Смекни!
smekni.com

Дослідження безробіття на прикладі досліджень незайнятого населення Львівської області (стр. 2 из 4)

Однією з найістотніших характеристик мотивації зайнятості є ставлення людей до власного безробіття, зокрема суб'єктивне бачення його причин. Практично кожний другий опитаний, з числа звільнених з роботи, вважав це звільнення примусовим (46,3%), пов'язуючи його, насамперед, з такими типовими явищами трансформаційного періоду, як скорочення штатів (майже 24%), закриття підприємства або зміна його спеціалізації (12%) та ін. При цьому перелічені об'єктивні причини втрати роботи значно переважали у Львові порівняно з районами (відповідно, 33,5 та близько 21,8%; 15 та 11,4% ). Саме ці обставини, зумовлені реформуванням виробництва або його побічними наслідками, призвели до істотного зрушення у співвідношенні примусових і добровільних звільнень в обласному центрі "на користь" перших (з 56,8% до 34,8% -у Львові, порівняно з 43,9 до 47,6% - в районах області).

Водночас саме випадки добровільної відмови від попереднього місця роботи заслуговують на першорядну увагу дослідників даної проблеми. За особистими рішеннями про звільнення, по-перше, "стоїть" певне оцінне ставлення до попередньої праці та її обставин, по-друге, - сподівання на краще, або й оптимальне працевлаштування у недалекому майбутньому. Внутрішні рушійні сили, що спрацьовують при звільненні з роботи та при працевлаштуванні, хоча і мають протилежний вектор, за змістом збігаються або, принаймні, є порівнянними. В обох випадках діють ті самі причинно-наслідкові чинники: якщо наявність певних атрибутів праці спонукає до її вибору, то відсутність цих самих характеристик штовхатиме до розриву трудових відносин. Таким чином, структура мотивів активних звільнень, зафіксованих на регіональному ринку праці, може розглядатися як один з важливих індикаторів стану мотивації зайнятості в регіоні.

За даними проведеного опитування ця структура репрезентується так (див. рис. 1). Головною причиною активних звільнень з роботи серед опитаних безробітних Львівщини була незадоволеність низьким розміром зарплати або її нестабільними виплатами (разом - 76%). Ще однією вагомою обставиною, яка спонукала респондентів до звільнень, було несприйняття ними умов та режиму роботи (відповідно 13% та 6%).


Рис. 1. Мотиви добровільних звільнень

Активні звільнення не тільки свідчать про вибагливість відповідної частини населення до умов своєї життєдіяльності, зокрема у трудовій сфері, але й є показником мобільної поведінки на ринку праці, намагання бути на ньому дійовим суб'єктом.

Крім згаданої взаємозалежності мотивів звільнень і працевлаштування як найбільш споріднених за змістом компонент мотивації зайнятості, істотну відмінність між ними визначає протилежність психологічної ситуації, у якій перебувають, з одного боку, ті, хто "виходить" на ринок праці з власної волі, керуючись, безумовно, позитивною самооцінкою власної конкурентоспроможності, а з іншого – ті, хто прагне позбавитися безробіття, вже набувши певного негативного досвіду, зазнавши матеріальних та моральних наслідків незайнятості.

Про деякі особливості мотивів, що є внутрішніми регуляторами процесу працевлаштування 8, можна судити за стратегією і тактикою пошуку респондентами роботи. Показники активності цього пошуку наведено у таблиці 1 та на рисунку 2.

Таблиця 1

Відповіді на запитання: "Що Ви застосовували для пошуку роботи, крім звертання до служби зайнятості?"

Можна було обирати кілька варіантів відповідей.

Як видно з таблиці 1, найактивніші форми пошуку роботи, так, як самостійне звертання на підприємства чи в комерційні структури, застосовувалися більшістю респондентів (58,5% підтверджень). Водночас кожан десятий учасник дослідження робив оголошення про пошук роботи, а майже третина користувалися опублікованими оголошеннями потенціальних роботодавців. Це показує досить високу ініціативність та активність пошукових дій на ринку праці. Проте більш як 1/10 безробітних визнали свою повну бездіяльність. Слід зауважити, що майже вдвічі частіше така бездіяльність мала місце у "периферійних" безробітних, ніж у мешканців Львова. Водночас окремі дії мешканців районів, спрямовані на пошук роботи, були активнішими (наприклад, самостійні звертання на підприємства).

Досить виразним індикатором напруженості мотивів працевлаштування є готовність безробітних до тих чи інших радикальних кроків заради отримання роботи (див. рис.2).

