В певній економічній літературі визначається поділ економічних інтересів лише на суспільні і приватні, ігноруються колективні інтереси, або ж розглядаються як форма вияву приватних економічних інтересів.
Невизнання колективних економічних інтересів означає, по-перше, полярне бачення проблеми, всього спектра відносин економічної власності. Це не відповідає вимогам діалектики, однією з яких є визначення проміжних ланок між двома протилежними сторонами. Колективний тип власності є проміжною між приватною (що належить окремій особі) та державною власністю.
По-друге, ігнорується окремий, відносно самостійний тип економічних інтересів у суспільстві.
По-третє, у такому випадку ні в теорії, ні на практиці не стимулюється пошук мотивів і механізмів посилення ролі колективних інтересів у підвищенні ефективності виробництва, продуктивності праці тощо, тобто як вагомої рушійної сили соціально-економічних перетворень.
Тоді як трискладова структура економічних інтересів відповідала більше реаліям радянського суспільства, то на сучасному етапові становлення і розвитку ринкових відносин можна виділити такі суб’єкти економічних інтересів:
- окрема людина – має особисті інтереси;
- сім’я (домогосподарство) – має сімейні інтереси (інтереси малої групи);
- підприємства різних форм власності та різних організаційних форм – колективні інтереси (інтереси трудового колективу);
- загальнодержавні та місцеві органи влади – суспільні інтереси та колективні інтереси (інтереси місцевої громади);
- різні об’єднання та асоціації – суспільні інтереси (або колективні інтереси);
- інтереси певної країни – національні інтереси;
- інтереси певних угрупувань держав (наприклад, інтеграційні інтереси, у яких усвідомлюються спільні потреби країн ЄС);
- світові глобальні інтереси (вирішення глобальних проблем людства).
У ринковій економіці домінує особистий інтерес, що послаблює реалізацію суспільних інтересів. Саме тому ринкові механізми реалізації суспільних інтересів потребують доповнення механізмами державного регулювання, створення та використання суспільних грошових фондів з метою задоволення суспільних потреб (фундаментальної науки, освіти, охорони здоров’я, оборони та ін.). Це пояснює, чому при утвердженні в Україні принципів ринкового господарювання вадливим є вироблення і функціонування механізму суспільної координації, гармонізації та оптимізації особистих, колективних, регіональних, суспільних інтересів для досягнення кінцевої мети суспільного виробництва – якнайповнішого задоволення потреб людини зокрема і суспільства в цілому.
У системі економічних інтересів на кожному конкретному історичному етапові економічного розвитку, крім основного, можна виділити головний інтерес. Наприклад, в Україні головний державний інтерес полягає у здійсненні ринкових реформ, що є передумовою подальшого економічного розвитку, соціального прогресу суспільства.
Зв’язок інтересів із економічними підсистемами
Рівень розвитку економічних інтересів, які органічно взаємопов’язані з економічними законами, зумовлений тим, що для якнайповнішого задоволення своїх економічних потреб люди повинні у своїй господарській діяльності керуватися вимогами об’єктивних економічних законів. Крім того, економічні інтереси зумовлені, насамперед, розвитком їхніх матеріальних потреб. Як форма вияву економічних відносин економічні інтереси є водночас формою вияву та реалізації економічних законів.
З усієї сукупності економічних відносин економічні інтереси взаємопов’язані, передусім, із такими підсистемами, як продуктивні сили і відносини економічної власності, притаманними їм економічними законами. Зв’язок економічних інтересів із розвитком продуктивних сил виявляється в тому, що основною продуктивною силою є сама людина зі своїми потребами, інтересами, цілями та волею. Це означає, що прогрес продуктивних сил найшвидше відбувається за умови, що їх розвиток здійснюється відповідно до потреб та інтересів людей, насамперед людей праці. Зв’язок економічних інтересів із відносинами економічної власності виражається в тому, що економічна власність є відносинами між людьми з приводу привласнення засобів виробництва, предметів споживання, послуг, інтелектуальної власності тощо у всіх сферах суспільного відтворення (безпосередньому виробництві, розподілі, обміні та споживанні). Тому прогрес економічної власності найшвидше здійснюється тоді, коли типи власності (а отже, й форми привласнення) найповніше забезпечують задоволення потреб та інтересів людей.
