Смекни!
smekni.com

Полеміка навколо стабілізаційної політики (стр. 2 из 3)

Прихильники стабілізаційної політики не оспорюють можливість негативного впливу очікувань на її ефективність. Але вони не погоджуються з тим, що очікування здатні звести заходи стабілізаційної політики нанівець. На користь своєї позиції вони наводять кілька контраргументів, серед яких основними можна вважати такі.

Немає жодних підстав припускати, що всі люди володіють, і тим більше на професійному рівні, повною інформацією щодо функціонування економіки і, зокрема, конкретних заходів центрального банку та їх результативності. Навіть ті економісти, які мають доступ до повної інформації і спеціалізуються на прогнозуванні, часто помиляються в своїх очікуваннях.

Роль очікувань не слід перебільшувати, оскільки бажання людей адекватно реагувати на свої очікування можуть обмежуватися екзогенними умовами ринку. Наприклад, підприємці не завжди зможуть підняти ціни, оскільки це залежить не лише від їхнього бажання відреагувати на очікування, а й від рівня конкуренції та попиту на відповідних ринках. Намірам найманих працівників підняти номінальну заробітну плату протистоять довгострокові трудові угоди та інтереси роботодавців. Те саме стосується і позикодавців, конкуренція між якими може стримувати їх від бажання підвищити процентну ставку.

Очікування не завжди можуть негативно впливати на дієвість стабілізаційної політики. Це пояснюється тим, що різні люди володіють неоднаковою інформацією, по-різному формують свої очікування, мають різний ступінь довіри до органів державної влади і приймають різні рішення щодо своєї поведінки. Тому поведінка одних може протидіяти стабілізаційній політиці, інших - бути нейтральною до неї, а третіх - сприяти їй. Наприклад, чому б не припустити, що певна частина людей повірить у намір центрального банку стимулювати сукупний попит і тому сприятиме політиці, яка закликає всіх до збільшення обсягів виробництва і - як наслідок - до збільшення своїх доходів.

Порівнюючи пасивну та активну економічну політику, слід спиратися на відомий афоризм: з двох бід вибирають меншу біду. Прихильники стабілізаційної політики вважають, що недосконала активна політика є меншим злом, ніж пасивна політика. Неможливо довести і немає достатніх підстав припускати, що заміна стабілізаційної політики на пасивне спостереження держави за економічною кон’юнктурою є кращим способом протидіяти економічним коливанням, особливо під час глибокого спаду та/або високої інфляції.

До важливих об’єктів полеміки щодо стабілізаційної політики слід віднести ще одну альтернативу - правила чи свобода дій в економічній політиці. Це означає, що предметом дискусії є питання про те, яка стабілізаційна політика є ліпшою - та, що здійснюється на основі заздалегідь установлених правил, чи та, що ґрунтується на свободі дій. Згідно з політикою за правилами інституції, що визначають економічну політику, мають запроваджувати заходи у повній відповідності з наперед оголошеними правилами, які регламентують параметри цієї політики в усіх потенційно можливих економічних ситуаціях. Політика на основі свободи дій передбачає попередню оцінку ситуації яка спостерігається в економіці, і відповідно до цієї ситуації добір найефективніших стабілізаційних заходів.

В основі позиції прихильників політики за правилами лежить їх недовіра до чиновників, які розробляють стабілізаційну політику. Підставою для є недостатня компетентність чиновників і можливість використання ними влади для досягнення своїх цілей, які часто не узгоджуються з інтересами громадян. Тому вони виступають проти політики на основі свободи дій на противагу їй розробили певні правила, які стосуються переважно монетарної політики. Серед цих правил можна виділити такі: правило дотримання постійних темпів зростання грошової маси, правило підтримки запланованих темпів зростання номінального ВВП, правило забезпечення цільового рівня інфляції.

Прихильники правила дотримання постійних темпів зростання грошової маси, яка є найбільш показовим, наполягають на тому, що нестабільність темпів грошової емісії - головна причина економічних коливань. Тому для забезпечення економічної стабільності потрібно дотримуватися постійних темпів приросту грошової маси.

Для практичної реалізації монетарної політики за правилами Фрідман запропонував встановити на законодавчій основі спеціальне монетарне правило, дотримання якого має бути обов’язком центрального банку. В різні часи він пропонував встановити темпи приросту грошової маси у межах 2-4 %. За Фрідманом, точне цифрове значення постійних темпів грошової емісії має другорядне значення. Головне, щоб емісійний банк дотримувався цього правила за будь-яких обставин і аж ніяк не реагував на ситуацію в економіці.