Опитування показало, що найхарактернішою для незайнятих мешканців Львівщини була настанова на виїзд за кордон у пошуках роботи: її визнав кожен третій респондент як в обласному центрі, так і в районах. Майже так само поширеною була готовність змінити спеціальність (близько 29%), причому певну непослідовність частини опитуваних показує відставання від цього показника даних про частоту планів щодо професіональної перепідготовки (близько 24%). Особливу увагу слід звернути на визнання майже 5% опитаних своєї готовності через відсутність роботи вступити в конфлікт із законом (у тому числі - навіть піти на крадіжки). До того ж, враховуючи несхильність багатьох людей до щирого висловлювання такого роду настанов, доводиться припустити, що реальна картина кримінальної предиспозиції безробітних, принаймні на момент анкетування, була істотно гіршою.


Рис. 2. Відповіді на запитання: "Що Ви готові зробити, щоб отримати роботу?" (%)

Налаштованість респондентів на розв'язання власних проблем, зумовлених безробіттям, шляхом "самозайнятості" або через забезпечення собі неформальних джерел "виживання" відбивають такі дані:

- обробляють земельну ділянку — 30,9%;

- виконують різні замовлення вдома – 20,8%;

- мають випадкові "підробітки" – 17,6%;

- їздять на заробітки в інші регіони України —9,5%;

- торгують товарами власного виробництва — 3,8%;

- торгують товарами, привезеними з-за кордону – 3,5%;

- їздять на заробітки за кордон – 3,2%.

Отже, переважна більшість незайнятого населення активно шукає засоби для утримання себе та своїх родин. Водночас значна частина учасників дослідження, замість зусиль самозабезпечення, застосовували експлуатацію своїх батьків (20,1%) або ж нарощували борги (11,5%). Про це свідчить наявність виражених паразитарних настанов майже у третини безробітних.

Одним з найвагоміших мотиваційних чинників вибору безробітними стратегії і тактики працевлаштування та ефективності їхніх дій на ринку праці є їхнє ставлення до ринкових перетворень у суспільстві, зокрема готовність діяти відповідно до вимог саме ринкового середовища.

Таким чином, співвідношення у досліджуваному контингенті безробітних - тих, хто прагнув мати "власну справу", і тих, хто однозначно відмовився від такої перспективи, становить 68 до 32%. Проте лиши близько 10% усіх опитаних (а у Львові - 5,7%), робили чи планували конкретні кроки в цьому напрямі (почали власний бізнес - 2%, готувалися почати - 7,6%), тоді як понад 58% респондентів взагалі не бачать для себе відповідних можливостей. Стримуючими обставинами (гальмівними чинниками) при цьому виступають:

- відсутність стартового капіталу - 50,8%;

- високі податки - 23,5%;

- відсутність відповідних знань - 12,2%;

- відсутність відповідного досвіду - 10,4%;

- слабке здоров'я - 5,5%;

- страх перед тіньовими структурами - 5,2%.

Ці показники свідчать про суто економічний характер об'єктивних перешкод до "входження у бізнес", що їх усвідомлювали від 1/4 до 1/2 респондентів, причому перешкоди ці однозначно є зумовленими проблемами початкового періоду ринкових трансформацій. Значно рідше учасники дослідження посилалися на суб'єктивні бар'єри до відповідної діяльності (від 5 до 12%). Зміст виділених суб'єктивних гальмівних чинників ("відсутність" знань, досвіду, здоров'я тощо) говорить швидше про прагнення виправдати (можливо, насамперед, перед самим собою) особисте небажання втягуватися у непосильну чи неприйнятну для себе справу. Зрештою, таке небажання слід розглядати як цілком нормальний вияв диференціації здібностей і нахилів респондентів.

У відповідності із зазначеним баченням труднощів та обмежень щодо бізнесової діяльності лише 1/8 респондентів (12,4%) прагнули працювати на власному підприємстві. В цілому ставлення досліджуваного контингенту безробітних до форм власності найчастіше було індиферентним: для 41% з них не мало значення, на підприємстві з якою формою власності працювати. Серед тих, хто однозначно віддав перевагу одній з форм, домінували прихильники державної власності (23,5% опитаних), дещо менша частина опитаних хотіли б працювати на власному підприємстві (18,5%) і найменша (всього 4,4%) - обрали для себе підприємство з колективною формою власності.

Наведені показники якщо й не були виявом недовіри більшості безробітних Львівщини до ринкових механізмів регулювання трудових відносин, то, принаймні, свідчили про обережне ставлення до них.

Втім, суто ринкові параметри гіпотетичної трудової діяльності (форми власності, рівень оподаткування, конкурентоспроможність тощо) у даного контингенту безробітних не належать до визначальних чинників, які могли б вплинути на вибір місця роботи та рішення про працевлаштування (ситуація вибору моделюється у дослідженні постановкою відповідних запитань). Результати анкетування показали, що такими чинниками для конкретних респондентів були індивідуально значущі характеристики праці (її умови, оплата, зміст, особистісні, соціально-психологічні та соціальні результати тощо), причому як реальний мотивуючий фактор працевлаштування виступала адекватність тієї чи іншої характеристики особистим запитам респондента (див. табл. 2).