Суперечності економічних інтересів
Розвиток суперечностей – джерело прогресу. Гегель називав суперечність основою будь-якого розвитку, саморуху. Існувати – означає перебувати в русі. З цього погляду рух – це суперечність, єдність суперечностей.
Суперечність (у тому числі економічна) – це джерело саморуху і процес взаємодії протилежних сторін і тенденцій у предметах, явищах і процесах, форма зв’язків між цими сторонами.
Рушійними силами економічного розвитку є, насамперед, суперечності економічної системи. З самого початку існування людства такою є суперечність між досягнутим рівнем виробництва і зростаючими потребами людей, їхнім прагненням покращити свій життєвий рівень. Згодом такими стають суперечності між різними сферами суспільного відтворення (виробництвом і розподілом, обміном та споживанням тощо), між різними підсистемами (продуктивними силами і відносинами власності, техніко-економічними і виробничими відносинами та ін.), між окремими елементами підсистем (наприклад, між основною продуктивною силою і рівнем розвитку техніки).
Оскільки люди мають різне становище, різний статус в економічній системі, то їхні економічні інтереси є об’єктивно суперечливими. Ця суперечність може набувати різного ступеня гостроти чи навіть набувати антагоністичного статусу. Тому необхідне втручання держави, повинні шукатися механізми для пом’якшення або навіть усунення суперечностей економічних інтересів.
Однією з найбільш суперечливих сфер переплетення економічних інтересів є відносини розподілу вироблених товарів і послуг. Навіть у процесі виробництва порівняно простіше узгодити інтереси. Адже люди давно зрозуміли переваги розподілу праці, спеціалізації та кооперації. Крім того, частина населення не має інших ресурсів, окрім трудових, а частина, навпаки, має капітальні та природні ресурси. Отже, необхідність поєднання наявних ресурсів для організації процесу виробництва сприймається як об’єктивність. Коли є треба розподілити вироблене, поділити дохід, то на цьому етапі з особливою гостротою постають питання соціальної несправедливості, оскільки досить складно визначити внесок кожного у кінцевий результат.
Висновок
Економічні інтереси стають могутньою рушійною силою соціально-економічного прогресу, коли оптимально поєднуються особисті (у тому числі приватні), колективні та суспільні інтереси. Таке поєднання необхідне на рівні окремого підприємства, галузі та держави. Та у суспільстві не буває абсолютної тотожності, збігу загальнодержавних, галузевих, місцевих, групових, приватних та інших інтересів. Замість зміцнення і об’єднання усього комплексу інтересів у нашому суспільстві часто відбувалося їхнє розмежування, протиставлення, внаслідок чого вони втрачають свою роль рушійної сили.
Думаю, однією з основних причин економічних проблем України є те, що влада діє не у інтересах держави, суспільства, а суто у власних (особистих) інтересах, тим самим заганяючи економіку країни у яму. І доки вони (політичні діячі) не усвідомлять, що у цю яму заганяють не лише економіку і населення, а й самих себе, і не почнуть діяти розумно (як у економічному, так і гуманістичному плані), доти не настане економічне піднесення і розвиток нашої держави.
Список використаної літератури
1. "Політекономія" - В.О. Мочерний, Я.С. Ларіна |Київ, 2006|
2. "Політична економія" - В.В Солтис, Ю.М. Лелюк, В.Ф. Іванюта |Київ, 2007|
3. "Політична економія" - за ред. В.О. Рибалкіна, В.Г. Бодрова |Київ, 2004|
4. "Політична економія" - за заг. ред. О.С. Степури |Київ, 2006|