Внутрішні довгострокові позикові кошти Внутрішні короткострокові позикові кошти - відстрочена та прострочена заборгованість за майно в оренді - реструктиризований борг за кредитами та позиками - відстрочена та прострочена заборгованість за облігаційними позиками - відстрочена податкова заборгованість - інші внутрішні довгострокові позикові
Кошти - довгостроковий податковий кредит і Пільги. Отже, за сучасних умов необхідно суттєву увагу приділяти пошуку нових джерел та способів залучення позикового капіталу не тільки на регіональному рівні, але і на рівні держави. Шляхами вирішення цього питання можуть стати:
1) створення конкурентного середовища на ринку, за рахунок впровадження підприємств різних організаційно-правових форм; 2) конкретні дії держави щодо покращення інвестиційної привабливості галузі; 3) залучення іноземних інвесторів. Одним із шляхів вирішення даної проблеми може стати створення єдиного регіонального фонду, метою діяльності якого буде акумулювання та перерозподіл фінансових ресурсів підприємств галузі. При цьому, потрібно буде розрахувати показники підприємства, які дадуть додаткову інформацію кредиторам та інвесторам, а також іншим особам, які хочуть оцінити перспективність вкладення коштів у дануфірму, керівнику та його підлеглим – точну та об’єктивну картинуфінансового станупідприємства, розрахунків з кредиторами. І, крім того, аналіз аналітичних фінансових коефіцієнтів, побудованих на основі даних звітності компанії, дозволить виявити її слабкі, вразливі сторони.
3. Особливості економічного розвитку східноєвропейських країн
Для аграрної еволюції країн Центральної, ПівденноСхідної та Східної Європи протягом XVI—XVIU ст. визначальним було утвердження панщинно-кріпосної системи господарства. У сферах промисловості та обігу повільно розвивалося дрібне товарне і мануфактурне виробництво. Зовнішній ринок переважав над внутрішнім. Країни Центральної і Східної Європи перетворилися на аграрно-сировинний додаток до економічно розвинених західноєвропейських країн. Причинами, що зумовили своєрідність економічного розвитку країн на схід, були як місцеві закономірності та особливості, так і загальноєвропейські економічні фактори. Порівняно із Західною Європою ці країни не були готові до перебудови. Міста були відносно слабкими і не могли взяти на себе роль (ні економічно, ні політичне) рушія суспільного прогресу, що було властиве західноєвропейським містам. Великі географічні відкриття віддалили ці країни від головних шляхів світової торгівлі. Продукція місцевих ремесел не могла конкурувати з мануфактурними західноєвропейськими виробами. Темпи перетворень в аграрній сфері порівняно з промисловістю були повільнішими. Внаслідок "революції цін" знецінилася фіксована грошова рента, а дрібноселянське виробництво не могло забезпечити швидкого зростання. Становлення європейського і світового ринків зумовило початок міжнародного поділу праці. Тим часом як капіталістичне сільське господарство Великобританії, Голландії розвивалося інтенсивно, орієнтуючись на високопродуктивні та трудомісткі галузі (вирощування технічних культур, тваринництво), у центральних і східноєвропейських країнах культивувалося зернове господарство.
ЕКЗАМЕНАЦІЙНИЙ БІЛЕТ № 12
1. Поняття та критерії технологічного потенціалу
З погляду розвитку світової економіки представляється доцільним розглядати науково-технічний потенціал у широкому змісті цього поняття. Саме в цьому змісті науково-технічний потенціал держави (промисловості, окремої галузі) можна представити як сукупність науково-технічних можливостей, що характеризують рівень розвитку даної держави як суб'єкта світового господарства й залежних від кількості і якості ресурсів, що визначають ці можливості, а також від наявності фонду ідей і розробок, підготовлених до практичного використання (впровадженню у виробництво). У процесі практичного освоєння нововведень відбувається матеріалізація науково-технічного потенціалу. Таким чином, науково-технічний потенціал, з одного боку, характеризує реальні можливості держави використовувати об'єктивні досягнення науково-технічного прогресу, а з іншого боку - ступінь особистої участі в ньому. Відомо, що участь будь-якого наукового дослідження в створенні суспільно корисної потребительной вартості виражається в тім, що результатом його є така наукова або технічна інформація, що, втілюючись у різні технічні, технологічні або які-небудь інші нововведення, перетворюється в один з необхідних факторів для розвитку виробництва. Однак було б, мабуть, помилковим розглядати науково-технічну творчість і його зв'язок з виробництвом лише як процес поставки необхідної для виробничої діяльності інформації. Наукові дослідження, особливо в області природних і технічних наук, по своїй природі й діалектичному призначенні усе більше перетворюються в безпосередню складову частину процесу матеріального виробництва, а прикладні дослідження й дослідно-конструкторські розробки практично можна вважати невід'ємною складовою частиною цього процесу.
