежить у площині пошуку оптимального співвідношення процесів внутрішньої трансформації господарства в країнах перехідної економіки з новими тенденціями у зовнішньоекономічній діяльності їх та у світовій економіці.
За всеосяжної кризи, що охопила практично всі країни перехідної економіки, у сфері спільного підприємництва західні партнери відчувають практичну відсутність серйозних стимулів і реальних умов для великих капіталовкладень в економіку країн Східної Європи. Проте на Заході поступово перемагає конструктивний підхід до подолання цієї форми суперечності. Він полягає у визначенні необхідності спільного пошуку ефективних механізмів розв’язання передусім глобальних соціально-економічних проблем.
Суперечності між країнами розвинутої ринкової економіки і країнами, що розвиваються, також є суперечністю світового господарства. Вона особливо помітно виявляється у відносинах асиметричної, деформованої взаємозалежності транснаціонального капіталу та країн ринкової економіки, що розвиваються. ТНК, діючи в цих країнах, орієнтують і матеріально сприяють переходу їх на інтенсивний тип економічного зростання, але паралельно відтворюють відносини залежності. Кожна країна відповідно до характеру та рівня розвитку її економіки або сприяє діяльності іноземного капіталу, або уникає економічних відносин з ним, або юридично регулює діяльність ТНК.
Усередині величезного масиву країн ринкової економіки, що розвиваються, також є суперечності. Об’єктивно вони спричинені дією закону нерівномірності розвитку на рівні світового господарства. Внаслідок цього спостерігається процес диференціації між цими країнами. Однією з форм вияву процесу диференціації є різний ступінь залучення національних економік до світового поділу праці, що визначається за часткою експорту в національному доході. Іншою формою вияву суперечностей між країнами ринкової економіки, що розвиваються, є різні темпи структурної перебудови економіки, тобто переходу від трудоємних до капіталоємних і далі – до науково ємних галузей. Як правило, різні країни платять різну соціальну ціну за модернізацію своїх внутрішніх структур.
Суперечності між країнами, що переходять до ринкових відносин, і країнами з розвиненою ринковою системою пов’язані з тим, що ці країни мають неоднакові умови для ведення економічної конкуренції.
Суперечності господарства зачіпають усі його структури – соціально-економічну, регіональну, функціональну. Дія цих суперечностей переплітається як на національному, так і на субрегіональному та глобальному рівнях. Розв’язання зазначених суперечностей можливе за умови переростання світового господарства в єдиний організм, у якому розвиватимуться держави усіх соціально-економічних систем.
Характер розвитку взаємозалежностей і суперечностей, взаємозв’язків, що утворюються у господарстві, впливає на всі складові його частини. Зміни технічних характеристик і поліпшення якості продукції, коливання світових цін на сировину і готові вироби, нестійкість у валютно-фінансовій сфері, загострення енергосировинної та продовольчої проблем, як і проблем навколишнього середовища та демілітаризації тощо, - все це тією чи іншою мірою залежно від значення проблеми позначається на кожному національному господарстві, на економіці будь-якої групи країн.
Проблеми глобалізації світової економіки
В останні десятиріччя у світі виникло чимало проблем, які безпосередньо стосуються долі всього людства, торкаються інтересів всіх народів і вийшли на загально планетний рівень. Від їх своєчасного розв’язання залежить існування земної цивілізації. Цього можна досягти лише спільними зусиллями всіх країн, міжнародних організацій. До таких проблем належать відвернення світової ядерної війни та забезпечення стабільного миру, необхідність ефективної та комплексної охорони навколишнього середовища, ліквідація відсталості країн, що розвиваються, продовольча, сировинна, енергетична та демографічна проблеми, ліквідація хвороб, раціональне використання глибин Світового океану та мирне освоєння космічного простору, проблема розвитку самої людини, перспективи забезпечення її гідного майбутнього.
Поняття «глобальні проблеми» походить від французького слова «global», що означає «всезагальний», «той, що охоплює всю земну кулю».
Глобалізація світової економіки – це складна, багатоаспектна проблема, за якою приховується безліч явищ та процесів, що відбуваються одночасно, а також проблем, котрі зачіпають усе людство і які прийнято називати глобальними проблемами сучасності. (В. С. Савчук, О. В. Ткаченко)
Глобальні проблеми – це всезагальні проблеми, що відзначаються загально планетарним за своїми масштабами і значенням характером, пов’язані з життєвими інтересами народів усіх країн, становлять загрозу життю для всього людства і можуть бути вирішені спільними діями всіх країн. (В. С. Савчук, О. В. Ткаченко)
Нині розвивається наука, що займається вивченнями глобальних проблем та пропонує шляхи їх вирішення.