МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ ТА НАУКИ УКРАЇНИ
ХЕРСОНСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ ТЕХНІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
ГЕНІЧЕСЬКИЙ ФАКУЛЬТЕТ
КАФЕДРА ЕКОНОМІЧНОЇ ТЕОРІЇ
РЕФЕРАТ
з дисципліни „ Історія економічних вчень”
на тему: «Класична школа політичної економії»
Виконала : студентка групи 3зГБ
Перевірив: старший викладач
ПЛАН
| 1 | Характерні особливості класичної політичної економії |
| 2 | Виникнення класичної політичної економії в Англії і Франції. |
| 3 | Економічна теорія фізіократів у Франції. |
| 4 | Економічне вчення А. Сміта. |
| 5 | Д. Рікардо — економіст епохи промислової революції. |
1. Характерні особливості класичної політичної економії
Класична політична економія — один із наукових напрямів світової економічної думки другої половини XVII — першої половини XIX ст.
Класична політична економія виникла тоді, коли підприємницька діяльність вслід за сферою торгівлі, грошовим обігом набуває поширення у сфері виробництва в цілому. В промисловості інтенсивно розвиваються мануфактури, розширюються торгівля і кредит, з'являються нові джерела доходу, формується промисловий капітал, який все більше підпорядковує собі торговельний.
Економічні положення меркантилістів (про золото і срібло як основну форму багатства, а зовнішню торгівлю як їх джерело), інші протекціоністські настрої, які гальмували розвиток виробництва, зумовили необхідність виникнення нової економічної концепції — концепції економічного лібералізму, яка базується на принципах вільного підприємництва і конкуренції, невтручання держави в економічні процеси. За цих умов і виникла класична політична економія.
На відміну від меркантилістів класики політичної економії предметом дослідження обрали сферу виробництва.
Найбільший внесок у формування і розвиток класичної політичної економії внесли англійські й французькі вчені-економісти XVII—XIX ст. — В. Петті, П. Буагільбер, Ф. Кене, А. Тюрбо, А. Сміт, Д. Рікардо, Ж.Б. Сей, Т. Мальтус, Дж. Мілль та ін.
2. Виникнення класичної політичної економії в Англії і Франції
Уільям Петті (1623—1687) — основоположник класичної школи політичної економії в Англії. Народився у м. Рамсі (Англія) в сім'ї ткача. Дістав освіту в Лейдені, Парижі та 3 роки навчався в Оксфордському університеті. У 27 років здобув ступінь доктора. Через 10 років став великим землевласником. У 1658 р. Петті був обраний до парламенту, де висунув ідеї реформування податкової системи, організації статистичної служби, проекти поліпшення торгівлі.
Перший серйозний економічний твір Петті — "Трактат про податки і збори" (1662 р.). Серед інших відомих творів можна назвати такі: "Політична анатомія Ірландії" (1672 р.), "Політична арифметика" (1576 р.), "Декілька слів з приводу грошей" (1682 р.).
Петті — перший автор трудової теорії вартості, в основі якої лежить вчення про природну ціну (вартість). Розрізнював внутрішню вартість, яку і називав "природною ціною", і ринкову ціну. Вартість визначав витраченою працею, встановлюючи кількісну залежність величини вартості від продуктивності праці.
Вважав, що утворення багатства відбувається у сфері матеріального виробництва саме завдяки праці. Широко відома фраза Петті: "Праця — батько й активний принцип багатства, а земля — його мати". Стверджував, що торгівля не є джерелом створення національного багатства.
Виступав проти припливу дорогоцінних металів, оскільки бачив у ньому джерело зростання цін.
Говорив про існування пропорції грошей для торгового обміну: надлишок грошей призводить до зростання цін, а їх нестача — до скорочення обсягів робіт, що виконуються, і низького рівня податкових платежів.
Створив економічну статистику (політичну арифметику) і запропонував метод обчислення національного прибутку.
Загалом вчення Петті описове, але аналізуючи низку економічних явищ, він наближається до розкриття їхньої сутності.
Він вважав, що рента — додатковий продукт, який залишається після витрат (заробітної плати і насіння). Конкретні її вияви — земельна рента і грошова рента, тобто відсоток.
Петті ввів поняття "диференціальна земельна рента", причини існування якої вбачав у різній родючості та місцезнаходженні земель. Він вважав також, що ціна землі є сумою річних рент за 21 рік. (Кількість років визначав, виходячи з часу одночасної тривалості життя трьох поколінь.)
Позичковий відсоток Петті вважав платою за незручності, що заподіюються кредитору при позичанні грошей. Рівень відсотка не повинен перевищувати розміру ренти з тієї кількості землі, яку можна купити на позику.
П'єр Буагільбер (1646—1714) — фундатор класичної школи економічної думки у Франції. Народився в 1646 р. у сім'ї дворянина. Дістав юридичну освіту. З 1677 по 1689 р. займав посаду судді, а потім генерального начальника судового округу Руана.