2. Валютна політика постсоціалістичних країн
Оскільки валютна політика — це комплекс заходів, здійснюваних у сфері міжнародних валютних та інших відносин як центральними банками, так і органами державного управління, її реалізацією має передбачатися високий ступінь координації рішень усіх зацікавлених структур із метою забезпечення поточних (тактичних) та кінцевих (стратегічних) цілей економічної політики. Слід очікувати, що ліберальна валютна політика, яку проводять у Росії та Україні, приведе до активізації ринкових механізмів зрівнювання темпів зміни курсів обміну та цін. Запропонована в статті методика аналізу впливу відмінностей у темпах зміни курсу обміну національної валюти та рівня цін у країні на рентабельність експорту дає змогу вибирати оптимальні для усього народногосподарського комплексу параметри монетарного регулювання при плануванні антиінфляційної політики на коротко- та середньотермінові періоди.
3. Соціально-економічна диференціація постсоціалістичних країн
Структурні ланки, що утворюють економічну систему, з одного боку, досить неоднорідні, а з іншого – динамічні, мінливі. Вони поєднують у собі загальні та специфічні, основні та похідні, нові та відмираючи, перехідні та проміжні економічні реформи, кожна з яких функціонує за загальною для всієї системи, і водночас власною логікою розвитку. Цм зумовлюється необхідність структурної диференціації елементів економічної системи суспільства, без якої неможливо пізнати об’єктивні закони її функціонування і розвитку. Світовий історичний досвід переконав, що причина ефективності або неефективності підприємств будь-якої форми власності полягає як не в формі власності, а в організації виробництва на підприємстві, адекватності її вимогам ринку. При цьому і умовою, і причиною достатків населення є ефективність економіки та діючі соціальні критерії розподілу доходів.
Рушійні сили трансформації пострадянського суспільства взяли на озброєння найбільш популярний напрямок економічної думки – мейстрим, що базуться на ідеях вілного ринку і теорії загальної рівноваги. Остання є скоріше винятком, аніж закономірністю, тим більше для перехідної економіки. В результаті відбувся злам національної економіки, диференціація суспільства на бідних і невелику групу надбагатих.
3. ЕКЗАМЕНАЦІЙНИЙ БІЛЕТ № 13
1. Стабільні економічні системи постсоціалістичних країн
У 80-90-х роках XX ст. сталися кардинальні й далекосяжні зміни у структурі світової економіки. Досі її формували три укрупнені компоненти. Перший складався з країн із розвинутою ринковою економікою, другий формували країни, що розвиваються, третій - соціалістичні країни. На Заході їх ще називали комуністичними країнами з плановою економікою, керованою з одного центру. Перші дві групи країн розрізняються між собою ступенем економічного розвитку. Він характеризується у світовій економічній літературі численними показниками, серед яких можна виділити основні й деталізовані. До перших належать: обсяг валового внутрішнього продукту, національного доходу, а також ці показники, взяті з розрахунку на душу населення. До інших зараховують погодинну заробітну плату, сукупний експорт та імпорт і його розподіл по регіонах світу, сукупні споживчі витрати та їх диференціацію за статтями витрат, кількість легкових, вантажних автомобілів й автобусів, телефонних ліній, телевізорів і комп'ютерів, виробництво сталі, цементу, електро- та зведеної енергії. Ці показники теж розраховують на душу населення. До даних показників як критеріїв поділу в ранзі основних і деталізованих додають ще галузеву структуру національного виробництва.
2. Фінансова безпека. Поняття і критерії
Фінансова безпека держави - багатопланове поняття, яке визначається конкретними показниками функціонування економічної системи держави за певний проміжок часу. Спочатку слід зауважити, що склад економічної безпеки значно ширший, ніж той, що наведений у Концепції національної безпеки. Однак серед загроз національній безпеці в економічній сфері в Концепції наведено деякі складові фінансової безпеки, а саме: невирішеність проблеми фінансової залежності національної економіки від інших країн; неконтрольований відплив за межі України фінансових ресурсів; фінансовий аспект криміналізації суспільства та діяльності “тіньових” структур. Це вузький підхід до визначення складу фінансової безпеки, тому що фінансово-кредитна система держави містить такі складові: грошово-кредитну, валютну, банківську, інвестиційну, фінансовий аспект зовнішньоекономічної діяльності. На грунті концепції фінансової безпеки має бути розроблена державна стратегія фінансової безпеки, яка може бути основою опрацювання державної фінансової політики, надаючи цьому документу орієнтири, визначаючи національні інтереси, цілі і пріоритети.