Прихильники політики на основі свободи дій не вважають, що дотримання цього монетарного правила є найліпшим варіантом монетарної політики. На їх думку, усталені темпи грошової емісії можуть створювати передумови для стабілізації економіки лише за умови постійної швидкості обігу грошей. Але практика доводить, що вона є нестабільною в короткостроковому періоді. Тому прихильники політики на основі свободи дій доходять висновку, що монетарна політика повинна мати можливість змінювати темпи приросту грошової маси відповідно до економічної ситуації.

Як уже зазначалося, дискусія щодо правил стабілізаційної політики стосується здебільшого монетарної політики. Для фіскальної політики ця проблема є менш актуальною, оскільки в її розроблянні бере участь значна кількість інституцій, зокрема центральний уряд, місцеві органи влади, парламент та ін. Крім того, сукупність проблем, які має вирішувати фіскальна політика, набагато перевищує кількість, проблем які відносяться до компетенції монетарної політики. Отже, запрограмувати дії фіскальної політики за допомогою певних правил практично неможливо. І все ж, на думку більшості прихильників політики за правилами, існує гостра потреба у правилах, які б передбачали жорстку залежність між державними видатками і податковими надходженнями до бюджету. До таких правил можна віднести, наприклад, дотримання збалансованого бюджету або фіксованих обмежень бюджетного дефіциту.

Прихильники політики на основі свободи дій виступають проти застосування правил у фіскальній політиці, оскільки вважають, що її головною функцією є стабілізація не бюджету, а економіки. Тому заради виконання функцій зі стабілізації економіки фіскальна політика повинна мати можливість інколи спиратися на бюджет з дефіцитом або профіцитом.

Отже, згідно з позицією прихильників політики на основі свободи дій стабілізаційна політика повинна діяти не за правилами, а гнучко реагувати на коливання економічної кон’юнктури. Лише за цих умов вона може виконувати стабілізаційну функцію в економіці. Критерієм ефективності політики є не рівень довіри до політиків, а її відносна ефективність. Політика на основі свободи дій є ефективнішою за політику, яка ґрунтується на правилах, оскільки спроможна адекватно реагувати на несприятливі зміни в економічній кон’юнктурі. Що стосується недовіри до політиків, то слід зазначити, що влада обирається більшістю громадян країни. Ця більшість кредитує владу своєю довірою, не довіряти їй може лише меншість. Якщо політика легітимної влади буде неефективною, вона втратить кредит довіри в наслідок чого до політики прийдуть інші люди.

Роль держави в системі макроекономічного регулювання проявляється через функції, які вона виконує в економічному кругообігу. По-перше, вона виконує перерозподільну функцію в економіці. Змінюючи рівень податків і трансфертів, держава перерозподіляє доходи між приватним сектором економіки і державним сектором, який займається виробництвом суспільних благ. Крім того, стягуючи податки із заможних домогосподарств, держава за допомогою трансфертів, що надаються незаможним домогосподарствам, зменшує розрив у їх доходах. По-друге, держава виконує стабілізаційну функцію в економіці. Так, в умовах надмірного безробіття уряд може збільшити свої видатки, що збільшить сукупний попит і зменшить безробіття. Цього він може досягти і за допомогою зниження рівня оподаткування. В умовах високої інфляції уряд може вдатися до протилежних заходів.

Вплив держави на параметри економічної рівноваги за методом «витрати-випуск» проявляється подвійною. З одного боку, сукупні витрати доповнюються державними закупівлями, які відображують видатки уряду на закупівлю товарів і послуг, що фінансуються за рахунок чистих податків. З іншого боку, з появою держави суттєво трансформується функція споживання. В основі її трансформації лежить зменшення наявного доходу приватної економіки на величину чистих податків. Це означає, що держава зменшує приватне споживання за будь-якого рівня доходу.

Включення держави до економічної системи доповнює вилучення з економічного кругообігу чистими податками, а ін’єкції - державними закупівлями. При цьому приватні заощадження зменшуються на величину чистих податків, за рахунок яких здійснюються державне споживання і державні заощадження. Тому в змішаній закритій економіці національні заощадження є сумою приватних і державних заощаджень, а економічна рівновага трансформується в рівновагу між національними заощадженнями та інвестиціями. Важливе аналітичне значення має рівновага між приватними інвестиціями та внутрішніми ресурсами їх фінансування. Величина цих ресурсів залежить від приватних заощаджень і стану державного бюджету.

Стабілізаційна політика - це сукупність державних заходів, спрямованих на пом’якшення економічних коливань у короткостроковому періоді з метою підтримання повної зайнятості та оптимальної інфляції. В основі стабілізаційної політики лежить фіскальна і монетарна політика. Між фіскальною та монетарною політикою існує тісний взаємозв’язок. Це пояснюється тим, що фіскальна політика безпосередньо впливає на товарний ринок і опосередковано - на грошовий. Монетарна політика, навпаки, безпосередньо впливає на грошовий ринок і опосередковано - на товарний.