Для більш збалансованої національної стратегії необхідно ретельніше аналізувати позитивний досвід розвинутих країн, а також тих, що досягли значного успіху в розбудові національної економіки та високого рівня конкурентоспроможності. Зважаючи на це, треба звернути увагу на результати рейтингових оцінок, які кожного року проводять відомі міжнародні організації. Так, наприклад, декілька місяців тому Світовий економічний форум та Організація Об’єднаних Націй майже одночасно оприлюднили два різних звіти, що стосуються аналізу світової економіки та конкурентоспроможності країн.
За даними Світового економічного форуму, Україна опинилася в 2005 р. на низькому 84 місці у світовому рейтингу 117 країн. Зафіксовано значне відставання від Китаю та Індії (49 і 50 місця, відповідно), Польщі (51 місце), Мексики (55), Бразилії (65), Туреччини (66) і Аргентини (72).
Країна посідає 50 місце за макроекономічною стабільністю. Причина такого посереднього результату – наявність окремих елементів, які послаблюють макроекономічну стабільність країни. Наприклад, в Україні зберігаються темпи інфляції, хоча й не вельми високі за її власними історичними стандартами, проте відносно високі за міжнародними стандартами. Це й відсуває країну з цим параметром на 70 місце, поряд із такими державами, як Гватемала й Уганда.
Підсумовуючи все вищевикладене, можна зробити висновок, що деяке поліпшення міжнародної рейтингової позиції України пояснюється не поліпшенням макроекономічної ситуації в країні, покращенням умов ведення бізнесу та більш суттєвим впливом інноваційної складової економічного зростання, а відносним погіршенням ситуації у країнах, які конкурують з Україною в тій групі за рівнем конкурентоспроможності, де вона в цей час перебуває. Крім того, вже зараз існують симптоми як кількісного, так і якісного характеру, котрі об’єктивно вказують на зниження потенціалу зростання української економіки вже в доступному для огляду майбутньому. Серед цих симптомів найбільш важливими, на наш погляд, є наступні.
По-перше, як ми вважаємо, у процесі зростання роль деяких чинників, які на початковому етапі забезпечили підвищення продуктивності й ефективності, знижується. Більшість цих чинників можна розцінювати як екстенсивні фактори економічного зростання. Це стосується одномоментного ефекту від поновлення використовуваних старих виробничих потужностей, ліквідації бартерних та інших негрошових розрахунків, а також від досягнення певної макроекономічної стабільності.
По-друге, загальний обсяг, а особливо структура капіталовкладень, потребують удосконалення. В останні роки приплив інвестицій суттєво пожвавився, а їхній сумарний рівень – близько 20% ВВП за 2003 і 2004 рр. – вже не здається низьким, порівняно з іншими країнами. Ці інвестиції, поза сумнівом, мали збільшити обсяг і поліпшити якість основних фондів (капіталу) в економіці, тим самим підвищуючи потенціал її зростання.
Однак вага такого важливого компоненту, як прямі іноземні інвестиції, все ще залишається на низькому рівні. Прямі іноземні інвестиції відіграють важливу роль у зв’язку з технологічними й управлінськими ноу-хау, які вони генерують. Більш того, відчувається необхідність інвестицій в інфраструктуру. За відсутності інвестицій виникатимуть «вузькі місця» у виробничому процесі, створюючи перешкоди подальшому економічному зростанню.
Таким чином, можна дійти висновку, що інтенсивні фактори економічного зростання, вплив яких відчувається через підвищення ефективності суспільного виробництва, були задіяні значно меншою мірою, ніж того вимагає конкурентне середовище.
З цього зовсім не обов’язково випливає висновок про те, що уповільнення зростання української економіки та її продуктивності відбудеться відразу. Економічне зростання в Україні якийсь час може тривати за рахунок «запасу міцності», забезпеченого конкурентоспроможністю рівня витрат виробництва, а також за рахунок впровадження нових виробничих процесів на мікроекономічному рівні. Так, низькі витрати виробництва можуть дати змогу економіці України зростати високими темпами через імовірне збільшення витрат в основних східноєвропейських конкурентів, пов’язаних із їхнім вступом до ЄС. Можна, звісно, помилятися щодо точних термінів перелому в динаміці, однак збереження високих темпів зростання продуктивності в довгостроковій перспективі не можна сприймати як щось само собою зрозуміле. Рано чи пізно українській економіці доведеться зіткнутися або з циклічним, або зі структурним уповільненням економічного зростання, яке спостерігають в усіх країнах із ринковою економікою.
Незалежно від причини уповільнення, необхідно розробити відповідну макроекономічну та структурну політику з метою пом’якшення чи запобігання спаду. По-перше, уряд і Національний банк України мають проводити розумну податково-бюджетну та грошово-кредитну політику, щоби зберегти досягнуту макроекономічну стабільність. Точне визначення «стабільності» може варіювати, однак допущення серйозного дефіциту бюджету чи високої інфляції, поза сумнівом, підірвуть основи економічного зростання. Один з останніх і дуже несподіваних прикладів цього – ситуація в країнах ЦСЄ (зокрема, Угорщина та Польща), де пом’якшення податково-бюджетної політики в останні роки створило значно більше економічних проблем, аніж їх вирішило.
