Водночас якісні й кількісні зрушення безпосередньо у виробництві, зниження собівартості і вартості одиниці товарів, задоволення потреб у них створюють надійні економічні передумови для зниження цін на них при одночасному збільшенні прибутків виробників за рахунок маси товарного випуску. Це вирішальна економічна умова цінових змін в напрямку зниження, зміцнення купівельної спроможності карбованця. Планування цін і тарифів намічається далі органічно ув'язувати з розробкою п'ятирічних планів, щоб повніше відображати в цінах завдання і умови економічного і соціального розвитку народного господарства в майбутній перспективі. Вводиться і єдина загальнодержавна система контролю цін. Подолати тенденцію їхнього зростання немислимо без усунення затратного механізму, ліквідації дефіцитів і будь-яких видів монополізму. Потрібне здорове змагання підприємств за випуск того, що необхідне покупцеві, у відповідності з принципом — більше, дешевше і краще. Так розумів В. І. Ленін принцип соціалістичного господарювання, який відроджується на сучасному етапі, виходячи з якісно нової економічної ситуації.
Оптимального поєднання потребують дії цінового і фінансово-кредитного механізмів. У період застою панував вольовий метод фінансово-кредитного розподілу на шкоду вмілому ціновому регулюванню. Суттєві недоліки і посилені перекоси в системі цін, по суті, компенсувалися за рахунок прямого адміністративного вилучення доходів у високоприбуткових галузей і підприємств та фінансування низько-прибуткових і збиткових. Переважання такого зрівнювального принципу розподілу гасило дію стимулюючих факторів, породжуючи апатію до дальшого зростання ефективності у колективів, які працюють добре, і утриманські настрої у тих, хто працює неефективно.
Для успішного переходу на нові умови господарювання ЦК КПРС справедливо визнав за необхідне здійснити радикальну перебудову фінансово-кредитного механізму. Зокрема, фінанси і кредит перетворюються на найважливіший інструмент, що забезпечує органічне включення товарно-грошових відносин до механізму планового управління економікою, підвищення її ефективності. Розробляється спеціальна програма фінансового оздоровлення народного господарства, приведення до єдності грошового і матеріального обороту. Витрати виробництва і обороту, а також формування госпрозрахункових фондів кожен трудовий колектив повинен здійснювати за рахунок своїх зароблених коштів. Це міняє всю систему утворення і використання грошових ресурсів як державного бюджету країни, союзних республік, так і місцевих бюджетів і фінансових ресурсів госпрозрахункових підприємств. Докорінно змінюються і форми фінансових взаємовідносин їх з держбюджетом. Плата підприємств за ресурси стає основним джерелом бюджетних надходжень. Посилюється контроль карбованцем за ефективністю ведення господарства. Змінюється і система фінансування діяльності бюджетних організацій.
Реформа в системі кредитування зводиться до відновлення основоположних принципів кредитування, розділення бюджетних і кредитних ресурсів, виключення емісії для цілей кредитування, перетворення кредиту на знаряддя зміцнення радянського карбованця. Створена мережа спеціалізованих банків, які працюють на госпрозрахункових принципах, перетворюючи кредитну систему в надійного і зацікавленого партнера розвитку і оновлення соціалістичних об'єднань і підприємств. Удосконалюється організація страхової і ощадної справи, посилюється вплив фінансово-кредитного механізму на підвищення ефективності і розширення зовнішньоекономічних зв'язків, удосконалення структури експорту й імпорту, розвиток виробничої кооперації на основі валютної самоокупності і самофінансування.
Активізація дії економічних важелів регулювання процесами відтворення і обороту супроводжується перебудовою організаційної структури управління, скороченням його роздутого апарату, призвичаєного до вольових методів керівництва підвідомчими підприємствами. В низовій первинній ланці реформа спрямована на подолання вузьковідомчих бар'єрів, розвиток процесів розподілу праці і спеціалізації з одночасним кооперуванням та інтеграцією, концентрацією та усуспільненням виробництва. Надаються широкі права і повноваження підприємствам для створення спільних виробництв за рахунок кооперованих і кредитних ресурсів. Це має неабияке значення для самодіяльного розвитку принципово нових господарських систем інтегрованого типу на основі використання ефективних ресурсозберігаючих технологій, які забезпечують випуск високоякісних виробів під широкий (масовий) попит споживачів.
Поряд з формуванням великих науково-виробничих, галузевих, міжгалузевих і територіально-галузевих об'єднань, здатних самостійно здійснювати весь цикл «Наукові дослідження і розробки — інвестиції — виробництво — збут — обслуговування» союзного рівня, всемірний розвиток повинні одержувати середні і дрібні підприємства, включаючи кооперативні, що працюють на місцеві ринки, і регіональний з підпорядкованістю республіканським та місцевим органом.
