Згідно з отриманими результатами автор дійшов висновку, що на відміну від розвинених західноєвропейських країн, допомога по безробіттю та інші види соціальної допомоги в Україні не мають суттєвого впливу на тривалість безробіття. Водночас, важливими факторами низької імовірності працевлаштування та значної тривалості пошуку роботи серед багатьох осіб є недостатній попит на працю в більшості регіонів, можливість отримання доходів від випадкових заробітків або підсобного господарства, вікова та статева дискримінація, професійний і територіальний дисбаланс на ринку праці. Загострює ситуацію ефект негативної залежності від тривалості, внаслідок дії якого імовірність працевлаштування після 14 місяців пошуку роботи невпинно скорочується майже до нуля.
У третьому розділі “Основні напрями державного регулювання довготривалого безробіття” проаналізовано сучасні тенденції у застосуванні заходів активної політики ринку праці для вирішення проблеми довготривалого безробіття у розвинених країнах та розроблено пропозиції стосовно удосконалення механізму державного регулювання довготривалого безробіття на сучасному етапі соціально-економічного розвитку України.
Виходячи з важливості врахування індивідуальних характеристик, побажань та потреб працездатних працівників для забезпечення стабільного соціально-економічного розвитку країни, в роботі обґрунтовується необхідність переходу до нової стратегії подолання довготривалого та загального безробіття, згідно з якою державна політика зайнятості має бути зорієнтована не лише на забезпечення гідної праці для усіх бажаючих працювати через інтервенції з боку попиту, але й на підвищення рівня їх конкурентоспроможності на ринку праці, усунення основних бар’єрів у працевлаштуванні, посилення мотивації до трудової діяльності та самостійного пошуку роботи через відповідні заходи з боку пропозиції.
Комплексне дослідження зарубіжного досвіду щодо боротьби з довготривалим безробіттям, поглиблена класифікація основних реінтеграційних заходів політики ринку праці та аналіз ефективності їх впливу на пошукову активність та імовірність працевлаштування безробітних осіб із тривалим періодом пошуку роботи дали змогу виявити загальні тенденції в розробці політики для довготривалих безробітних у розвинених країнах і зробити відповідні висновки для України. З’ясовано, що останнім часом у більшості країн відбулися помітні зміни в балансі між заходами з боку попиту та заходами з боку пропозиції з переважанням останніх. Усередині сукупності заходів із боку попиту відбулися зміни в бік цілеспрямованого (для конкретних груп безробітних) та непрямого створення робочих місць. Усередині сукупності заходів із боку пропозиції змінився акцент на користь відносно дешевих послуг, зокрема консультаційних, інформаційних, профорієнтаційних та брокерських. Виявлено тенденцію до індивідуалізації заходів, тобто переходу від стандартизованих схем для всіх безробітних до заходів, які б враховували специфічні потреби та характеристики цих осіб. Також помічено виразну орієнтацію політики ринку праці на потреби ринку, швидке пристосування до мінливих умов та більш тісну співпрацю з роботодавцями. З огляду на необхідність мінімізації витрат, пов’язаних з виплатою допомоги по безробіттю, особливу увагу приділено заходам “активізації” (довготривалих) безробітних.
У світлі загальносвітових тенденцій автором зроблено висновок, що у здійсненні політики зайнятості Україна має орієнтуватися на активні програми сприяння зайнятості, які мають бути більш інтенсивними, комплексними, індивідуалізованими та орієнтованими на реальні потреби ринку праці. Це, у свою чергу, вимагає подальшого посилення потенціалу державної служби зайнятості, зміцнення її взаємодії з роботодавцями, поширення індивідуальної роботи з безробітними особами, спрямованої на вчасне виявлення потенційних бар’єрів у працевлаштуванні та добір спеціальних заходів для їх усунення.
У контексті сучасного зарубіжного досвіду автором обґрунтовується необхідність удосконалення наявного механізму регулювання безробіття в Україні у напрямі впровадження технології профілювання безробітних та досліджуються фактори, що можуть впливати на її економічну ефективність. За розробленою авторською методикою, процедура профілювання складається з трьох основних етапів: оцінки ризику довготривалого безробіття (потенціалу працевлаштування) на основі результатів статистичної моделі, скоригованих з урахуванням експертних оцінок фахівців; оцінки мотивації безробітного до працевлаштування на основі відповідей безробітного та спеціаліста служби зайнятості на питання спеціально розроблених анкет визначення мотивації; та визначення індивідуального плану дій безробітного (тобто плану участі у різних активних програмах політики зайнятості та плану пошуку роботи) залежно від його потенціалу та мотивації до працевлаштування. Наголошено, що за умови ефективного впровадження та використання цієї процедури у центрах зайнятості вона сприятиме скороченню довготривалого безробіття, зростанню ефективності роботи державної служби зайнятості та покращенню її іміджу в суспільстві.