У 1696 р. вийшла книга Буагільбера "Докладний опис стану Франції", в якій автор жорстко критикує політику меркантилізму. У 1707 р. видав праці "Обвинувачення Франції" і "Трактат про природу багатства", в яких дається характеристика кризової ситуації в економіці Франції.
П'єр Буагільбер дав обґрунтування трудової теорії вартості (незалежно від У. Петті). У ній величина "істинної вартості" визначалася витратами праці.
Джерелом багатства він вважав сферу виробництва, а сфері обміну відводив роль умови для розвитку економіки. Виступав проти однобокого заохочення промисловості, захищаючи розвиток сільськогосподарського виробництва, в якому бачив основу економічного зростання Франції. До поняття "багатство" включав не тільки гроші, а й усю різноманітність благ і речей.
Недооцінював роль грошей як товару, вважаючи, що вони заважають обміну товарів за "істинною вартістю". У грошах Петті вбачав основне зло і причину народних бід і вважав, що для викорінювання влади грошей необхідно звести їх роль до простого засобу обігу.
Є попередником фізіократів.
Французька школа класичної політичної економії на відміну від англійської вела рішучу боротьбу з політикою меркантилізму.
Француз П. Буагільбер бачив у грошах причину порушень справедливого обміну між товарами; англієць У. Петті вважав гроші двигуном розвитку економіки.
Французька класична школа вважала, що мета виробництва — споживання, тому більшу увагу приділяла вивченню споживної вартості. Англійська школа оцінила значення капіталізму в розвитку продуктивних сил і взяла за основу мінову вартість. П. Буагільбер ідеалізував сільськогосподарське виробництво, а У. Петті був прихильником розвитку промисловості. Французька школа виражала інтереси дрібної буржуазії, а англійська школа — промислової буржуазії.
3. Економічна теорія фізіократів у Франції
Фізіократія (з гр. — "влада природи") — напрям класичної політичної економії у Франції, який центральну роль в економіці відводив сільськогосподарському виробництву.
Фізіократи піддавали критиці меркантилізм, вважаючи, що увага виробництва має бути спрямована не на розвиток торгівлі та нагромадження грошей, а на створення достатку "творів землі", в чому, на їхню думку, полягає справжній достаток нації.
Фізіократизм виражав інтереси великого капіталістичного фермерства.
Нейтральні ідеї теорії фізіократії такі.
Економічні закони мають природний характер (тобто зрозумілі кожному), і відхилення від них призводить до порушення процесу виробництва.
Джерелом багатства є сфера виробництва матеріальних благ — насамперед землеробство. Тільки землеробство є продуктивним, оскільки при цьому працюють природа і земля.
Промисловість фізіократи вважали безплідною, невиробничою сферою.
Під чистим продуктом вони розуміли різницю між сумою всіх благ і витратами на їх виробництво. Цей надлишок (чистий продукт) — унікальний дар природи. Промислова праця лише змінює його форму, не збільшуючи розміру чистого продукту. Безплідною вважалася і торгова діяльність.
Фізіократи проаналізували речовинні складові капіталу, розрізняючи "щорічні аванси", річні витрати і "первинні аванси", які становлять фонд організації землеробського господарства і витрачаються відразу на багато років уперед. "Первісні аванси" (витрати на землеробське облаштування) відповідають основному капіталу, а "щорічні аванси" (щорічні витрати на сільськогосподарське виробництво) — оборотному капіталу.
Гроші не зараховувалися до жодного з видів авансів. Для фізіократів не було поняття грошового капіталу, вони стверджували, що гроші самі по собі безплідні, і визнавали лише одну функцію грошей — "як засіб обігу". Нагромадження грошей вважали шкідливим, оскільки воно вилучає гроші з обороту і позбавляє їх єдиної корисної функції — слугувати обміну товарів.
Фізіократи дали визначення "первинних авансів" (основний капітал) — витрати на землеробське облаштування — і "щорічних авансів" (оборотний капітал) — щорічні витрати на сільськогосподарське виробництво.
Оподаткування фізіократи зводили до трьох принципів:
• оподаткування є джерелом прибутку;
• наявність співвідношення між податками і прибутками;
• витрати на стягнення податків не повинні обтяжувати.
Основоположник школи фізіократів Франсуа Кене (1694— 1774) був придворним медиком Людовіка XV, а проблемами економіки почав займатися у 60 років. Кене — автор "економічної таблиці", в якій показано, як сукупний річний продукт, що створюється в сільському господарстві, розподіляється між класами: продуктивним (особи, зайняті в сільському господарстві, — фермери і сільські наймані робітники), безплідним (особи, зайняті в промисловості, а також купці) і власниками (особи, що одержують ренту, — землевласники і король). У цьому творі Кене представив основні шляхи реалізації суспільного продукту у вигляді напрямленого графіка з трьома вершинами (класами), об'єднавши всі акти обміну в масовий рух грошей і товарів, але при цьому виключивши процес накопичення.