У короткостроковій і середньостроковій перспективі українській владі доведеться визначитися в двох ключових питаннях макроекономічної політики. По-перше, це стосується переходу до гнучкішого режиму обмінного курсу – щоб уникнути відомих ризиків, пов’язаних з утримуванням протягом занадто тривалого часу фактично фіксованого курсу.
По-друге, дуже швидке зростання обсягів банківських кредитів (рис. 3) в останні роки, хоч і відбивало частково процеси здорової ремонетизації, може викликати накопичення неповернутих кредитів у випадку суттєвого уповільнення зростання економіки чи негативних шоків.
Для усунення цієї небезпеки необхідно провести зміни структурного характеру, такі як:
· подальше посилення нормативів банківського регулювання та нагляду;
· підвищення капіталізації комерційних банків;
· удосконалення систем адекватної оцінки якості кредитного портфеля комерційних банків та їхнього внутрішнього контролю.
Підвищення темпів інфляції протягом 2005 р. теж заслуговує на пильну увагу, оскільки подібні процеси можуть підірвати конкурентоспроможність, а отже, внутрішню та зовнішню фінансову стабільність. До речі, протягом кількох останніх років інфляція вимірювалася малими однозначними числами в більшості країн, що розвиваються, і країн із перехідною економікою, у тому числі в Китаї та Південній Кореї. Ці дві країни деякі українські автори наводили як приклад «успішного інфляційного стимулювання економічного зростання», проте дані цих країн щодо темпів економічного зростання й інфляції за більш ніж десятирічний період свідчать також і про те, що високі темпи економічного зростання цілком можуть співіснувати і з дуже низькою інфляцією. Очевидно, справжня причина високих темпів економічного зростання полягає в іншому і є значно складнішою.
1. Агапова Т.А., Серегина С.Ф. Макроэкономика: Учебник / А.В. Сидорович (ред.). – М.: ДИС, 1997. – 416 с.
2. Алексєєв А.С. Основи економічної теорії: Початковий курс: Навч. посіб. для студ. вищ. навч. закл. I–II рівнів акредитації. – Чернівці, 2002. – 256 с.
3. Базилевич В.Д., Попов В.М., Базилевич К.С., Найдич Н.М. Економічна теорія. Політекономія: Підручник для студентів вищих закладів освіти. – К.: Знання-Прес, 2001. – 581 с.
4. Бильчак В.С., Мустафаева И.Д. Макроєкономика: Учеб. пособ. / Калининградский гос. ун-т. – Калининград: Издательство Калининградского гос. ун-та, 2001. – 118 с.
5. Ватаманюк К.Л. Економічна теорія: макро – і мікроекономіка. – К.: ВД «Альтернативи». – 2001. – 607 с.
6. Вілкул Ю.Г. Основи економічної теорії: Навч. посіб. для студ. вищ. навч. закл. освіти. – Кривий Ріг: Мінерал, 2001. – 260 с.
7. Задоя А.А., Петруня Ю.Е. Макроэкономика: Учебник для студ. вузов / Днепропетровский ун-т экономики и права. – Д.: ДУЭП, 2003. – 236 с.
8. Злупко С.М. Основи історії економічної теорії: Навч. посіб. – Л.: Львівський національний університет імені Івана Франка, 2001. – 628 с.
9. Крупка М. І., Островерх П. І., Реверчук С.К. Основи економічної теорії: Підручник / Львівський національний ун-т ім. Івана Франка. – К.: Атіка, 2001. – 344 с.
10. Мамалуй О.О., Гриценко О.А., Гриценко Л.В., Дарнопих Г.Ю., Довбня В.В. Основи економічної теорії: Підручник / О.О. Мамалуй (заг. ред.). – К.: Юрінком Інтер, 2003. – 480 с.
11. Мочерний С.В., Устенко О.А. Основи економічної теорії: Навч. посіб. – К.: Видавничий центр «Академія», 2005. – 504 с.
12. Основи економічної теорії: Мікроекономіка. Макроекономіка: Навч. посібник / Одеський держ. економічний ун-т. Кафедра загальної економічної теорії / А.К. Покритан (ред.), Г.І. Анашенкова (авт.-уклад.), М.І. Збарський (ред.). – 2.вид., виправ. і доп. – О., 1999. – 494 с.
13. Поповенко Н.С., Забарная Э.Н., Маковеев П.С. Макроэкономика: Учеб. пособие для студ. вузов экон. спец. / Одесский гос. политехнический ун-т; Институт бизнеса, экономики и информационных технологий. – О.: ОГПУ, 2001. – 164 с.
14. Чухно А.А., Єщенко П.С., Климко Г.Н., Колотий А.М., Боринець С.Я. Основи економічної теорії: Підруч. для студ. нееконом. спец. вищих навч. Закладів. – К.: Вища школа, 2001. – 606 с.
15. http://me.kmu.gov.ua/control/uk/publish/article? art_id=44593&cat_id=44592