Спираючись на особливості прояву довготривалого безробіття, автор відстоює думку, що для докорінного поліпшення ситуації на ринку праці необхідно цілеспрямовано діяти у двох напрямах. Першим та пріоритетним напрямом боротьби з довготривалим безробіттям в Україні має бути цілеспрямована дія на потоки осіб у безробіття та з нього за допомогою низки превентивних заходів із боку попиту та пропозиції, які б сприяли скороченню припливу у довготривале безробіття (табл. 1). До заходів цього напряму віднесено: заходи у сфері бюджетної, грошово-кредитної, інвестиційної, промислової та регуляторної політики, які б сприяли подальшому економічному розвитку, становленню приватного сектору та зростанню попиту на працю; заходи, спрямовані на забезпечення розумного балансу між регулюванням гнучкості для підприємств та забезпеченням зайнятості та доходу для працівників; активні заходи, націлені на відновлення економічного розвитку та попиту на працю на депресивних територіях та у сільській місцевості; заходи стимулювання територіальної мобільності населення; заходи у сфері освіти та професійної підготовки з метою скорочення професійно-кваліфікаційного дисбалансу на ринку праці; різноманітні заходи сприяння зайнятості вразливих верств населення на ранньому етапі безробіття.
Таблиця 1
Класифікація заходів регулювання довготривалого безробіття
| Превентивні | Реінтеграційні | |
| З боку попиту | - Грошово-кредитна політика - Фіскальна політика - Інвестиційна політика - Регіональна політика - Удосконалення законодавчої бази у сфері трудових відносин - Поширення ідеології соціального партнерства | - Організація громадських та сезонних робіт - Пільги, дотації чи інші стимули для роботодавців, які наймають на роботу довготривалих безробітних - Заходи сприяння розвитку підприємницької діяльності серед безробітних |
| З боку пропозиції | - Заходи у сфері освіти та професійної підготовки - Соціальна політика - Стимулювання територіальної та професійної мобільності - Профілювання безробітних | - Інформаційні та брокерські послуги - Профорієнтаційні послуги - Професійне навчання - Заходи активізації безробітних |
Другим важливим напрямом є вжиття реінтеграційних заходів активної політики ринку праці, спрямованих безпосередньо на скорочення наявної кількості довготривалих безробітних. Реалізація запропонованого комплексу заходів сприятиме не лише вирішенню проблеми довготривалого безробіття, але й прискоренню прогресивних структурних зрушень у сфері зайнятості та забезпеченню збалансованого розвитку ринку праці.
ВИСНОВКИ
У ході дисертаційного дослідження здійснено вирішення наукового завдання виявлення природи та закономірностей формування довготривалого безробіття, методології його оцінки, особливостей прояву та шляхів регулювання у перехідній економіці України. Результати проведеного дослідження дозволили зробити ряд концептуальних, теоретико-методологічних та науково-практичних висновків, серед яких виділяються такі:
1. Довготривале безробіття – це складне соціально-економічне явище, за якого частина працездатних осіб, що не мають роботи, але шукають її і готові приступити до неї, не можуть працевлаштуватися впродовж тривалого періоду (одного року або довше) через те, що в умовах дефіциту підходящих робочих місць вони мають відносно низький рівень конкурентоспроможності.
2. Формування довготривалого безробіття відбувається внаслідок одночасної дії ефектів гетерогенності та негативної залежності від тривалості, що спричиняють погіршення якісного складу безробітних та повільне скорочення шансів їх працевлаштування зі збільшенням тривалості безробіття.
3. Аналіз наслідків довготривалого безробіття за різними аспектами показав, що воно викликає деструктивні зміни як на макро- (рівні економіки та суспільства), так і на мікрорівні (рівні індивідів та їх сімей). З огляду на те, що довготривале безробіття неспроможне виконувати функцію антиінфляційного стримування, цілеспрямоване збільшення бюджетних витрат, спрямоване на створення робочих місць саме для довготривалих безробітних, є менш інфляційним, ніж недиференційоване.
4. Масштаби довготривалого безробіття запропоновано оцінювати за допомогою системи таких показників: чисельності та питомої ваги довготривалих безробітних, рівня довготривалого безробіття, середньої тривалості безробіття. Також запропоновано систему аналогічних показників для оцінки масштабів довготривалої незайнятості серед безробітних. Комплексне застосування даних показників дає змогу виявити особливості розвитку довготривалого безробіття та незайнятості в Україні, порівняти їх з іншими країнами та визначити тенденції розподілу довготривалого безробіття за різними соціально-демографічними ознаками.