Проблема функціональної і структурної перебудови органів управління також упирається в розвиток інтеграційних процесів по горизонталі і вертикалі, формування нових господарських систем і відповідних їм взаємозв'язків, оптимального поєднання галузевих і територіальних аспектів планово-економічного управління народногосподарським і господарським розвитком. Процес перебудови здійснюється на всіх рівнях управлінської ієрархії — союзних, республіканських, обласних, районних і господарських органів з широким використанням демократичних основ добору і розстановки кадрів, застосування нових методів господарювання. При цьому послідовне здійснення госпрозрахункових принципів охоплює всі сторони діяльності підприємств, галузей, регіонів, перетворюючи систему організації виробництва і праці, його оплату і стимулювання, формування інвестиційних та інших господарських фондів. Госпрозрахунок поступово розповсюдиться на всі ланки господарського управління, науково-дослідні і проектно-конструкторські розробки, виробничу і соціальну інфраструктуру. Це накладає відбиток на всю систему планово-економічного регулювання, прямих і зворотних зв'язків, процеси кругообігу.
За останні три роки в ході реалізації концепції прискорення в Українській РСР проведена чимала робота по удосконаленню структури і функцій управління. Скасовано вісім міністерств і відомств агропромислової сфери. Створений єдиний орган управління — Держагропром УРСР, наділений міжвідомчими функціями по керівництву сільським господарством, галузями переробної промисловості, виробничою і невиробничою інфраструктурами АПК. Реорганізована система будівельних міністерств. Скасовані союзно-республіканські міністерства — Мінчормет УРСР, Мінвуглепром
УРСР, Мінгео УРСР, Головнафтохім-пром УРСР.
У 1987—1988 роках проводиться велика робота по скороченню чисельності центрального апарату Ради Міністрів, республіканських міністерств і відомств, ліквідації зайвих ланок управління, формуванню великих науково-виробничих об'єднань, здатних самостійно здійснювати весь цикл «від наукових розробок до їхньої широкомасштабної реалізації». Все це спрямоване на створення організаційних передумов для ефективного господарювання підприємств (об'єднань), ліквідацію дублюючих функцій, розвиток інтегрованих структур.
Розроблено нову генеральну схему управління народним господарством Української РСР, яку розглянуто і схвалено в основному позачерговою сьомою сесією Верховної Ради УРСР одинадцятого скликання (квітень 1988 р.) Скорочення чисельності апарату управління — не самоціль. Змінюються покладені на нього функції — відповідно змінюються чисельність, структура, технічна оснащеність і кваліфікація управлінців, їх має бути не менше і не більше того, скільки треба для вироблення і виконання ефективних господарських рішень. Інша річ, що сформована структура управління пристосована переважно до адміністративних методів оперативного керівництва у формі «диктату» над господарською діяльністю. Апарат, який функціонує на бюджетних асигнуваннях, не зацікавлений у будь-якій перебудові, а отже, і в передачі оперативного керівництва і ряду інших функцій госпрозрахунковим об'єднанням та підприємством.
Тільки в умовах, коли виробництво закономірно розвивається під впливом госпрозрахункових інтересів трудових колективів, за рахунок власних накопичень шляхом гнучкої планової переорієнтації змінних ресурсів під змінювані запити споживачів, створення нових відомств «зверху» стає зайвим. Понад те, виникає об'єктивна потреба, в міру інтеграції господарських систем
«знизу», формувати інтегровані системи «зверху», тобто об'єднувати раніше штучно роздрібнені міністерства і відомства або ж створювати на їх базі комплексні органи управління, в яких органічно ув'язувались би галузеві і регіональні економічні інтереси, виключались міжвідомчі бар'єри, раціонально поєднувались централізм і низове управління. Стає невиправданою і велика кількість ланок. Чим менше ступенів, тим простіша управлінська система, можна точніше і оперативніше приймати і виконувати рішення, долати «вузькі місця» у процесі відтворення, комплексно розв'язувати проблеми інтенсифікації, ефективного ведення господарства.
Перенесення центру ваги в економічному розвитку на первинні господарські системи — об'єднання і підприємства — не тільки не знімає, а навпаки, посилює роль централізованого планового управління у забезпеченні збалансованих зв'язків, стабільних економічних основ для госпрозрахунку, ефективної науково-технічної, структурної і кадрової політики, прискорення технологічного оновлення, прогнозування змін попиту з відповідною адаптацією до них виробництва, цінового і фінансово-кредитного регулювання як могутніх важелів економічного управління.